ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.10.2022Справа № 910/21031/21
За позовом Українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пірана";
до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (відповідач 1);
"Дансон-БГ" ООД (відповідач 2);
про припинення дії міжнародної реєстрації.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І.П.
Представники:
Від позивача: Глотов С.О., адвокат, ордер серії АХ № 1098247 від 13.07.2022;
Від відповідача 1: не з'явилися;
Від відповідача 2: не з'явилися.
Українсько-болгарське товариство з обмеженою відповідальністю "Пірана" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (відповідач 1) та "Дансон-БГ" ООД (відповідач 2), в якому просить:
- припинити на території України дію міжнародної реєстрації №966580А від 14.05.2008 року на торговельну марку стосовно всіх зазначених у переліку міжнародної реєстрації товарів 3 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків;
- зобов'язати Національний орган інтелектуальної власності Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" (01601, м. Київ, вул. Глазунова, буд. 1; ідентифікаційний код 31032378) надіслати до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності повідомлення про припинення на території України дії міжнародної реєстрації №966580А від 14.05.2008 року на торговельну марку та опублікувати в офіційному бюлетені "Інтелектуальна власність" повідомлення про припинення міжнародної реєстрації №966580А щодо товарів 3 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків;
- вилучити з цивільного обороту в Україні товари із застосуванням позначення згідно міжнародної реєстрації №966580А від 14.05.2008 року, виготовлені для "ДАНСОН- БГ" ООД ("DANHSON-BG" Ltd) (адреса: вул. Отец Паісій 26, м. Радомир, 2400, Республіка Болгарія (str. Otets Paisy 26, Radomir, 2400, Republic of Bulgaria).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2021 відкрито провадження у справі № 910/21031/21 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.06.2022.
Вищевказаною ухвалою суду також постановлено звернутися до уповноваженого Центрального органу Республіки Болгарія з проханням про вручення судових документів відповідачу 2 у справі № 910/21031/21 - "ДАНСОН- БГ" ООД та зупинити провадження у справі до 28.06.2022 року.
До господарського суду від Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
27.04.2022 до суду від Міністерства юстиції Республіки Болгарія надійшов супровідний лист, в якому зазначається, що прохання Господарського суду міста Києва про вручення "Дансон-БГ" ООД судових документів виконано. Також до вказаного супровідного листа додано підтвердження про вручення ухвали суду від 29.12.2021, з якого вбачається, що вказану ухвалу суду вручено 11.03.2022 адвокату В. Боневій в м. Радомир, Республіка Болгарія.
Тобто, відповідача 2 було повідомлено про наявність справи з позовними вимогами до нього належним чином, з дотриманням вимог Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 року в м. Гаага.
До господарського суду 18.07.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
Також 18.07.2022 позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог та клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експертизи об'єктів інтелектуальної власності № 119-01 від 14.07.2022 та листа ТОВ «Імпрес» вих. № 199 від 14.07.2022 з додатками до нього.
У підготовчому засіданні 19.07.2022, суд, не виходячи до нарадчої кімнати ухвалив заяву про долучення до матеріалів справи висновку експертизи об'єктів інтелектуальної власності № 119-01 від 14.07.2022 та листа ТОВ "Імпрес" вих. № 199 від 14.07.2022 з додатками до нього задовольнити та долучити до матеріалів справи вказані докази.
У вказаному підготовчому засіданні також розглядалася заява позивача про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Українсько-болгарське товариство з обмеженою відповідальністю "Пірана" просило здійснювати розгляд справи з урахуванням наступної редакції позовних вимог:
- визнати недійсною міжнародну реєстрацію № 966580А від 14.05.2008 позначення як торгівельної марки для товарів 3 класу МКТП щодо держави Україна.
- зобов'язати Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" надіслати до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності повідомлення про визнання недійсною Міжнародної реєстрації №966580А від 14.05.2008 та опублікувати в офіційному бюлетені "Інтелектуальна власність" повідомлення про недійсність міжнародної реєстрації №966580А для товарів 3 класу МКТП.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, у підготовчому засіданні суд, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви.
Враховуючи наведене, суд, не виходячи до нарадчої кімнати ухвалив прийняти заяву позивача про уточнення позовних вимог та продовжувати розгляд справи з її урахуванням.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 закрито підготовче провадження та призначити справу № 910/21031/21 до судового розгляду по суті на 13.09.2022.
У судовому засіданні 13.09.2022 оголошено перерву до 04.10.2022.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 04.10.2022 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представники відповідача 1 у судове засідання 04.10.2022 не з'явилися, хоча у судовому засіданні 13.09.2022 були повідомлені про дату наступного судового засідання під розписку, яка наявна в матеріалах справи.
Відповідач 2 у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судових засідань повідомлявся належним чином.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом враховано, що в силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача 1 та представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
04.10.2022 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Українсько-болгарське товариство з обмеженою відповідальністю "Пірана" (далі - позивач) є власником зареєстрованої 15.11.2005 (опубліковано 15.11.2005, бюл. № 11/2005) в Україні торговельної марки "Каченята КРЯ - КРЯ" за свідоцтвом України №56042, класи Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП): 3, 5, 35.
Під вказаною торговельною маркою позивачем виробляється дитяча косметика, а саме: шампунь каченята кря-кря з екстрактом череди (ромашки), шампунь каченята кря-кря з екстрактом лаванди, крем косметичний дитячий "зволожуючий", шампунь дитячий "с d-пантенолом и ромашкою", молочко дитяче для тіла, олія дитяча, мило рідке дитяче "с пантенолом", дитячий крем каченята кря-кря з екстрактом череди, рідке зволожуюче мило "каченята кря-кря", шампунь чисто-чисто кря-кря.
Однак, позивачу стало відомо про наявність торговельної марки "" за міжнародною реєстрацією № 966580А (дата реєстрації 14.05.2008), яка отримала правову охорону на 3 клас МКТП та належить "Дансон-БГ" ООД (далі - відповідач 2).
Здійснивши аналіз схожості торговельної марки відповідача за міжнародною реєстрацією №966580А з раніше заявленою та зареєстрованою в Україні торговельною маркою "Каченята КРЯ-КРЯ" за свідоцтвом України №56042, позивач звернувся до господарського суду з вказаними позовними вимогами, оскільки вбачає схожість вказаних торговельних марок, так як вони містять ідентичні домінуючі слова "КРЯ - КРЯ".
Заперечуючи проти позовних вимог, Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" (далі - відповідач 1) вказує на те, що твердження позивача, що дія міжнародної реєстрації № 966580А може бути припинена за рішенням суду на підставі того, що торговельна марка "" за міжнародною реєстрацією № 966580А є такою, що може ввести в оману щодо товарів, що виробляються під іншою торговельною маркою, а саме "Каченята КРЯ -КРЯ" за свідоцтвом України № 56042, та що може ввести в оману щодо особи позивача, не узгоджуються з правовими приписами пункту 3 статті 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та є незаконними.
Відповідач 1 зазначає, що твердження позивача стосовно схожості торговельної марки "" за міжнародною реєстрацією № 966580А не схоже з торговельною маркою "Каченята КРЯ-КРЯ" за свідоцтвом України № 56042 настільки, що їх можна сплутати, оскільки не асоціюється з ним у цілому, має визначене семантичне значення та створює єдиний образ, пов'язаний з косметикою для дітей, при цьому графічне виконання надає заявленому позначенню виразність і підсилює його розрізняльну здатність.
Також відповідач 1 стверджує, що правова охорона за свідоцтвом України № 56042 була надана саме словесному позначенню "Каченята КРЯ - КРЯ", а позначенню, у тому вигляді, у якому використовує позивач торговельну марку за свідоцтвом України № 56042, а саме: із використанням додаткових зображень, кольорів, застосування оригінальної графіки в написанні словесного позначення, правова охорона не надавалася.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.
Як зазначає позивач, він звернувся до суду за захистом свого права як власника торговельної марки "Каченята КРЯ-КРЯ" за свідоцтвом України №56042 від 15.11.2005 для товарів 3, 5, 35 класів МКТП.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність у нього охоронюваного законом інтересу для звернення з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.
До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України ).
Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 155 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Відповідно до ст. 492 Цивільного кодексу України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 157 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 494 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 3 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" від 23.12.1993 відповідність знаків умовам їх реєстрації визначається згідно з законодавством, що діяло на дату подання заявки.
Відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не можуть одержати правову охорону також позначення, які:
- звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання;
- складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;
- складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;
- є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;
- складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами;
- відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності.
Позначення, вказані в абзацах другому, третьому, четвертому, шостому та сьомому цього пункту, можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака.
Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг").
Відповідно до абз. 2 п. 3 ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" дія свідоцтва припиняється за рішенням суду, якщо внаслідок використання торговельної марки власником свідоцтва або з його дозволу іншою особою вона може ввести громадськість в оману, зокрема щодо походження, якості або географічного походження товарів і послуг, для яких вона була зареєстрована.
Згідно ч. 1 ст. 4 Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1891, яка набула чинності для України 25.12.1991, з дати реєстрації, зробленої в Міжнародному бюро, у кожній зацікавленій договірній країні знаку надається така сама охорона, як і у випадку, коли б він був заявлений там безпосередньо.
