Справа № 640/10682/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
17 листопада 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне акціонерне товариство «Завод сантехнічних заготовок» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Ш» №218020416 від 22 березня 2021 року, форми «Ш» №217940416 від 22 березня 2021 року, визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві (код ВП в ЄДРПОУ 44116011) ДПС України прийняти рішення щодо списання безнадійного податкового боргу ПрАТ «Завод сантехнічних заготовок» з податку на додану вартість в розмірі 67 801,58 грн. згідно мирової угоди від 29 січня 2014 року, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 січня 2014 року №44/458-б та безнадійної заборгованості в розмірі 463 529,79 грн. відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2009 року №49/188-б, а загалом на суму 531 331,37 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2022 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 500,00 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 26 000,00 грн.
Не погодившись із додатковим рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги наводить постанови Верховного Суду, ухвалені за результатами розгляду питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що розмір витрат на оплату правничої допомоги є неспівмірним із складністю справи, відтак такі витрати відшкодуванню не підлягають. Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що витрати є занадто високими, оскільки розгляд справи відбувався в порядку письмового провадження.
Від представника позивача - адвоката І.В.Валька до суду 12.10.2022 року надійшов відзив, в якому представник зазначає, що до суду було подано усі необхідні докази наданих послуг та підтвердження їх оплати, яких достатньо для встановлення фактично понесених витрат. Звертає увагу, що апелянтом у скарзі не заперечується факт понесених витрат позивачем на проведення експертизи.
Представник позивача просить розглядати справу за його участі.
Щодо заявленого представником позивача клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Разом з цим, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Колегія суддів зазначає, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду копії наступних документів:
- копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 231/20 від 24.03.2020 року;
- додаткову угоду № 1 від 30.10.2020 року до договору про надання правової (правничої) допомоги № 231/20 від 24.03.2020 року;
- свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 685 від 29.10.2009 року;
- копію ордеру серії КС № 877414 від 12.04.2021 року;
- акт-рахунок №15 прийому-передачі послуг від 30.04.2021 року;
- платіжне доручення №2216 від 05.04.2021 року;
- акт-рахунок №24 прийому-передачі послуг від 31.01.2022 року;
- платіжне доручення №2020 від 01.02.2021 року;
- договір №25/09/21-E на виконання узгоджених процедур з надання експертного висновку;
- рахунок на оплату №80 від 20.09.2021 року;
- акт надання послуг №99 від 10.11.2021 року.
Відповідно до актів приймання-передачі наданих послуг № 15 від 30.04.2021 року та №24 від 31.01.2022 року, позивачу надані наступні послуги з ведення справи в суді першої інстанції:
- підготовка позову та заяви про забезпечення позову - 11 000, 00 грн.;
- підготовка клопотання про долучення доказів по справі - 1 500,00 грн.
За результатами вивчення зазначених документів, колегія суддів зазначає, що заява про ухвалення додаткового рішення у справі направлена на адресу відповідача представником позивача.
Однак, відповідачем подано заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу після винесення судом першої інстанції додаткового рішення у справі.
Суд звертає увагу на те, що відповідач як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування/розрахунок та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, розрахунком таких витрат.
За таких обставин, з огляду на недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем витрат на правничу допомогу в меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву щодо відшкодування судових витрат, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи в розмірі 12 500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Доводи відповідача про те, що витрати є неспівмірними, є його суб'єктивною оцінкою та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що представник позивача надав фактичні (реальні) правові послуги.
Щодо витрат, які пов'язанні із проведенням експертизи, колегія суддів зазначає, що апелянт в цій частині не оскаржує ухвалене додаткове рішення, оскільки не наводить жодних заперечень в апеляційній скарзі.
Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на правничу допомогу та на проведення експертизи підтверджуються належними та допустимими, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, доказами.
Також суд зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі №520/2915/19.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції додаткове судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні клопотання представника Приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» - І.В.Валька про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за його участі відмовити.
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення, а додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
Суддя В.П.Мельничук
Суддя О.М.Оксененко