ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.11.2022Справа № 910/485/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Степанець Є.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаінвест сервіс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсним договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги,
за участю:
позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: Чередніченка М.М.;
представника Банку: Петренко Г.В.;
представника Товариства: не з'явився;
представника Фонду: Шутова О.О.;
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - Банк), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаінвест сервіс" (далі - Товариство) про визнання недійсним договору відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги від 4 лютого 2020 року № 2146/К. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що за своєю правовою природою спірний правочин є договором факторингу, а Товариство, як сторона даної угоди, не є банком чи іншою фінансую установою, яка має дозвіл чи ліцензію на надання фінансових послуг щодо видачі й обслуговування кредиту та здійснення факторингових операцій. Тому спірний договір про придбання права вимоги за кредитним договором укладений з особою, яка немає необхідного обсягу цивільної дієздатності для отримання прав кредитодавця, що є підставою для визнання цього правочину недійсним згідно з приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Також у своєму позові ОСОБА_1 поставила Товариству та Банку питання в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю суддя Павленко Є.В. у період з 7 лютого 2022 року по 18 лютого 2022 року перебував на лікарняному.
14 лютого 2022 року через загальний відділ канцелярії суду позивачем на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року подано документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17 березня 2022 року. Водночас вказане засідання не відбулося у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 31 травня 2022 року учасників справи повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 30 червня 2022 року.
14 червня 2022 року через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про участь його представника у засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 червня 2022 року вказана заява повернута заявнику без розгляду.
29 червня 2022 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 20 червня 2022 року, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки згідно з приписами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 липня 2012 року № 2 (далі - Положення), дозволено продаж майна банку, який знаходиться в процесі ліквідації, на конкурсних засадах фізичним чи юридичним особам, що не мають статусу банку чи фінансової установи. Також вказаний відповідач, заперечуючи проти вимог позивача, зазначив, що зазначені обмеження по суб'єктному складу осіб, які можуть брати участь у відкритих торгах з продаж майна банку, що ліквідується, були змінені шляхом викладення пункту 5.11 глави 5 розділу V Положення та статті 51 Закону в нових редакціях. Окрім того, на думку Товариства, позивач не довів, як укладення спірного правочину порушує його права чи охоронюваний законом інтерес.
30 червня 2022 року в підготовчому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 21 липня 2022 року.
18 липня 2022 року через загальний відділ діловодства суду від Банку надійшов відзив та заява про залучення до участі в справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Заперечуючи проти позову, Банк вказав, що згідно з приписами статті 51 Закону та пункту 5.11. розділу V Положення Товариство мало право брати участь у процедурі з продажу прав вимоги за кредитним договором та бути стороною спірного договору купівлі-продажу майнових прав.
19 липня 2022 року через підсистему "Електронний суд" позивач подав додаткові письмові пояснення, в яких представник ОСОБА_1 навів додаткові аргументи в підтвердження позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 липня 2022 року суд залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Банку, - Фонд.
У цей же день суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 11 серпня 2022 року.
21 липня 2022 року, після закінчення підготовчого засідання, на електронну адресу суду від Товариства надійшло клопотання про долучення доказів направлення копії відзиву на адресу третьої особи.
25 липня 2022 року через підсистему "Електронний суд" позивач подав клопотання про долучення доказів направлення копії позову з додатками на адресу третьої особи.
4 серпня 2022 року через загальний відділ діловодства суду від Фонду надійшли письмові пояснення від 27 липня 2022 року № 60-6907/22, в яких третя особа заперечила проти задоволення позову, оскільки приписи Закону та Положення не містять жодних обмежень стосовно продажу активів Банку у вигляді вимоги до боржників виключно фінансовим установам чи іншим банкам. Тому продаж і відступлення права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами може відбуватись на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Також Фонд зазначив, що спірний правочин не є договором факторингу, а є договором відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги. Позивач не довів, у чому полягає порушення його права чи охоронюваного законом інтересу внаслідок укладення спірного договору та ним обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
11 серпня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 8 вересня 2022 року.
7 вересня 2022 року через загальний відділ діловодства суду Банк подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
8 вересня 2022 року через загальний відділ діловодства суду від Товариства та позивача надійшли клопотання про проведення призначеного підготовчого засідання без участі їх представників.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 вересня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 6 жовтня 2022 року.
