ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/21777/21
провадження № 2/753/726/22
"15" листопада 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Король Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, визначення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні, стягнення аліментів на утримання дитини та за минулий час, суд -
ОСОБА_1 у жовні 2021 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації як орган опіки й піклування, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, визначення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні, стягнення аліментів на утримання дитини та за минулий час.
Позовні вимоги потивовані тим, що вона ( ОСОБА_1 ) з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02.09.2016 року.Від шлюбу мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне подружнє життя не склалося, шлюбні відносини не підтримують, спільне господарства не ведуть, не мають спільних інтересів, не живуть однією сім'єю із вересня 2020 року з тих підстав, що мають різні характери та погляди на життя, а тому шлюб не може в подальшому існувати.
Оскільки від шлюбу мають малолітню дочку й після прийняття ними спільного рішення про різне місце проживання, вони не дійшли згоди із ким із них буде проживати дитина, просить визначити місце проживання малолітньої дочки з нею.
Також просить визначити спосіб участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні у формі пропонованих нею годин, а саме: два рази на тиждень: п'ятниця - з 17 до 19 години та неділя - з 10 до 12 години, оскільки непрогнозовані візити відповідача негативно впливають на психічний та фізичний стан здоров'я дочки. Так, досить часто виникають випадки, коли батько дитини ігнорує та порушує усні домовленості щодо днів та годин відвідувань дитини дома, а тому вважає, що пропонований нею графік буде відповідати інтересам дитини. При цьому відповідач відвідує дитину не частіше, ніж раз на тиждень, проте вона пропонує побачення батька з дитиною частіше, а саме два рази на тиждень, що буде в інтересах відповідача.
Окрім іншого, оскільки дочка ОСОБА_3 після їх роз'їзду як подружжя проживає з нею та перебуває на її утриманні, а відповідач працює/має дохід, проте не надає повноцінної матеріальної допомоги на утримання та виховання дитини, тому вона бажає отримувати від відповідача аліменти офіційно в примусовому порядку.
Розмір аліментів просить визначити у твердій грошові сумі 9 500 грн. щомісячно до повноліття дитини, зважаючи на те, що щомісячно вона на утримання дитини витрачає 19 000 грн., а саме: 5 000 грн. - на харчування, 5 000 грн - на одяг та взуття, 700 грн. - на іграшки, 3 000 грн. - на дитячий садочок, 4 300 грн. - на лікування та оздоровлення, 1 000 грн. - витрати на світло, води (комунальні платежі), а тому половину витрат з цієї суми має нести відповідач як батько дитини (19 000 : 2 = 9 500).
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з тих же підстав та просила їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнач в частині вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, в решті вимог частково, а саме про: визначення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні - за пропонованим органом опіки й піклуванням графіком, стягнення аліментів на утримання дитини - у розмірі ј частині від його заробітку доходу щомісячно, оскільки він працевлаштований та його розмір щомісячної заробітної плати складає 6 500 грн., який не спроможний забезпечити пропонований позивачкою розмір виплати - 9 500 грн., стягнення аліментів за минулий час - вцілому не визнав. Вимога за пропонованим позивачем графіком побачень батька з дитиною, враховуючи вік дитини, не може бути прийнятною з огляду на те, що за таким графіком у дитини не сформується стійкий емоційний зв'язок до нього як батька, який має емоційну прив'язаність до дочки.
Відповідачем подано відзив на позов від 27.01.2022 року, в якому виклав вказану позицію щодо вимог позивачки із наданням доказів про його працевлаштування, розмір щомісячної заробітної плати, та підтвердження на спростування позиції позивачки про те, що він частково сплачував кошти на утримання дитини у добровільному порядку (платіжні квитанції за період з вересня по листопад 2021 року по 2 500 грн.).
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації як орган опіки й піклування, повторно не з'явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).
Звернувся до суду із заявою про розгляд справи за відсутності представника з підтриманням висновку Органу опіки й піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації за № 101-4262/02 від 07.07.2022 року, який вважав за доцільне рекомендувати суду визначити місце проживання дитини з матір'ю ОСОБА_1 та визначити участь батька ОСОБА_2 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за наступним графіком (без присутності матері): щовівторка та щочетверга з 17.00 до 19.00 год., щосуботи з 9.00 до 13.00 год. (у перехідний період - до виповнення дитині п'яти років), після закінчення перехідного періоду - щосуботи з 9.00 до 18.00 год., оздоровлення дитини - за домовленістю між батьками (а.с.74-75).
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу за відсутності третьої особи на підставі наявних у справі доказів та за погодженням сторін.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - загального позовної провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, поданого відповідачем відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності третьої особи та за погодженням сторін, з урахуванням висноку Органу опіки й піклування.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням висновку Органу опіки та піклування від 07.07.2022 року, відзиву на позов, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 02.09.2016 року,зареєстрованому у Дніпровському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1730 (а.с. 10).
Від шлюбу сторони мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).
Спільне подружнє життя не склалося, шлюбні відносини не підтримують, спільне господарства не ведуть, не мають спільних інтересів, не живуть однією сім'єю із вересня 2020 року з тих підстав, що мають різні характери та погляди на життя.
Від можливості призначення судом строку на примирення сторони відмовилися, вказавши про те, що подальше сімейне життя не є можливим, оскільки даний шлюб існує формально, а тому вони свідомо прийняли рішення про розірвання шлюбу.
Суд вважає, що сторони довели дійсність та незмінність волевиявлення про розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 112 Сімейного кодексу України шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам одного із них.
Побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки (стаття 1 СК України).
Проте судом встановлено, що вказані паритетні засади побудови сімейних відносин у даного подружжя відсутні.
Судом встановлено, що сім'я розпалась остаточно із-за непорозумінь, психологічної несумісності сторін, небажання відновити сімейні відносини, а тому подальше спільне життя сторін неможливе, збереження шлюбу є недоцільним та суперечить їх інтересам, що є підставою для розірвання шлюбу.
Вирішуючи спір в частині визначення місця проживання дитини, суд встановив таке.
Після роз'їзду батьків та їх проживання за різними адресами дочка ОСОБА_3 залишились проживати з матір'ю за її місцем проживання: АДРЕСА_1 , де для дитини створені належні умови.
Дитина за вказаною адресою проживає з народження.
Так, працівниками служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації обстежено житлово-побутові умови, про що складено відповідний акт від 18.01.2022 року (а.с. 77). Встановлено, що зазначене житло з усіма комунальними зручностями, повноцінно оздоблене меблями та побутовою технікою. У квартирі для дитини є окрема кімната, де створено необхідні умови для проживання, навчання та розвитку дитини. Матір дитини має стабільний дохід для утримання та забезпечення дитини. Батко дитини проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Працівниками служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації обстежено житлово-побутові умови батька дини, про що складено відповідний акт від 14.02.2022 року за № 28 (а.с.76), яким встановлено, що зазначене житло з усіма побутовими зручностіми повноцінно оснащене меблями та побутовою технікою. В однокімнатній квартирі для дитини, на час складання акту, не створено необхідних умов для проживання, навчання та розвитку дитини, але зі слів батька, будуть створені належні умови.
Матір дитини у своїх поясненнях зазначила, що заперечує щодо визначення місця проживання дочки з батьком, зважаючи на малолітній вік дитини, лише часткову участь батька у її утриманні та вихованні, більщу прихильність дитини до неї як матері, тривалість місця її проживання.
Під час розгляду справи відповідач позов в цій частині вимог визнав та не заперечував щодо визначення місця проживання дитини саме з позивачкою, визнаючи факт створення позивачкою кращих порівняно зі створеними ним житлових умов для проживання дитини.
Відповідно до ч.1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.
Суд вправі застосувати вищезазначене положення закону в тому випадку, коли мати та батько дитини проживають окремо, тобто за різними адресами; не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, що відповідає спірним правовідносинам.
Статтею 161 СК України визначено правила вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.
Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Малолітня дочка сторін на час розгляду справи має малолітній вік - 4 повних років, проживає з матір'ю.
Як вбачається із Висновку комісії з питань захисту прав дитини як органу опіки й піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 101-4262/02 від 07.07.2022 року (а.с.74 - 75), вказаний колегіальний орган дійшов до висновку про необхідність рекомендувати суду визначити місця проживання дитини разом з мітір'ю, враховуючи інтереси дитини.
Місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Після досягнення дитиною чотирнадцяти років, відповідно до ч.3 ст.160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини визначається нею самою, а тому суд при вирішення даного спору враховує дану норму.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачка має позитивне ставлення до дитини, проявляє щоденну турботу до неї, повноцінно виконує батьківські обов'язки щодо щоденного утримання та виховання дитини.
Суд, зважаючи на встановлені правовідносини, положення ч.1 ст.161 СК України, те, що позивачка одноособово утримує малолітню дитину, піклується про неї на належному рівні, забезпечує житлом, харчування, освітою тощо з народження, вважає за необхідне визначити місце проживання малолітньої дитини сторін з матір'ю до досягнення нею чотирнадцятирічного віку згідно з положенням ч.3 ст.160 СК України.
Вирішуючи даний спір, суд також враховує положення частин восьмої та дев'ятої статті 7 СК України про те, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Також, суд враховує положення частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в тім, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому суд зазначає, що найбільш змістовий підхід для реалізації принципу «якнайкращих інтересів дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе положення; право дитини на здоров'я; право дитини на освіту.
Також Європейський Суд у своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (наприклад див. пункт 100 згадуваного вище рішення у справі «Мамчур проти України»).
Таким чином, оцінка найкращих інтересів дитини повинна здійснюватися з врахування усіх вищенаведених елементів з оцінкою значимості кожного з них у порівнянні з іншими.
Отже, із вищевикладеного, суд робить висновок, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов'язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
При вирішенні спору у цій частині суд враховує постанову від 27.08.2020 року Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуправа № 305/2060/18 провадження № 61-18251 св 19, якою визначено, що матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки судам перш за все слід брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, у тому числі обов'язків по вихованню дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини (постанова від 18.03.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, справа № 182/2037/17, провадження № 61-423св20.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для вс.іх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права.
При розгляді спору щодо визначення місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів такої дитини, її малолітнього віку (4 роки), враховуючи при цьому сталі соціальні/родинні зв'язки, місце дошкільного навчання, психологічний стан дитини, більшу прихильність дитини до матері.
Вирішуючи спір в частині стягнення аліментів, суд виходить із такого.
Згідно ст. 5 Протоколу N 7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом N 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.97 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Згідно з ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною 2 ст. 18 СК України передбачено, що суд застосовує ті способи захисту прав або інтересів учасників сімейних відносин, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до частини першої статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, проте такої домовленості сторони, як встановлено в ході розгляду справи, не досягли.
Суд вважає, що з урахуванням принципу співмірності, достатності, можливостей платника аліментів, достатніх потреб дитини, дісної участі батька у її утриманні, стягненню підлягають аліменти у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача до повноліття дочки, що узгоджується із правилом визначення часток розміру аліментів відповідно до кількості дітей, встановленої обставини того, що відповідач працевлаштований та має щомісячний заробіток (дохід) (частина 3 статті 181 СК України), його розмір становить 6 500 грн. (а.с.108), а пропоновану позивачкою щомісячну суму аліментів - 9 500 грн. 00 коп. завищеною та необґрунтованою без достатніх доказів про можливості платника аліментів спачувати пропоновані кошти, такою, що спростовується доказами, наданими відповідачем.
Окрім суд враховує, що до пропонованої позивакою суми (9 500 грн.), нею враховані додаткові витрати (іграшки, лікування, оздоровлення тощо), які не входять до суми щомісячних нарахувань на аліменти, при цьому із позовної вимогою про стягнення додаткових витрат на утримання дитини вона до суду не зверталась, а тому така вимога задоволенню не підлягає.
Суд вважає, що визначена частка аліментів на утримання дитини буде необхідною та достатньою для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Підстав для відмови у задоволенні в цій частині позовних вимог судом не встановлено.
В разі винесення судом рішення про стягнення аліментів, згідно частини 3 статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (частина перша статті 183 СК України).
Відповідно до частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дітей присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Позивач звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на її користь на утримання дитини 26 жовтня 2021 року, що підтверджується штемпелем на зазначеній позовній заяві (а.с.1), тому із зазначеного дня підлягають відрахуванню аліменти з відповідача на користь позивача на утримання їх дитини.
Суд, вирішуючи спір в частині вимог про стягнення аліментів за минулий час, з урахуванням вимог ст.191 СК України, вважає дані вимоги є необгрунтованими, оскільки на підтвердження своїх вимог позивачем не надані докази того, що вона зверталася до відповідача про стягнення аліментів за вказаний період часу (офіційні листи, їх отримання відповідачем тощо), що нею визнається.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтвердженні офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів, така позовна вимога є необгрунтованими й задоволенню не підлягає.
