ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.11.2022Справа № 910/7331/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМСНАБРЕСУРС ХХІ»
до Державного підприємства «Завод 410 ЦА»
про стягнення 62 945,87 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМСНАБРЕСУРС ХХІ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 62 945,87 грн, з яких: 48 448, 00 грн основний борг, 6 595,30 грн пеня, 679,59 грн 3% річних та 7 222,98 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 530, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.193, 216, 218, 230 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу (поставки) №УЗ-21-539/5 від 20.09.2021, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
05.09.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/7331/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
17.10.2022 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписок банку про рух коштів між позивачем та відповідачем, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилася.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 12.09.2022, яка отримана останнім 23.09.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105492772581.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
20.09.2021 між відповідачем (покупець) та позивачем (продавець) укладено договір купівлі-продажу (поставки) №УЗ-1-539/5 (надалі - договір), відповідно до умов п 1.1.якого, продавець зобов'язується по договору поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях які є невід'ємною частиною цього договору (далі - специфікації) або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору. Найменування товару: (мастики, шпаклівки, замазки та розчинники). Код ДК: 021-2015-44830000-7.
Відповідно до п.3.1. договору загальна ціна цього договору на момент його укладення складає: 72 670,80 грн.
Згідно із п.4.1. договору, розрахунки за товар проводяться покупцем наступним шляхом:
- Продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції.
- Покупець згідно рахунку в рамках специфікації (додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору окремо.
Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.
Відповідно до п.4.3. договору днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.
Згідно із п.7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами (п.10.1. договору).
Так, до договору сторонами було підписано специфікацію №1 (додаток №1), відповідно до умов якої погоджено поставку товару вартістю 72 670, 80 грн. Умови оплати: 100% оплата протягом 30 банківських днів після поставки товару та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання договору. Термін поставки: протягом 15 календарних днів з моменту отримання заявки від покупця та підписання договору.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 48 448,80 грн, що підтверджується накладними №35 від 29.09.2021 на суму 8 074,80 грн та №4 від 25.01.2022 на суму 40 374,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.
Доказів оплати товару матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати товару, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 48 448, 00 грн основного боргу, 6 595,30 грн пені, 679,59 грн 3% річних та 7 222,98 грн інфляційних втрат.
Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видаткові накладні) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно договору на загальну суму 48 448,80 грн.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із специфікацією до договору, сторонами погоджено наступні умови оплати: 100% оплата протягом 30 банківських днів після поставки товару та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання договору.
Отже, враховуючи умови специфікації кінцевим строком оплати за видатковою накладною № 35 від 29.09.2021 є 11.11.2021, а за видатковою накладною №4 від 25.01.2022 - 08.03.2022.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 48 448, 80 грн за переданий товар на підставі договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.
Разом з тим, враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 48 448, 00 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, позивач просив суд стягнути 6 595,30 грн пені, нарахованої за загальний період з 30.10.2021 по 25.07.2022.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що в разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що він виконаний невірно, оскільки позивачем невірно встановлено строк оплати за кожною видатковою накладною, а саме 30 календарних днів, тоді, як у специфікації до договору передбачено 30 банківських днів, а також позивачем не враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо шестимісячного строку нарахування пені.
З урахуванням викладеного вище, судом здійснено перерахунок пені за кожною видатковою накладною окремо, при цьому обмежуючись сумами та періодами визначеними позивачем, а саме:
Сума боргу грнПеріод нарахуванняСума пені грн
8 074,0012.11.2021-12.05.2022768,03
40 374,0009.03.2022-25.07.20224 833,82
Всього5 601,85
Отже, стягненню з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 5 601,85 грн, а позов у цій частині частковому задоволенню.
Також позивачем, у зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання, заявлено до стягнення з останнього 3% річних у сумі 679,59 грн розрахованих за загальний період з 30.10.2021 по 25.07.2022 та 7 222,98 грн інфляційних втрат за загальний період з 01.11.2021 по 30.06.2022.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо своєчасної оплати товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що він є невірним, оскільки позивачем невірно встановлено початок прострочення оплати враховуючи умови специфікації щодо оплати товару протягом 30 банківських днів, а не календарних, як розраховано позивачем.
З урахуванням викладеного вище, судом здійснено перерахунок 3% за кожною видатковою накладною окремо, при цьому обмежуючись сумами та періодами визначеними позивачем, а саме:
Сума боргу грнПеріод нарахуванняСума 3% річних грн
8 074,0012.11.2021-25.07.2022169,89
40 374,0009.03.2022-25.07.2022461,26
Всього631,15
Отже, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у загальному розмірі 631,15 грн, а позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період з листопада 2021 року по червень 2022 року, судом встановлено що він є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача 7 222,98 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 48 448,00 грн основного боргу, 5 601,85 грн пені, 631,15 грн 3% річних та 7 222,98 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, місто Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 94, ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМСНАБРЕСУРС ХХІ» (69083, місто Запоріжжя, вулиця Складська, будинок 8, ідентифікаційний код 34676864) 48 448 (сорок вісім тисяч чотириста сорок вісім) грн 00 коп. основного боргу, 5 601 (п'ять тисяч шістсот одну) грн 85 коп. пені, 631 (шістсот тридцять одну) грн 15 коп. 3% річних, 7 222 (сім тисяч двісті двадцять дві) грн 98 коп. інфляційних втрат та 2 439 (дві тисячі чотириста тридцять дев'ять) грн 93 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань