ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.11.2022Справа № 910/8123/22
За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
про стягнення 38 685, 90 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (надалі-відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 38 685,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем у силу положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/8123/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
15.09.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що відповідно до звіту складеного на замовлення відповідача № 143.22E_SOS_-220203-239617 від 07.02.2022 про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених автомобілю застрахованого позивачем, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,6087) становить 49 787, 33 грн, тому відповідачем здійснено виплату страхового відшкодування позивачу в розмірі 47 187, 33 грн (49 787, 33 грн - 2 600, 00 грн (франшиза)). Також зазначає, що позивачем виплачено страхове відшкодування із вирахуванням ПДВ та з урахуванням зносу, а звіт, який складений після спливу 7 місяців від дати ДТП, наданий позивачем додатком до позову, не є обов'язковим при здійснені оцінки, а має досліджуватись судом в сукупності з іншими наявними доказами в матеріалах.
22.09.2022 від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначає, що датою оцінки наданого ним звіту №85-D/10/96 від 03.06.2022 є саме 03.12.2021, тобто дата ДТП, звертає увагу на те, що в вказаному звіті враховано ціни вартості робіт, матеріалів та запчастин, які були включені в рахунок виставлений СТО.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.11.2021 між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № 433/УБ-1580968 (надалі - договір), предметом якого є страхування транспортного засобу «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 .
Строк дії договору встановлено з 00 год. 00 хв. 04.11.2021 по 24 год. 00 хв. 03.11.2022 (п. 1.10. договору).
03.12.2021 о 17 год. 03 хв. у м. Києві, по вул. Богатирська, 1, відбулася дорожньо-транспортна пригода, а саме за участю транспортного засобу «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Opel» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Вказана дорожньо-транспортна пригода призвела до пошкодження транспортних засобів, зокрема, застрахованого позивачем транспортного засобу «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 .
06.12.2021 власник транспортного засобу «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 звернувся до позивача із заявою про страхового відшкодування на рахунок СТО, що зареєстрована за вхідним № 211.
Відповідно до рахунку № 101110000008084 від 20.12.2021 виставленого ТОВ «НІКО ЦЕНТР КИЇВ» вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 складає 146 139, 18 грн, з урахуванням ПДВ.
23.12.2021 позивачем на підставі вказаного вище рахунку складено страховий акт № К-21-33-211/1 відповідно до якого сума страхового відшкодування становить 144 630, 48 грн (146 138, 18 грн - 1 508, 70 грн (франшиза)).
Позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування згідно з платіжним дорученням № 67262 від 24.12.2021 на рахунок ТОВ «НІКО ЦЕНТР КИЇВ» у сумі 144 630, 48 грн.
Отже, у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, в зв'язку із настанням страхового випадку (ДТП) позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 144 630, 48 грн.
Відповідно до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди в межах виплаченої суми.
Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої в деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Як убачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Opel» державний номер НОМЕР_2 застрахована відповідачем на підставі полісу серії ЕР № 204424502 з лімітом відповідальності по майну в сумі 130 000,00 грн та франшизою 2 600, 00 грн.
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач у силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", з урахуванням положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», набув право вимоги до відповідача.
У даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності транспортного засобу «Opel» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , тобто особи винної в ДТП, що не заперечується відповідачем, має відшкодовувати збитки, які були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору ним направлялась відповідачу заяву за вих. № 3390-05-27/3 від 12.01.2022 про виплату страхового відшкодування в сумі 130 000, 00 грн.
Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,6237) транспортного засобу «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 склала 85 873, 23 грн з ПДВ, що підтверджується звітом №85-D/10/96 від 03.06.2022, який надано позивачем.
Також відповідачем надано звіт № 143.22E_SOS_-220203-239617 від 07.02.2022 про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених транспортному засобу «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 , відповідно до якого вартість відновлювального ремонту вказаного транспортному засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,6087) становить 49 787, 33 грн з ПДВ.
28.02.2022 відповідач здійснив виплату стахового відшкодування позивачу з вирахуванням франшизи в розмірі 47 187, 33 грн (49 787, 33 грн (вартість відновлювального ремонту відповідно до звіту № 143.22E_SOS_-220203-239617 від 07.02.2022) - 2 600, 00 грн (франшиза)), що підтверджується платіжним дорученням № 00072687 від 11.02.2022.
У зв'язку з тим, що відповідач не сплатив повністю суму страхового відшкодування позивачу, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 38 685, 90 грн (85 873, 23 грн (вартість відновлювального ремонту відповідно до звіту №85-D/10/96 від 03.06.2022) - 47 187, 33 грн (виплачена відповідачем сума страхового відшкодування)) суми страхового відшкодування.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17 з аналогічних спорів, в яких зазначено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводиться ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, визначаючи розмір заподіяної шкоди суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 28.01.2020 у справі №917/500/18, від 20.03.2018 у справі №911/482/17).
Отже, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи, зобов'язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується не звітом про оцінку, як попереднього оціночного документу, а відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до рахунку № 101110000008084 від 20.12.2021 виставленого ТОВ «НІКО ЦЕНТР КИЇВ» вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 складає 146 139, 18 грн з урахуванням ПДВ.
Суд зазначає, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 без урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, визначена звіті наданому позивачем №85-D/10/96 від 03.06.2022 в сумі 146 189, 40 грн ближча до суми виставленої до оплати станцією технічного обслуговування, аніж сума визначена в звіті наданому відповідачем № 143.22E_SOS_-220203-239617 від 07.02.2022 в сумі 88 838, 08 грн.
При цьому судом встановлено, що коефіцієнт фізичного зносу (0,6237) визначений в звіті №85-D/10/96 від 03.06.2022, який надано позивачем є більшим аніж коефіцієнт фізичного зносу (0,6087) визначений в звіті № 143.22E_SOS_-220203-239617 від 07.02.2022, який надано відповідачем.
Також суд враховує, що перелік запчастин та виконаних робіт у звіті наданому позивачем ближчий до переліку робіт визначених у рахунку № 101110000008084 від 20.12.2021.
Крім того, суд зазначає, що в звіті, що наданий відповідачем суми розраховані станом на 26.10.2021, тобто за півтора місяця до ДТП.
Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що загальна сума збитку з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, завданого автомобілю «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 складає 85 873, 23 грн з ПДВ.
Підсумовуючи наведене вище, за висновком суду, правомірними є вимоги позивача про відшкодування відповідачем виплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 36 085, 90 грн (85 873, 23 грн (вартість відновлювального ремонту з коефіцієнтом фізичного зносу) - 47 187, 33 грн (сплачена сума відповідачем страхового відшкодування) - 2 600, 00 грн (франшиза)).
Доказів сплати відповідачем суми страхового відшкодування позивачу в розмірі 36 085, 90 грн матеріали справи не містять та відповідачем у порядку передбаченому ГПК України суду таких доказів не надано.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 36 085, 90 грн виплаченого страхового відшкодування
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 40, ідентифікаційний код 20782312) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д, ідентифікаційний код 00034186) 36 085 (тридцять шість тисяч вісімдесят п'ять) грн 90 коп. страхового відшкодування та 2 314 (дві тисячі триста чотирнадцять) грн 26 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань