ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.09.2022Справа № 910/1405/14 (910/16475/21)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І.
до Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"
третя особо, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище"
про визнання недійсним правочину
в межах справи №910/1405/14
за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"
про банкрутство
Судддя Яковенко А.В.
Секретар судового засідання Смігунов В.В.
Представники учасників провадження: згідно протоколу судового засідання від 21.09.2022
У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/1405/14 за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" про банкрутство.
Постановою Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" визнано банкрутом, відкрито його ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Вершиніна А.О.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.06.2017 ліквідатором банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І. до Винниченка Юрія Валентиновича про визнання правочину недійсним.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2022 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І. до Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича про визнання правочину недійсним до розгляду в межах справи №910/1405/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"; вирішено позовну заяву розглядати за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище"; відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 07.02.2022.
31.01.2022 до Господарського суду міста Києва від Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого третя особа, яка не заявляє самостійних вимог заперечує проти задоволення позовних вимог.
03.02.2022 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого просив застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І.
07.02.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 відкладено розгляд справи на 28.02.2022.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 та №259/2022 від 18.04.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 26.03.2022 строком на 30 діб та з 05 год. 30 хв. 25.04.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Судове засідання 28.02.2022 не відбулось у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та активними бойовими діями у Київській області та місті Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2022 призначено підготовче засідання на 18.07.2022.
11.07.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на заперечення ТОВ "Хліб Інвестбуд" на відзив та заяву про застосування строків позовної давності.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.07.2022 залучено до участі у справі Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Підготовче засідання відкладено на 08.08.2022.
28.07.2022 до суду надійшло клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи.
05.08.2022 до Господарського суду міста Києва від АТ «Ощадбанк» надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого просив суд визнати недійсним оспорюваний правочин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 закрито підготовче провадження у справі № 910/1405/14 (910/16475/21); призначено справу № 910/1405/14 (910/16475/21) до розгляду по суті на 21.09.2022.
У судове засідання, призначене на 21.09.2022, з'явився представник позивача надав пояснення по суті спору, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 21.09.2022 з'явився, надав пояснення по суті спору, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на наведене та керуючись вказаними приписами господарського процесуального закону, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень третіх осіб, про причини неявки в судове засідання, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб та за наявними в матеріалах справи документами.
В судовому засіданні 21.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Постановою Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 у справі №910/1405/14 Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» визнано банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі №910/1405/14 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» призначено арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.
В ході виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Хліб Інвестбуд», арбітражним керуючим Демчаном О.І. встановлено, що 21.03.2011 між ТОВ «Хліб Інвестбуд» (покупець) та Фермерським господарством «Агроінвест-Топилище» (продавець) був укладений контракт на поставку зерна майбутнього врожаю №МУ-0017.
У зв'язку із невиконанням умов вказаного контракту ТОВ «Хліб Інвестбуд» звернулось за захистом своїх прав до суду із заявою про стягнення з Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» коштів у розмірі 824 670,00 грн, сплачених за контрактом на поставку зерна майбутнього врожаю №МУ-0017 від 21.03.2011.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 позовну заяву ТОВ «Хліб Інвестбуд» задоволено частково, стягнуто з ФГ «Агроінвест-Топилище» на користь ТОВ «Хліб Інвестбуд» кошти у розмірі 824 670,00 грн, сплачених за контрактом на поставку зерна майбутнього врожаю №МУ-0017 від 21.03.2011, а також 25 305,59 грн.
21.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (надалі - «Довіритель») та фізичною особою-підприємець Винниченком Юрієм Валентиновичем (надалі - «Повірений») укладено договір доручення №14/01-01, відповідно до якого повірений зобов'язується за дорученням Довірителя надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення дебіторської заборгованості з боржника довірителя: Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» (надалі - Боржник»)у сумі 849 975 (вісімсот сорок дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) гривень 59 копійок згідно рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі №5004/353/12, котре прийняте у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно контракту №МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011 (відповідно до п. 1.1 Договору).
Згідно п. 1.4 Договору строк надання послуг Повіреним за цим Договором, становить 360 (триста шістдесят) календарних днів від дати підписання такого акту. У випадку ініціювання повіреним судової процедури стягнення заборгованості або початку такої процедури до підписання цього договору, строк надання послуг по даному договору, продовжується на період необхідний для проведення судового процесу і виконавчого провадження.
Відповідно до п. 2.1.8 Договору повірений зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів інформувати Довірителя (електронною поштою або листом) щодо одержання на поточний рахунок повіреного коштів боржника.
Пунктом 2.1.9 Договору встановлено, що одержані повіреним від боржника кошти (за вирахуванням винагороди повіреного, яка утримується повіреним у розмірі, передбаченому цим Договором) перерахувати Довірителю протягом 10 (десяти днів з дня отримання від Довірителя вказівки (електронною поштою або листом) про перерахування коштів на поточний рахунок.
Згідно п. 2.2.2 Договору Повірений має право замість довірителя одержувати на поточний рахунок повіреного кошти від боржника або від органів державної виконавчої служби. Для цього повірений має право вказувати адресу, поточний рахунок та інші реквізити повіреного для стягнення в судовому порядку з боржника коштів на користь довірителя. Повірений має право вказувати адресу, поточний рахунок та інші реквізити повіреного у заявах до органів державної виконавчої служби про стягнення з боржника коштів довірителя.
Відповідно до п. 2.3.1 Договору довіритель зобов'язаний здійснювати розрахунки з повіреним згідно ст. 5 цього Договору, а також відшкодувати, на вимогу повіреного, вартість наданих останнім додаткових послуг (виконаних дій) відносно боржника, які попередньо погоджуються сторонами, про що складається додаткова угода до Договору, що стає його додатком та невід'ємною частиною.
Пунктом 5.1 Договору встановлено, що розмір винагороди повіреного за цим Договором становить 25% (двадцять п'ять) відсотків від суми фактично стягнутої з Боржника та, у випадку повного стягнення заборгованості, вказаної в п. 1.1 складає 212 493 (двісті дванадцять тисяч дев'яносто три) грн. 90 коп.
Згідно п. 11.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 2 (двох) років, з урахуванням строків, передбачених п. 1.4 Договору.
На виконання вказаного Договору відповідач отримав від ФГ «Агроінвест-Топилище» грошові кошти на загальну суму 849 975,59 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2 від 13.02.2014 на суму 170 000,00 грн.; №8 від 27.02.2014 на суму 94 975,59 грн.; №149 від 07.03.2014 на суму 65 000,00 грн.; №10 від 14.03.2014 на суму 10 000,00 грн.; №36 від 21.03.2014 на суму 10 000,00 грн.; №47 від 28.03.2014 на суму 10 000,00 грн.; №67 від 03.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; №16 від 11.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; №70 від 17.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; № 75 від 25.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; №94 від 08.05.2014 на суму 10 000,00 грн.; №108 від 28.05.2014 на суму 10 000,00 грн.; №146 від 06.06.2014 на суму 10 000,00 грн.; №151 від 13.06.2014 на суму 10 000,00 грн.; №176 від 20.06.2014 на суму 10 000,00 грн.; №206 від 30.07.2014 на суму 20 000,00 грн.; №175 від 06.08.2014 на суму 50 000,00 грн.; №218 від 15.08.2014 на суму 50 000,00 грн.; №317 від 25.09.2014 на суму 20 000,00 грн.; №241 від 01.10.2014 на суму 20 000,00 грн.; №261 від 22.10.2014 на суму 240 000,00 грн.
Обґрунтовуючи заяву про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014, ліквідатор ТОВ «Хліб Інвестбуд» вважає, що ТОВ «Хліб Інвестбуд», уклавши оспорюваний договір, фактично вчинило правочин, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а який спрямований на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, оскільки договір доручення №14/01-01 від 21.01.2014 укладений за два місяці до порушення справи про банкрутство ТОВ «Хлію Інвестбуд» (ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/1405/14 від 19.03.2014), то існують підстави для визнання такого правочину недійсним.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно положень статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Відповідно до частини 1 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Згідно з частиною 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частини 3, 4 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства).
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 913/849/14).
У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 викладено висновок щодо застосування статті 42 КУзПБ, за яким норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.
Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.
Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.
Із матеріалів справи слідує, що оспорюваний договір доручення укладений в 2014 році, у зв'язку з чим за темпоральним правилом до спірних правовідносин можуть бути застосовані приписи статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Так, ліквідатором було подано заяву про визнання недійсним правочину у зв'язку із тим, він вважає, що оскільки, оспорюваний правочин укладений за два місяці до відкриття справи про банкрутство ТОВ «»Хліб Інвестбуд», то такий правочин укладений з метою виведення коштів банкрута на третіх осіб.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу (частини 2-4 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").
При цьому, слід зауважити, що презумпція сумнівності правочинів, вчинених у підозрілий період, сама по собі не означає безмежної дискреції суду щодо визнання будь-якого правочину, укладеного у такий період, недійсним, а тому вимагає досконалої юридичної техніки застосування і суворого дотримання вимог, встановлених у відповідній нормі закону, оскільки несе ризики непропорційного втручання в цивільний оборот та майнові права контрагентів боржника.
Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного суду від 12.01.2022 у справі №905/814/20.
З огляду на викладене, суд зазначає, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
У той же час, у матеріалах справи наявні докази вчинення сторонами оспорюваного договору дій, направлених на реальне настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином.
Так, оспорюваний правочин є за своєю правовою природою договором дорученням.
Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Такими юридичними діями є дії, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків. До них належать, наприклад, учинення правочинів, учинення оферти або акцепту, сплата грошей чи передання іншого майна, повідомлення про зміну банківських реквізитів чи адреси поставки товарів тощо. Такими юридичними діями можуть бути дії щодо одержання від контрагента довірителя належних останньому грошей або майна; повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України), а довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (частина третя статті 1007 ЦК України).
Відповідно до статті 1002 ЦК України договір доручення може бути оплатним чи безоплатним.
Отже, досліджувати на предмет наявності ознак фраудаторності у такому випадку потрібно правочин, який сторони насправді хотіли вчинити, склад сторін такого правочину та юридично значимі дії цих сторін, мета такого правочину та результат (зміна, припинення прав, виконання зобов'язань та інше), якого прагнули досягнути сторони вчиненням юридично значимих дій.
Так на виконання оспорюваного договору відповідач отримав від ФГ «Агроінвест-Топилище» грошові кошти на загальну суму 849 975,59 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2 від 13.02.2014 на суму 170 000,00 грн.; №8 від 27.02.2014 на суму 94 975,59 грн.; №149 від 07.03.2014 на суму 65 000,00 грн.; №10 від 14.03.2014 на суму 10 000,00 грн.; №36 від 21.03.2014 на суму 10 000,00 грн.; №47 від 28.03.2014 на суму 10 000,00 грн.; №67 від 03.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; №16 від 11.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; №70 від 17.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; № 75 від 25.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; №94 від 08.05.2014 на суму 10 000,00 грн.; №108 від 28.05.2014 на суму 10 000,00 грн.; №146 від 06.06.2014 на суму 10 000,00 грн.; №151 від 13.06.2014 на суму 10 000,00 грн.; №176 від 20.06.2014 на суму 10 000,00 грн.; №206 від 30.07.2014 на суму 20 000,00 грн.; №175 від 06.08.2014 на суму 50 000,00 грн.; №218 від 15.08.2014 на суму 50 000,00 грн.; №317 від 25.09.2014 на суму 20 000,00 грн.; №241 від 01.10.2014 на суму 20 000,00 грн.; №261 від 22.10.2014 на суму 240 000,00 грн.
Тобто, повіреним виконано умови п. 1.1 Договору, а саме надано послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення дебіторської заборгованості з боржника довірителя: Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» у сумі 849 975 (вісімсот сорок дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) гривень 59 копійок згідно рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі №5004/353/12, котре прийняте у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно контракту №МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011 (відповідно до п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 2.1.8 Договору повірений зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів інформувати Довірителя (електронною поштою або листом) щодо одержання на поточний рахунок повіреного коштів боржника.
Пунктом 2.1.9 Договору встановлено, що одержані повіреним від боржника кошти (за вирахуванням винагороди повіреного, яка утримується повіреним у розмірі, передбаченому цим Договором) перерахувати Довірителю протягом 10 (десяти днів з дня отримання від Довірителя вказівки (електронною поштою або листом) про перерахування коштів на поточний рахунок.
В той же час, відповідач, в судовому засіданні повідомив, що засобами електронного зв'язку на виконання п 2.1.8 Договору, Товариству з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» направлялися повідомлення щодо отриманих коштів, проте реквізиті рахунку щодо переказу коштів останній не отримав.
Представник позивача на запитання суду, чи направлялися реквізити відповідачу для отримання коштів у відповідності до п. 2.1.9 Договору, останній повідомив, що не направлялися.
З огляду на викладене вбачається, що договір доручення №14/01-01 від 21.01.2014, укладений з метою стягнення заборгованості з Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» у сумі 849 975 (вісімсот сорок дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) гривень 59 копійок згідно рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі №5004/353/12, відповідачем виконано частково, а саме в частині стягнення такої заборгованості, проте вказана сума не була перерахована на рахунок позивача, оскільки позивач не надав реквізити для перерахунку таких коштів.
Таким чином посилання позивача, що оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, а спрямований на ухилення від погашення кредиторської заборгованості спростовується вищевикладеним.
При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18, невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" арбітражного керуючого Демчана О.І. необхідно відмовити.
Крім того, суд зазначає, що відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача заявляли клопотання про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.
З огляду на те, що пред'явлений позов не підлягає задоволенню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, витрати по сплаті судового збору покладаються у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на позивача.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 15.11.2022
Суддя А.В. Яковенко