4 жовтня 2022 року на електронну адресу суду від Товариства надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
6 жовтня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 27 жовтня 2022 року.
25 жовтня 2022 року на електронну адресу суду від Товариства надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
26 жовтня 2022 року через загальний відділ діловодства суду Фонд подав додаткові письмові пояснення.
27 жовтня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 3 листопада 2022 року.
1 листопада 2022 року на електронну адресу суду від Товариства надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
У судовому засіданні 3 листопада 2022 року позивач та його представник підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.
Представники Банку та Фонду в цьому судовому засіданні проти задоволення вимог заперечили з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву та у письмових поясненнях.
Представник Товариства про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника у призначені судові засідання не забезпечив.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
2 грудня 2013 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К-5205918, за умовами якого вказаний відповідач надав позивачу в тимчасове користування кредитні кошти в сумі 363 682,00 грн, які останній зобов'язався повернути до 1 грудня 2023 року, у порядку, строки та на умовах (включаючи сплату процентів за користування кредитними коштами), визначеними цією угодою. Цільове призначення кредиту - придбання об'єкта нерухомості (квартира) за договором купівлі-продажу від 2 грудня 2013 року, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ця угода підписана уповноваженим представниками його сторін, а також скріплена печаткою Банка.
Згідно з пунктом 1.1. вказаного договору кінцевий термін повернення кредиту - до 1 грудня 2023 року.
У той же день, з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, між Банком та позивачем було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку належне їй на праві власності нерухоме майно - двокімнатну квартиру за АДРЕСА_2 .
Даний правочин підписаний уповноваженим представниками його сторін, скріплений печаткою Банка, а також посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1524
2 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 2 березня 2015 року № 51 про запровадження тимчасової адміністрації в Банку з 3 березня 2015 року та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 8 квітня 2015 року № 71 від 3 серпня 2015 року № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації продовжено до 2 вересня 2015 року та 2 жовтня 2015 року відповідно.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 2 жовтня 2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Фондом було прийнято рішення від вказаної дати № 81 "Про початок процедури ліквідації AT "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора Банку", згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Банку строком з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року, призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію вказаного відповідача.
На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 лютого 2017 року № 619 продовжено строки здійснення процедури ліквідації Банку на два роки до 4 жовтня 2019 року, а також повноваження ліквідатора Банку.
У подальшому, згідно з пунктом 2 частини 5 статті 12, частини 1 статті 35, частини 5 статті 44, частини 3 статті 48 Закону виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 4 квітня 2019 року № 772 про продовження строків здійснення процедури ліквідації Банку строком на один рік з 5 жовтня 2019 року до 4 жовтня 2020 року включно та продовжено повноваження ліквідатора Банку, визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52, 53 Закону, у тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів Банку в порядку, визначеному цим Законом.
Згідно з рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 24 вересня 2020 року № 1724 та від 25 лютого 2021 року № 194 продовжено строк управління активами Банку та повноважень ліквідатора на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів.
27 січня 2020 року, під час процедури ліквідації Банку, через електронний майданчик оператора електронних торгів Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна електронна біржа" відбувся відкритий електронний аукціон (торги) з продажу лоту № GL3N015911, до якого увійшли права вимоги за вищезазначеним кредитним договором та договором іпотеки.
Переможцем вказаного аукціону стало Товариство, що підтверджується протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-01-03-000084-b від 27 січня 2020 року.
На підставі вказаного протоколу 4 лютого 2020 року між Банком та Товариством, як переможцем електронного аукціону, укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 2146/К, за умовами якого та додаткової угоди № 1 до вказаного правочину Банк відступив, а Товариство прийняло шляхом продажу на свою користь права вимоги, які належать Банку за зазначеними кредитним та іпотечним договорами, що становить 147 740,62 грн, з яких: 145 265,02 - загальна заборгованість, 2 475,60 грн - заборгованість по нарахованим відсотками за користування кредитом.
Зазначена угода підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена печатками вказаних юридичних осіб, а також посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернелюх Л.В. та зареєстрована в реєстрі за № 215.
Згідно з пунктом 4.1. спірної угоди ціна договору становить 141 303,86 грн, що підлягає сплаті у повному обсязі до моменту набуття ним чинності.
За приписами пункту 6.5. спірного договору він набирає чинності з дати його підписання, скріплення відтисками печаток сторін та нотаріального посвідчення.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 ЦК України).
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Законом встановлюються, зокрема, повноваження Фонду, а також повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (частина 1 Закону).
Відповідно до частин 1, 2 статті 50 Закону з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.
За частинами 2, 3 Закону статті 51 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк. Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.
Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване на відкритих торгах (аукціоні) або шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках) (частина 6 статті 51 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 7 статті 51 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.
Відповідно до пункту 5.11. Положення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу.
Судом встановлено, що рішенням Фонду від 21 листопада 2016 року № 2526 до вказаного пункту Положення були внесені зміни, згідно з якими слова: "між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)", - виключено.
Відтак, вказаними змінами розширено коло суб'єктів, з якими дозволено укладати договори відступлення прав, які мають банки, що перебувають у процедурі ліквідації.
Крім того, за змістом вказаних приписів Закону та Положення таке визначення кола суб'єктів не залежить від того, за якими кредитними договорами відступаються права вимоги (за чинними, чи за договорами, строк дії яких закінчився).
Отже, доводи позивача про те, що спірний договір укладений з юридичною особою, яка не має достатньо на це обсягу цивільної дієздатності, є необґрунтованими та спростовується матеріалами справи.
На думку ОСОБА_1, спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги, однак у Товариства відсутня відповідна дозвільна документація для здійснення фінансових послуг.
За частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У пунктах 1.1.-1.3. спірної угоди сторони визначили, що за своєю правовою природою вона є правочином з передання прав вимоги шляхом продажу (відступлення прав вимоги). Жодне з положень цієї угоди, а також будь-які платежі, які здійснюються на виконання її умов, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням Банку Товариством. Сторони відмовилися від будь-яких своїх претензій, які можуть виникнути у майбутньому стосовно правової природи даного договору.
Відповідно до визначення договору купівлі-продажу, наведеному у частині 1 статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру (частина 3 статті 656 ЦК України).
Зі змісту спірного договору вбачається, що він містить всі ознаки договору купівлі-продажу права вимоги, а тому цей договір, не дивлячись на його назву, є договором купівлі-продажу права вимоги.
Оскільки вказаний договір є договором купівлі-продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов містить лише вказівку на відступлення вимоги, не зазначаючи можливих правових підстав відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у статті 1084 ЦК України - грошова вимога може відступатися у зв'язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
За змістом частини 2 статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника.
Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до статті 572 ЦК України передбачає заставу грошової вимоги до боржника.
Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору, а також елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Договір, який не поєднує елементів зазначених вище договорів, не є договором факторингу в розумінні чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року № 910/4816/18.
Водночас судом встановлено, що спірний правочин не поєднує в собі елементи кредитного договору, договору поруки або застави, а відтак не є договором факторингу.
З наведеного слідує, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов'язково мати статус фінансової установи.
Вказаним спростовуються доводи позивача про те, що спірний договір за своїм змістом і правовою природою є саме договором факторингу та, що Товариство уклало цей договір поза межами своєї компетенції.
За частиною 3 статті 216 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду в складі суддів Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17 та в постановах Верховного Суду: від 4 грудня 2019 року в справі № 910/15262/18 та від 3 березня 2020 року в справі № 910/6091/19.
Разом із цим, судом встановлено, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 , яка не є стороною спірного договору, взагалі не вказала та не обґрунтувала жодним чином, які саме її права та/або законні інтереси порушує спірний правочин та в який спосіб.
За наслідками задоволення позову має відбуватися поновлення (захист) майнових прав позивача або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він здатний буде набути прав.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року в справі № 910/10011/19.
Оскільки визнання спірного договору недійсним не призведе до відновлення порушених прав та інтересів позивача, який не є його стороною, останнім обрано неефективний спосіб захисту.
Враховуючи те, що доводи позивача про відсутність у Товариства необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення спірного договору є необґрунтованими, а також те, що ОСОБА_1 не доведено, у чому полягає порушення її прав чи законних інтересів цим правочином та обрано неефективний спосіб захисту, тому цей позов задоволенню не підлягає.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 15 листопада 2022 року.
СуддяЄ.В. Павленко