19 липня 2010 р. № 10/184-09-5454
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. -головуючого,
Ковтонюк Л.В.,
Жаботиної Г.В.
розглянувши матеріали касаційної
скаргиФізичної особи -підприємця ОСОБА_4, місто Одеса
напостанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2010р.
у справігосподарського суду Одеської області №10/184-09-5454
за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_4
до
третя особа Комунальної установи "Одеський міський центр соціальної реабілітації та адаптації осіб без визначеного місця проживання", місто Одеса
Одеська міська рада
простягнення 28 706,92грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_5;
від відповідача: не з'явилися;
від третьої особи: не з'явилися.
26.10.2009 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Комунальної установи "Одеський міський центр соціальної реабілітації та адаптації осіб без визначеного місця проживання” 28706,92 грн. -заборгованості. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення відповідачем зобов'язань щодо проведення розрахунків за договором від 16.03.2009р. № 2/01 про надання автотранспорту.
Відповідач проти позову заперечував, та наголошував на відсутності у нього договору від 16.03.2009р. № 2/01. Вказував відповідач і на те, що він послуги за цим договором не отримував, відсутня реєстрація цього договору в органі Державного казначейства України, від його імені договір та акти про надання послуг автотранспорту від 16.03.2009р. підписані директором, якого звільнено з цієї посади 16.03.2009р., акт про надання послуг від 31.03.2009р. підписаний не уповноваженою на це особою, акт від 16.04.2009р. взагалі не містить підпису. Окрім цього, на думку відповідача, додаток до договору складений з порушенням глави 52 Цивільного кодексу України.
10.02.2010р. рішенням господарського суду Одеської області (суддя Смелянець Г.Є.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2010р.(судді: Андрєєва Е.І.- головуючий, Мацюра П.Ф., Мирошниченко М.А.), у задоволені позову відмовлено, з огляду на їх недоведеність. Водночас, суд, на підставі частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, визнав недійсним договір про надання автотранспорту від 16.03.2009р. № 2/01, укладений між позивачем та відповідачем. Мотивуючи рішення в цій частині суд дійшов висновку про укладення даного договору за відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності та всупереч вимогам статті 203 Цивільного кодексу України.
У касаційній скарзі Фізична особа -підприємець ОСОБА_4 посилався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому просив їх скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.
Як убачається із матеріалів справи, 16.03.2009р. Фізична особа -підприємець ОСОБА_4 (виконавець) та Комунальна установа "Одеський міський центр соціальної реабілітації та адаптації осіб без визначеного місця проживання” (замовник) в особі директора Волошина В.В. уклали договір № 2/01 про надання автотранспорту, за умовами якого виконавець зобов'язався надати замовнику в оренду пасажирський автомобіль ("ГАЗ” або еквівалент (легкові автомобілі відповідного класу) з водієм державний номер НОМЕР_1, (60.23.1) “Послуги з перевезення пасажирів наземним транспортом інші для Одеського міського центру соціальної реабілітації та адаптації осіб без визначеного місця проживання”, згідно почасової калькуляції, а замовник зобов'язався оплатити виконавцю наданий автотранспорт згідно відпрацьованого часу.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2009р., однак він регулює взаємовідносини між сторонами, які виникли з 02.01.2009р.
З матеріалів справи убачається, що позивач просив стягнути з відповідача 28706,92 грн. -заборгованості на підставі договору від 16.03.2009р. № 2/01 про надання автотранспорту. При цьому, на підтвердження своїх вимог позивачем було надано акти про надання послуг автотранспорту, а саме: № 1 від 16.03.2009р., згідно з яким, вартість наданих у січні 2009 р. послуг становить 7829,16 грн.; № 2 від 16.03.2009р., згідно з яким, вартість наданих у лютому 2009 р. послуг становить 7878,40 грн.; № 1 від 31.03.2009р., згідно з яким, вартість наданих у березні 2009 року послуг становить 8272,32 грн.; № 4 від 16.04.2009р., згідно з яким, вартість наданих з 01.04.2009р. по 16.04.2009р. послуг становить 4727,04 грн., а також акт звірки взаємних розрахунків, за яким, заборгованість відповідача станом на 16.04.2009р. становить 28706,92 грн.
Під час розгляду спору, судами було надано оцінку вказаному договору та обґрунтовано установлено, що договір про надання автотранспорту, на підставі якого заявлено вимогу про стягнення коштів, не відповідає вимогам закону, оскільки договір від імені відповідача підписаний директором Волошиним В.В. за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме, без дозволу засновника -Одеської міської ради, як передбачено пунктом 5.1 Статуту Комунальної установи "Одеський міський центр соціальної реабілітації та адаптації осіб без визначеного місця проживання" та пунктом 4.9 Посадової інструкції директора цієї установи; без реєстрації в Управлінні Державного казначейства у місті Одесі, тобто всупереч положенням Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Державного казначейства України від 09.08.2004р №136. Також судами установлено, що в подальшому новим керівництвом комунальної установи не вчинено жодних дій, які б свідчили про прийняття до виконання даного договору.
Разом з цим, судом апеляційної інстанції установлено, що з 24.03.2009 р. виконуючим обов'язки директора відповідача призначений Тисленко В.А., а з 21.04.2009р. його призначено на посаду директора, проте, надані позивачем на підтвердження своїх вимог акти про надання послуг автотранспорту ним не підписувались. Обґрунтовано відхилено судами і акт звірки взаємних розрахунків, оскільки він є документом за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік та не може свідчити про наявність чи відсутність будь - яких цивільно -правових чи господарсько -правових зобов'язань сторін. При цьому, з боку відповідача акт підписаний головним бухгалтером без зазначення прізвища.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 названого Кодексу унормовано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
За приписами пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Припис цього пункту передбачає право господарського суду визнати повністю чи в певній частині такий договір недійсним.
При цьому, договір повинен бути лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтується на договорі, який суд може визнати недійсним з власної ініціативи.
Отже, враховуючи встановлені господарськими судами обставини, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, а також не доведеність позивачем факту надання послуг за договором №2/01, висновок судів про недійсність договору №2/01 та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, визнається правомірним.
Доводи, викладені скаржником в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції та обґрунтовано відхилені ним.
Виходячи з того, що при ухваленні рішення та постанови у справі суди першої та апеляційної інстанцій здійснили всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надали належну правову оцінку усім наявним в матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2010р. та рішення господарського суду Одеської області у справі №10/18/4-09-5454 залишити без змін.
Головуючий суддяВ.Я. Карабань
СуддяЛ.В. Ковтонюк
СуддяГ.В.Жаботина