З огляду на наведене, позивач зазначає, що торговельна марка "" за міжнародною реєстрацією № 966580А не відповідає умовам надання правової охорони, оскільки може ввести в оману щодо товару або особи яка виробляє товар, та є схожою до ступеня змішування з торговельною маркою "Каченята КРЯ-КРЯ" за свідоцтвом України № 56042, власником якої є позивач.
Суд зазначає, що до предмету доказування у даній справі входять обставини щодо того, чи є оспорювана торговельна марка такою, що може ввести в оману щодо товару або особи, яка виробляє товар, а також чи є така торговельна марка схожа настільки, що її можна сплутати з торговельною маркою "Каченята КРЯ-КРЯ" за свідоцтвом України № 56042.
За змістом ст. 492 Цивільного кодексу України торгівельна марка фактично носить вирізняльну функцію, тобто індивідуалізує виробника товарів і послуг з поміж інших осіб, які виробляють такі самі або споріднені товари (послуги), а сприйняття знаку на товари і послуги пересічним споживачем відіграє вирішальну роль при їх порівнянні і оцінюванні. Схожість до ступеня змішуваності базується на загальному враженні, що створюють знаки для товарів і послуг.
Суд відзначає, що у вирішенні спорів, пов'язаних із визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони, для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань (зокрема, про те, чи займає певний елемент домінуюче положення у зображенні знака; чи є підстави вважати, що знак може вводити споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком; які частини зображення є тотожними з іншим зображенням; чи є схожими знаки настільки, що їх можна сплутати тощо), з дотриманням принципів змагальності, рівності та диспозитивності господарському суду необхідно, якщо схожість не має очевидного характеру, призначати судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта.
На підтвердження власних доводів позивачем було долучено до матеріалів справи:
- висновок представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) № 2/10 від 12.10.2021;
- висновок експерта № 119-01 від 14.07.2022 за результатами проведення експертизи об'єктів інтелектуальної власності, складений для подання до суду;
- лист ТОВ "ІМПРЕС" № 199 від 14.07.2022 з додатками, а саме: видатковою накладною № 691 від 07.06.2005, видатковою накладною № 200/1 від 21.02.2006 та макетом етикетки, узгоджений з позивачем до друку.
Щодо висновку представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) № 2/10 від 12.10.2021, суд зазначає, що вказаний висновок складений особою, яка не є атестованим судовим експертом у розумінні Закону України "Про судову експертизу", а тому не приймається судом до розгляду як належний та допустимий доказ.
Судовому експерту, Петренку С. А., позивачем поставлене наступне питання:
- чи є торговельна марка за міжнародною реєстрацією № 966580А тотожною, або схожою настільки, що її можна сплутати із торговельною маркою за свідоцтвом України № 56042?
За наслідками проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності, судовий експерт Петренко С. А. зробив наступний висновок:
- торговельна марка за міжнародною реєстрацією № 966580А є схожою настільки, що її можна сплутати із торговельною маркою за свідоцтвом України № 56042.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
За змістом ч. 1-2, 5-6 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 Господарського процесуального кодексу України).
Оцінюючи висновок експерта № 119-01 за результатами дослідження об'єктів інтелектуальної власності від 14.07.2022, складений судовим експертом Петренком С.А., суд вважає, що зазначений висновок містить відповідь на порушене питання, яке є обґрунтованим та таким, що узгоджуються з іншими матеріалами справи. У висновку зазначено, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України експерт обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 Кримінального кодексу України, а також про те, що висновок експерта підготовлений для подання до суду.
Висновок експерта № 119-01 за результатами дослідження об'єктів інтелектуальної власності від 14.07.2022 складений кваліфікованим атестованим судовим експертом Петренком Сергієм Анатолійовичем, який є атестованим судовим експертом з правом проведення експертиз у сфері інтелектуальної власності, у тому числі за спеціальністю 13.3 "Дослідження, пов'язані з винаходами і корисними моделями" (свідоцтво № 1231 від 18.10.2017 року, видане Центральною експертно-кваліфікаційною комісією, Міністерства юстиції України, термін дії до 18.10.2020 року.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
За таких обставин висновок експерта № 119-01 за результатами дослідження об'єктів інтелектуальної власності від 14.07.2022 приймається судом в якості належного та допустимого доказу.
В той же час, відповідачами 1 та 2 зі своєї сторони не було надано висновку експерта із висновками, що відрізняються від того, що наданий судовим експертом Петренком С.А.
Суд зазначає, що за приписом абз. 2 п. 3 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не можуть бути зареєстровані як торговельні марки позначення, які на дату подання заявки або якщо заявлено пріоритет, то на дату пріоритету є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати, зокрема, асоціювати з торговельними марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.
За таких обставин суд приходить до висновку про правомірність заявлених позовних вимог Українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пірана" про визнання недійсною міжнародної реєстрації № 966580А від 14.05.2008 позначення як торгівельної марки для товарів 3 класу МКТП щодо держави Україна.
Згідно ст. 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" установа - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. В ст. 2 цього Закону встановлено, що установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг, для чого, зокрема, здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на знаки для товарів і послуг в міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства.
Пунктом 4 ст. 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передбачено, що обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.
Відповідно до пункту 2.3 Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2002 №10 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2002 за №64/6352 (далі - положення), у процесі ведення реєстру до нього вносяться відомості щодо припинення дії свідоцтва повністю або частково.
Згідно з частинами (1) і (2) статті 9 Мадридської угоди міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1891 відомство країни власника також повідомляє Міжнародне бюро про анулювання, виключення з реєстру, відмови від охорони, передачі прав та інші зміни, внесені в запис про реєстрацію знака у національному реєстрі, якщо ці зміни стосуються також міжнародної реєстрації.
Бюро вносить ці зміни до Міжнародного реєстру і, в свою чергу, повідомляє про них відомства Договірних країн, а також публікує їх у своєму журналі.
З урахуванням наведеного, вимога позивача про зобов'язання відповідача 1 повідомити Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності про визнання недійсною міжнародної реєстрації №966580А від 14.05.2008 та опублікувати в офіційному бюлетені "Інтелектуальна власність" повідомлення про недійсність міжнародної реєстрації №966580А для товарів 3 класу МКТП є похідною від вимоги про визнання недійсною міжнародної реєстрації № 966580А від 14.05.2008 позначення як торгівельної марки для товарів 3 класу МКТП щодо держави Україна, а тому є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції бере до уваги, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, рішення від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та ін.).
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача 2, оскільки спір виник з його вини.
Позивач просить стягнути з відповідача 2 судові витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 87 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
12.07.2022 між Українсько-болгарським товариством з обмеженою відповідальністю "Пірана" (далі - клієнт) та Глотовим Сергієм Олександровичем (далі - адвокат) укладено договір № 12-7/22 про надання правничої допомоги (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокат відповідно до чинного законодавства України приймає на себе зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права та законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах встановлених цим договором та за домовленістю сторін в рамках першої інстанції по справі № 910/21031/21, яка знаходиться в провадженні Господарського суду міста Києва, за якою клієнт є позивачем.
Відповідно до п. 4.1 договору розмір гонорару за надання правової допомоги за предметом цього договору, що викладений в п. 1.1. договору, складає фіксовану суму: 87 000,00 грн.
Згідно з п.4.2 договору, сума гонорару перераховується клієнтом на поточний рахунок адвоката протягом 3 банківських днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт (наданих послуг), який складається протягом трьох календарних днів з дати ухвалення рішенням судом.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі № 910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
За таких обставин, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю даної справи.
Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих позивачем заяв по суті справи, клопотань, а також часу витраченого у судових засіданнях, суд вважає за можливе покласти на відповідача 2 витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
Крім того, позивач просив суд вирішити питання щодо стягнення з відповідача 2 витрат по проведенню експертизи.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2022 позивачем подано до суду висновок № 119-01 від 14.07.2022.
Вказаний висновок був прийнятий судом в якості належного та допустимого доказу.
На підтвердження понесених витрат на проведення експертизи у розмірі 30 000,00 грн позивачем надано копію платіжного доручення № 903 від 11.07.2022.
Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що підлягає стягненню з відповідача 2 витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн та витрати по проведенню експертизи у розмірі 30 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною міжнародну реєстрацію № 966580А від 14.05.2008 позначення як торгівельної марки для товарів 3 класу МКТП щодо держави Україна.
3. Зобов'язати Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" (01601, м. Київ, вул. Глазунова, буд. 1; ідентифікаційний код 31032378) надіслати до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності повідомлення про визнання недійсною Міжнародної реєстрації №966580А від 14.05.2008 та опублікувати в офіційному бюлетені "Інтелектуальна власність" повідомлення про недійсність міжнародної реєстрації №966580А для товарів 3 класу МКТП.
4. Стягнути з "Дансон-БГ" ООД (адреса: вул. Отец Паісій 26, м. Радомир, 2400, Республіка Болгарія) на користь Українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пірана" (61080, м. Харків, Виїзд Естакадний, буд. 3-А, ідентифікаційний код 22699101) 4 540 (чотири тисячі п'ятсот сорок) грн 00 коп. судового збору, 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп. витрат по проведенню експертизи та 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
5. Повернути з Державного бюджету України на користь Українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пірана" (61080, м. Харків, Виїзд Естакадний, буд. 3-А, ідентифікаційний код 22699101) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. надмірно сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 3635 від 10.12.2021 (оригінал платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16.11.2022.
Суддя О.В. Мандриченко