Вирішуючи спір в частині визначення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні, суд, враховуючи позицію дитини щодо її права на вибір у спілкуванні з батьком, віку такої дитини, яка має повних 4 років на час розгляду справи, стану її здоров'я за її віковими показниками, за яких така дитина має режим харчування та відпочинку, якого батько дитини має дотримуватися під час зустрічей з дитиною, й батько дитини має прислухатися до думки дитини та враховувати її, й, зважати на можливу зайнятість дитини за основим навчанням та до/позашкільній освіті, яке такій дитині організовує самотужки мама дитини, оскільки батько у цьому участі не приймає, вважає за необхідне встановити батьку дитини години участі у вихованні та спілкуванні із дочкою з урахуванням графіку, визначеним органом опіки та піклування із деяким корегуванням та за умови погодження батьком годин спілкування з дитиною, враховуючи можливу зайтяність дитини за основним навчальним та позанавчальним процессом, й суд вважає, що визначений графік може корегуватися батьками та дитиною з метою їх спільних домовленостей.
Що стосується пропонованого позивачкою графіку побачень батька з дитиною, то він не може бути прийнятиним з огляду на те, що за таким графіком у дитини не сформується стійкий емоційний зв'язок до батька.
Так, частинами 4 та 5 статті 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у частині 6 зазначеної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 157 СК України, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач як батько малолітньої дочки має бажання приймати участь у вихованні дитини, враховуючи його особисту прихильність до дитини, психологічну прив'язаність й бажання бути батьком, те, що таке спілкування сприятиме повноцінному розвитку дитини, суд вважає за необхідне встановити йому години участі у вихованні та спілкуванні з дитиною із урахуванням інтересів дитини, її зайнятості, стану здоров'я та віку за умови прояву власного бажання на такі побачення дитиною.
Вирішуючи даний спір, суд враховує положення частин восьмої та дев'ятої статті 7 СК України про те, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Також, суд враховує положення частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в тім, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому суд зазначає, що найбільш змістовий підхід для реалізації принципу «якнайкращих інтересів дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе положення; право дитини на здоров'я; право дитини на освіту.
Також Європейський Суд у своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (наприклад див. пункт 100 згадуваного вище рішення у справі «Мамчур проти України»).
Таким чином, оцінка найкращих інтересів дитини повинна здійснюватися з врахування усіх вищенаведених елементів з оцінкою значимості кожного з них у порівнянні з іншими.
Отже, із вищевикладеного, суд робить висновок, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Частиною 2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що, батьки, які проживають окремо від дитини, мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
За таких підстав позов підлягає частковому задоволенню.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України й стягнути з відповідача на користь позивача 1 816 грн. 00 коп. понесених позивачем судових витрат (908 грн. х2). Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Окрім того, зважаючи на наслідки розгляду спору в частині розірвання шлюбу, з урахуванням положенням ст. 141 ЦПК України, того, що ініціатором розірвання шлюбу є позивач, судовий збір (908 грн. 00 коп.) в цій частині вимоги покласти на позивача.
Також при задоволенні позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп., від сплати яких позивач була звільнена при зверненні до суду з позовною вимогою в частині стягнення аліментів відповідно до Закону України «Про судовий збір».
На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст.7, 18, 19, 110-112, 157, ч.2 ст.159, ч.ч.1-3 ст.157, 160, 161, 162, 171, 180, 181 ч.1, 183, 184, 185, 191 ч.1 СК України, ст.29 ЦК України, п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.06.2006 року, Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, визначення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні, стягнення аліментів на утримання дитини та за минулий час, - задовольнити частково.
Шлюб, зареєстрований 02 вересня 2016 року у Дніпровському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1730, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - розірвати.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку з матір'ю - ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Нова Каховка Херсонської обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_2 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу), починаючи з 26 жовтня 2021 року, й до повноліття дочки, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Встановити ОСОБА_2 години участі у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наступним графіком:
- щовівторка та щочетверга - з 17.00 год. до 19.00 год. - без присутності матері дитини,
- щосуботи - з 9.00 год. до 13.00 год. (до виповнення дитині п'яти років) - без присутності матері дитини,
- після виповнення дитині п'яти років - щосуботи з 9.00 год. до 18.00 год. - за бажанням та з урахування думки дитини й без присутності матері дитини,
- 50% канікулярного періоду дитини та святкових днів - за бажанням й з урахування думки та зайнятості дитини.
Зобов"язати батька дитини дотримуватися режиму харчування та відпочинку дитини.
У решті вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 00 (нуль) коп. - судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 908 (дев"ятсот вісім) грн. 00 (нуль) коп. - судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.