15 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 917/149/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду: Краснова Є. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 (колегія суддів: Медуниця О. Є., Істоміна О. А., Попков Д. О.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 26.10.2021 (суддя Безрук Т. М.) у справі
за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Авіа", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Міністерства освіти і науки України та Фонду державного майна України, про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,
У лютому 2021 року Харківський національний університет внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Авіа" про визнання договору недійсним купівлі-продажу від 17.09.2002 № 67 та витребування з чужого незаконного володіння навісу для зберігання бочкотари.
26.10.2021 Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2022, повний текст якої складений 14.10.2022, про відмову у позові.
26.10.2022 Харківський національний університет внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ звернувся з касаційною скаргою на ці судові рішення, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2022 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Багай Н. О.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У цьому випадку необхідно чітко вказати:
- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;
- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, при цьому, необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої цієї ж статті (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.
У разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
Тобто процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Скаржник, посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, наполягає на необхідності відступлення від правового висновку, який зроблено Верховним Судом у постанові № 917/1734/17 від 14.08.2019, на тій підставі, що його права порушено укладеним договором, і зауважує на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірний договір не порушує прав позивача, а також на безпідставності посилань судів щодо наявності вже сформованої усталеної практики з вирішення питання щодо правонаступництва прав та обов'язків Кременчуцького льотного коледжу.
Натомість, оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
Проте касаційна скарга хоч і містить посилання на постанову Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 917/1734/17, однак не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки скаржником не визначені норми права щодо застосування яких суд касаційної інстанції висловився у цій постанові і від яких, на думку скаржника, виникла необхідність у відступленні. Тому викладене ним обґрунтування не відповідає підставі оскарження, передбаченій пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України
Крім того, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду, зробленого у подібних правовідносинах, в якому було би вказано, чи можна списувати майно закладу освіти державної форми власності за процедурою списання, оскільки у статті 63 Закону України «Про освіту» зазначено, що основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних закладів освіти, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством, а підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням. До того ж вказує, що у судових рішеннях відсутні посилання на відповідні постанови Верховного Суду.
Як зазначено раніше, під час касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
Утім, вищевказана касаційна скарга такому критерію не відповідає, оскільки не містить норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, а до того ж скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми.
Отже, касаційна скарга Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки викладене ним обґрунтування не відповідає підставам оскарження, передбаченим пунктами 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Крім того, суд звертає увагу скаржника на те, що до касаційної скарги не додано доказів дотримання скаржником приписів частини першої статті 291 ГПК України, які вимагають від особи, яка подає касаційну скаргу, надіслати іншим учасникам справи її копію і додані до неї документи, які у них відсутні. З метою усунення цього недоліку касаційної скарги скаржнику необхідно надати докази направлення касаційної скарги відповідачу. При цьому слід зазначити, що у переліку додатків, доданих до касаційної скарги, також не міститься посилання про наявність таких доказів.
Вищевказані недоліки касаційної скарги є підставою для залишення її без руху з наданням скаржникові строку на приведення її у відповідність до вимог статей 290 та 291 ГПК України.
Частиною третьою статті 169 цього ж Кодексу встановлено, що заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
З огляду на те, що ця касаційна скарга Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ підлягає залишенню без руху до усунення скаржником її недоліків.
Керуючись статтями 174, 234, 287-290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 та рішення Господарського суду Полтавської області від 26.10.2021 у справі № 917/149/21 залишити без руху.
2. Встановити скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
3. У разі усунення недоліків, документи направити на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 та всім іншим учасникам справи, додавши до заяви про усунення недоліків докази такого направлення, а також докази про отримання цієї ухвали суду касаційної інстанції.
4. Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог суду, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде їй повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов