18 березня 2010 р. № 19/223
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:Першикова Є.В.,
суддів:Данилової Т.Б.,
Ходаківської І.П.,
розглянула
касаційне подання прокуратури міста Києва (далі -Прокуратура)
на постановуДонецького апеляційного господарського суду
від08.12.09
у справі№ 19/223
господарського судуДонецької області
за позовомПрокуратури
в інтересах держави в особіМіністерства вугільної промисловості України (далі -Міністерство)
додержавного відкритого акціонерного товариства "Макіїввуглебуд" (далі -Товариство),
державного підприємства "Макіїввугілля" (далі -Підприємство)
простягнення солідарно заборгованості за безвідсотковою цільовою бюджетною позикою в розмірі 1 849 159,60 грн., з яких 1 800 000,00 грн. -основного боргу, та 49 159,60 грн. -пені.
В засіданні взяли участь представники:
- Прокуратури:Савицька О.В. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України; посвідчення № 231 від 20.07.05);
- Міністерства:Козій Д.О. (за дов. № 1210/01/01-04 від 25.12.09);
- Товариства:не з'явились;
- Підприємства:не з'явились.
Ухвалою від 22.02.10 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., касаційне подання Прокуратури № 05/2-6946-09 від 15.01.10 було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.03.10. Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційного подання. На момент розгляду справи у судовому засіданні 18.03.10 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 18.03.10 представники Товариства та Підприємства не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 18.03.10 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи за участю представників Прокуратури та Міністерства.
Про вказані обставини присутніх представників сторін повідомлено на початку судового засідання 18.03.10. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено. За згодою присутніх представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.03.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 05.10.09 господарського суду Донецької області (суддя Дучал Н.М.) позов Прокуратури задоволено частково. З Товариства до Державного бюджету України на рахунки Міністерства стягнуто 1 800 000,00 грн. боргу за безвідсотковою, цільовою бюджетною позикою та 2 839,50 грн. пені. Також, з Товариства на користь Державного бюджету України стягнуто 18 028,39 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою від 08.12.09 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Алєєвої І.В., суддів -Величко Н.Л., Москальової І.В.) рішення від 05.10.09 господарського суду Донецької області залишено без змін, а апеляційне подання Прокуратури -без задоволення.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за договором. При цьому, суди вказали на невірний розрахунок пені, здійснений у позові. Разом з тим, суди прийшли до висновку про неможливість застосування процедури солідарного стягнення суми боргу (з позичальника та поручителя) з огляду на те, що згідно умов договору позики, встановлений для його виконання становить 1 826 календарних днів (5 років), а умовами договору поруки не передбачено обов'язок поручителя по виконанню зобов'язань позичальника щодо повернення позики частинами (щомісяця згідно з графіком). Крім того, суди звернули увагу на те, що поручитель не брав на себе зобов'язання по сплаті пені у разі невиконання позичальником зобов'язання з повернення коштів.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Прокуратура звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в якому просить рішення від 05.10.09 господарського суду Донецької області та постанову від 08.12.09 Донецького апеляційного господарського суду змінити в частині відмови у позові та задовольнити позовні вимоги про солідарне стягнення з Підприємства та Товариства 1 800 000,00 грн. основного боргу до Державного бюджету України на рахунки Міністерства.
Свої вимоги Прокуратура обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 543, ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548, ст. 554, ч.ч. 1, 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.
Міністерство у своїх письмових поясненнях підтримало вимоги, викладені у касаційному поданні Прокуратури.
У своєму відзиві на касаційне подання Підприємство щодо доводів Прокуратури заперечує, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку з чим просить касаційне подання Прокуратури залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзив на касаційне подання, заслухавши пояснення представників Прокуратури та Міністерства, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційне подання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 23.08.05 між Міністерством (Позикодавець) та Товариством (Позичальник) було укладено договір № 6 безвідсоткової бюджетної позики на погашення заборгованості із виплати заробітної плати (далі -Договір), згідно умов якого Міністерство взяло на себе зобов'язання надати Товариству безвідсоткову бюджетну позику, а Товариство зобов'язалось використати її за цільовим призначенням і повернути у визначений даним Договором строк.
Судами встановлено, що згідно п. 1.2 цього Договору позика Позичальнику надається у відповідності до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" на безвідсотковій (безвідплатній) основі.
Також, судами першої та апеляційної інстанцій визначено, що метою надання безвідсоткової бюджетної позики Позичальнику визначено виплату заборгованості із заробітної плати, що утворилася станом на 01.04.05, та не є погашеною на момент введення в дію Закону України від 07.07.05 № 2771-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законів України" працівникам Позичальника, за списком згідно додатку 1, що є невід'ємною частиною до даного Договору.
При цьому, судами встановлено, що згідно розділу 3 Договору сума позики становить 2 716 000,00 грн.
Вирішуючи спір попередні судові інстанції взяли до уваги, що відповідно до п. 4.1 Договору Позикодавець бере на себе обов'язки перерахувати Позичальнику кошти, передбачені п. 3 даного Договору в термін 10 робочих днів.
Окрім того, встановлено, що п. 4.2 Договору сторони передбачили, що позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок Позичальника, відкритий в органі Державного казначейства за місцем розташування Позичальника.
При цьому, місцевий та апеляційний суди врахували, що згідно п. 5.1 Договору строк надання позики Позичальнику становить 1 826 календарних днів, з моменту переказу грошей Позикодавцем на рахунок Позичальника, відкритий в органі Державного казначейства за місцем розташування останнього.
Разом з тим, судами взято до уваги що у п. 6.1 Договору визначено обов'язок Позичальника повернути суму позики у строк, вказаний в п. 5.1 даного Договору.
Водночас, встановлено, що відповідно до п.п. 6.2, 6.3 Договору Позичальник зобов'язується здійснювати повернення позики щомісячно, починаючи з 01.01.06, рівними частками, згідно графіку її повернення, відповідно до Додатку 2, що є невід'ємною частиною даного Договору. Позика повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на рахунок Позикодавця у Державному казначействі України.
При вирішенні спору по суті місцевим та апеляційним судами встановлено, що згідно розділу 7 даний Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і є дійсним до 31.12.2010 року.
Також встановлено, що п. 9.3 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного повернення коштів Позичальник сплачує Позикодавцю пеню у розмірі 0,01 % від загальної суми отриманих коштів за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що факт належного виконання зобов'язань по наданню позики підтверджено платіжним дорученням від 25.08.05 № 15 на суму 2 716 000,00 грн.
Крім того, судами встановлено, що 19.08.05 між Підприємством (Поручитель) та Міністерством (Кредитор) було укладено договір поруки (далі -Договір поруки), відповідно до умов якого Підприємство поручається перед Міністерством за виконання обов'язку Товариством (Боржник) щодо погашення безвідсоткової бюджетної позики в сумі 2 716 000,00 грн. на погашення заборгованості із виплати заробітної плати за Договором (№ 6 від 23.08.05).
При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій взято до уваги, що відповідно до п. 2.2 Договору поруки строк основного зобов'язання становить 1 826 календарних днів.
Також, враховано, що згідно п. 3.1 Договору поруки Поручитель зобов'язаний у разі порушення Боржником обов'язку за основним Договором, самостійно виконати зазначений обов'язок Боржника перед Кредитором на підставі письмової вимоги Кредитора в строк 5 днів шляхом перерахування на рахунок Кредитора суми безвідсоткової бюджетної позики.
Судами встановлено, що у п. 3.3 Договору поруки визначено, що у випадку виконання Поручителем обов'язку Боржника за основним Договором, Поручитель набуває усі права Кредитора щодо обов'язку Боржника за основним договором, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Попередніми судовими інстанціями враховано, що відповідно до п. 4.1 Договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 559 Цивільного кодексу України.
Матеріалами справи підтверджено, що 18.05.09 Міністерством на адресу Підприємства було надіслано листа № 960/05/01-04 з вимогою про здійснення платежу в сумі 1 800 000,00 грн. -основного боргу та 49 159,60 грн. -пені у зв'язку з невиконанням Позичальником (Товариством) основного зобов'язання згідно Договору № 6 від 23.08.05.
При цьому, на підставі наданих сторонами доказів у справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що Товариство взяті на себе зобов'язання щодо повернення позики в сумі 1 800 000,00 грн. у встановлений графіком погашення позики строк не виконало.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує положення ст. 627 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також, за змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Положенням ст. 611 Цивільного кодексу України також передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За приписами ст. 1050 вказаного Кодексу якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, для правильного вирішення спору у даній справ визначальним є встановлення факту: солідарна чи субсидіарна відповідальність покладена згідно Договору поруки на Підприємство, як поручителя за Договором.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст.ст. 541, 543 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Статтею 619 вказаного Кодексу визначено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до п. 3.1 Договору поруки Поручитель (Підприємство) зобов'язаний самостійно виконати обов'язок Боржника (Товариства) перед Кредитором (Міністерством) за Договором лише у разі порушення Боржником обов'язку, визначеного п. 1.1 Договору.
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно п. 1.1 Договору Позичальник (Товариство) взяв на себе зобов'язання повернути Позикодавцю (Міністерству) безвідсоткову бюджетну позичку у визначений даним Договором строк.
Разом з тим, у п. 5.1 Договору визначено, що строк надання позики Позичальнику становить 1 826 календарних днів. Водночас, враховується, що у п. 2.2 Договору поруки дане положення продубльовано, та зазначено, що строк основного договору становить 1 826 календарних днів.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок попередніх судових інстанцій про передчасне звернення Міністерства з вимогою до Підприємства про виконання невиконаних Товариством зобов'язань, оскільки кінцевий строк надання позики Позичальнику, який становить 1 826 календарних днів, ще не настав.
Також, колегія суддів вважає підставним посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що умовами Договору поруки не передбачено обов'язок Поручителя по виконанню зобов'язань Позичальника щодо повернення позики частинами -щомісячно згідно з графіком, а Міністерством не було надано суду доказів пред'явлення щомісячних письмових вимог до Поручителя про виконання ним невиконаних щомісячних зобов'язань Позичальника; а також те, що за умовами Договору поруки Поручитель не приймав на себе обов'язку по сплаті пені у разі невиконання Позичальником зобов'язань з повернення коштів.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Прокуратурою в касаційному подання, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Прокуратура в касаційному подання стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційного подання.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційне подання прокуратури міста Києва № 05/2-6946-09 від 15.01.10 залишити без задоволення.
Постанову від 08.12.09 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 19/223 господарського суду Донецької області залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді:Т.Данилова
І.Ходаківська