Справа № 755/6718/22
Провадження № 2/755/5019/22
"16" листопада 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді Хромової О.О.
при секретарі Кошель К.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування,
Позивач ОСОБА_1 , в особі представника - адвокат Більчука О.О., звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) на користь ОСОБА_1 грошову виплату, а саме: пеню у розмірі 26 957,54 грн, 3 % річних у розмірі 2 799,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 12 254,88 грн, а всього 42 011,42 грн, а також судовий збір та витрати на правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18 січня 2016 року о 12 год. 00 хв., в дачному кооперативі Сади Дніпра по вул. Садова, 11, відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі транспортного засобу «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіля «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення. У результаті ДТП було пошкоджено транспортний засіб «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 , належний позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 . Цивільно-правова відповідальність винного в ДТП водія транспортного засобу «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5559665 страховою компанією - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» (далі - ПрАТ «СК «Україна»). Розмір завданого збитку для позивача становив 52 340,03 грн, що підтверджується звітом про визначення вартості матеріального збитку від 22 січня 2016 року № 12572. 20 січня 2016 року до ПрАТ «СК «Україна» була подана заява про виплату страхового відшкодування. У строк визначений пунктом 36.2 статті 36 Закону України
№ 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закону № 1961-IV), ПрАТ «СК «Україна» не здійснило виплату страхового відшкодування.
Відповідно, з 19 квітня 2016 року у ПрАТ «СК «Україна» крім обов'язку виплатити страхове відшкодування, також з'явився обов'язок виплачувати для позивача пеню, яка передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV та інфляційний збиток і 3 % річних, які передбачені статтею 625 ЦК України. 02 березня 2018 року Господарським судом міста Києва було порушено справу про банкрутство ПрАТ «СК «Україна» № 910/842/18. 17 липня 2019 року Господарським судом міста Києва у справі № 910/842/18, було вирішено-ліквідувати ПрАТ «СК «Україна».
В 2017 році Позивачем до МТСБУ було подано заяву про виконання зобов'язання за договором страхування та додано до заяви всі необхідні матеріали, відповідно до статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
В подальшому, МТСБУ виконало частину зобов'язання за договором страхування в розмірі
5 000,00 грн та підтвердило наявність обов'язку виконати зобов'язання за договором страхування.
13 грудня 2019 року Позивачем до МТСБУ було подано заяву про виконання зобов'язання за договором страхування та додано до заяви всі необхідні матеріали, відповідно до статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У вказаній заяві позивач просив виконати зобов'язання ПрАТ «СК «Україна» (яка ліквідувалася) за договором обов'язкового страхування, а саме: відшкодувати 45 000,00 грн - розмір страхового відшкодування.
В подальшому МТСБУ виконало частину зобов'язання за договором страхування в розмірі
40 351,66 грн та підтвердило наявність обов'язку виконати зобов'язання за договором страхування.
19 січня 2022 року Позивачем було подано заяву, в якій ОСОБА_1 просив МТСБУ виконати зобов'язання за договором страхування в повному обсязі, а саме: здійснити оплату інфляційних втрат,
3 % річних та пені. 21 січня 2022 року МТСБУ повідомило позивача про те, що Законом № 1961-IV не передбачено покладення на МТСБУ обов'язку виконувати інші зобов'язання неплатоспроможного страховика та відмовилося виплачувати інфляційний збиток, 3т% річних та пеню. Таким чином, МТСБУ порушує право позивача, як потерпілої у ДТП особи на отримання всіх належних виплат за договором страхування.
Станом на дату подання позовної заяви зобов'язання за договором страхування в повному обсязі не виконано. Таким чином, часткове виконання МТСБУ умов договору страхування перед позивачем порушує його права та суперечить меті такого інституту, як обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 серпня 2022 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
12 жовтня 2022 року на адресу суду надійшов відзив, в якому представник відповідача МТСБУ - Проц А.В., заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вважає їх безпідставними та необґрунтованими з таких підстав.
Звертає увагу суду на те, що до МТСБУ не переходять обов'язки страховика, що ліквідується, з оплати пені, 3 % річних, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання останнім з виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Сплата МТСБУ регламентної виплати, передбаченої підпунктом «г» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у розмірі оціненої згідно з таким Законом (статті 9, 22-31) шкоди, є повним виконанням МТСБУ зобов'язань страховика, що відповідно до пункту 20.3 статті 20 зазначеного Закону переходить до МТСБУ. До вимог кредиторів зі сплати суми пені, 3 % річних, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування страховиком-банкрутом мають застосувати положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного на час ліквідації ПрАТ «СК «Україна») та Кодексу України з процедур банкрутства на загальних підставах.
У разі покладення судом всіх обов'язків ПрАТ «СК Україна» до МТСБУ, суд застосує універсальне правонаступництво. Однак, з таким висновком суду буде неможливо погодитися, оскільки МТСБУ не є учасником деліктного правопорушення, не є учасником цивільно-правових відносин, не є правонаступником ПрАТ СК «Україна», ні відповідно до судового рішення у справі
№ 910/842/18, ні до загальних норм цивільного законодавства. Покладання відповідальності за порушення грошового зобов'язання страховика - члена МТСБУ, що визнаний банкрутом - є порушенням частини другої статті 61 Конституції України, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що включає в себе і цивільно - правову відповідальність, а МТСБУ жодним чином не порушувало грошового зобов'язання перед Позивачем та не є правонаступником ПрАТ «СК «Україна», тобто до МТСБУ не переходять всі права та обов'язки страховика, який визнаний банкротом (універсальне правонаступництво), а переходить обов'язок покладений Законом з виплати страхового відшкодування передбаченого договором та Законом (сингулярне правонаступництво).
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Згідно пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Таким чином, штрафні санкції у вигляді пені, передбаченої статтею 36 Закону № 1961-IV не можуть бути нараховані, оскільки МТСБУ не порушила 90-денний строк з дня отримання заяви про відшкодування на виплату відшкодування.
Отже МТСБУ повністю виконало зобов'язання перед позивачем щодо відшкодування шкоди відповідно до підпункту г) пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-ІV внаслідок ДТП за зобов'язаннями ліквідованого банкрута - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» по Полісу АІ/5559665, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Більше того, саме з дати настання страхового випадку починається строк позовної давності, який закінчився 24 грудня 2018 року, а спеціальний строк позовної давності закінчився 24 грудня
2016 року.
13 вересня 2022 року на адресу суду надійшли пояснення представника позивача - адвоката Більчук О.О., щодо застосування судом строку позовної давності, в яких останній наголошує, що початок перебігу строку позовної давності почав свій відлік 17 липня 2019 року, оскільки право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події.
Крім того, відповідно до пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVІD)-19), строки, визначені статтями
257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Останньою постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» від 19 серпня 2022 року № 928, було продовжено дію карантину до
31 грудня 2022 року, у зв'язку з чим строки позовної давності не пропущено.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2022 року у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Проц А.В., про розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування, в судовому засіданні з викликом сторін, відмовлено.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та прийшов до такого висновку.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Судом встановлено, що 18 січня 2016 року о 12 год. 00 хв., в дачному кооперативі Сади Дніпра по вул. Садова, 11, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіля «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення. У результаті ДТП було пошкоджено транспортний засіб «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 , належний позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 .
Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року у справі № 363/261/16-п ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно зі статтею3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 6 Закону визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV визначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Цивільно-правова відповідальність винного в ДТП водія транспортного засобу «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП, була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5559665 страховою компанією ПрАТ «СК «Україна».
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку № 12572, складеного ФОП « ОСОБА_3 » від 22 січня 2016 року, вартість матеріального збитку, заподіяної власнику транспортного засобу «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_4 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 53 340,03 грн.
20 січня 2016 року до ПрАТ «СК «Україна» була подана заява про виплату страхового відшкодування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2019 року було ліквідовано банкрута ПрАТ «СК «Україна» як юридичну особу у зв'язку з банкрутством.
13 грудня 2019 року ОСОБА_1 до МТСБУ було подано заяву про виконання зобов'язання за договором страхування та додано до заяви всі необхідні матеріали, відповідно до статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У вищевказаній заяві позивач просить МТСБУ відшкодувати шкоду заподіяну майну в розмірі 45 000 грн та зазначає, що розмір відшкодування, сплаченого страховиком чи іншою особою становить 5 000 грн.
В подальшому, МТСБУ виконало частину зобов'язання за договором страхування в розмірі
40 351,66 грн, що не заперечується відповідачем.
19 січня 2022 року ОСОБА_1 було подано заяву, з вимогою до МТСБУ виконати зобов'язання за договором страхування в повному обсязі, а саме здійснити оплату інфляційних втрат, 3 % річних та пені.
Листом МТСБУ від 21 січня 2022 року у відповідь на вказану заяву повідомлено про неможливість проведення заявлених виплат на підставі пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із статтею 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно із пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Зокрема, відповідно до частини другої статті625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати).
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06 червня 2012 року у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 910/17993/15, від 28 лютого 2018 року у справі № 149/344/15-ц, від 06 червня 2019 року у справі № 758/8819/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 760/2905/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 280/2625/13-к, від 16 жовтня 2019 року у справі № 452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі
№ 910/22034/15 міститься висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування пені за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, суд враховує, що наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
Судом встановлено, що 17 липня 2019 року ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/842/18 ліквідовано банкрута - ПрАТ «СК «Україна» як юридичну особу в зв'язку з банкрутством.
Страховик ПрАТ «СК «Україна» у встановлений законом строк не здійснив страхового відшкодування за договором - полісу № АІ/ 5559665 потерпілій особі ОСОБА_4 .
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Законом України «Про банкрутство".
За загальним правилом, викладеним в пункту третього статті20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті
45 Закону України «Про банкрутство» встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом, не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1 цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього ж Закону, пункту 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону, а саме на переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону.
Отже МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті
625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Відповідний правовий висновок щодо тлумачення і застосування норм права міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19 на який посилається позивач в позовній заяві у цій справі, обґрунтовуючи заявлені ним позовні вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що «у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), і відступати від неї не вбачається підстав».
Аналіз судової практики свідчить, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи ухвалою від 09 січня 2020 року справу
№ 753/15214/16-ц (провадження 61-30902св18) на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважала, зокрема, за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04 липня 2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) шляхом їх конкретизації та вказати, що у разі, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності, ці висновки не застосовуються та потерпілий може звернути з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка її завдала.
Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку звернення потерпілим до суду за захистом права страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону № 1961-IV.
У контексті спірних правовідносин та з наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право), у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування, не може звернутись з позовом до завдавача шкоди (винуватця ДТП) в рамках деліктного зобов'язання, натомість повинна захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи підпункту «ґ» пункту
41.1 статті 41 Закону № 1961-IV.
У такому випадку, невирішеним залишається питання захисту цивільного права потерпілого щодо своєчасного і належного отримання гарантованих законом виплат - страхового відшкодування, зокрема у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання такого зобов'язання.
Тому, з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений Великою Палатою Верховного Суду спосіб захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика) суд вважає правомірним та справедливим, у даному випадку, покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання (страхового відшкодування) на МТСБУ.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19.
Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути з МТСБУ на його користь інфляційні втрати в розмірі 12 254,88 грн, 3 % річних в розмірі 2 799,00 грн та пеню в розмірі 26 957,54 грн за період прострочення з 17 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, виходячи з суми заборгованості
50 000 грн, оскільки страховик ПрАТ «СК «Україна» після настання страхового випадку у встановлений законом строк не виконав зобов'язання щодо здійснення страхової виплати на користь позивача, таким чином, допустив прострочення грошового зобов'язання.
Позивачем розрахунок 3 % річних, інфляційних втрат та пені здійснений за період з 19 квітня 2016 року (наступний день після закінчення 90-денного строку з дня отримання ПрАТ «СК «Україна» заяви про страхове відшкодування) по 01 березня 2018 року (день що передував дню винесення Господарським судом міста Києва ухвали від 02 березня 2018 року про відкриття провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна»).
Суд погоджується та вважає правильним визначений стороною позивача період здійснення нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
При цьому, суд дійшов висновку про безпідставність наведеної у розрахунку позивача суми, на яку здійснюються відповідні нарахування та вважає, що для обрахунку сум, які підлягають стягненню мав застосовуватись розмір регламентної виплати здійснений відповідачем в сумі 45 351,66 грн, з огляду на таке.
За змістом статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Отже, як для страховика, так і безпосередньо для МТСБУ законом передбачений порядок розрахунку та виплати страхового відшкодування до якого, зокрема, відноситься необхідність урахування коефіцієнту зносу та зменшення суми страхової виплати у разі здійснення її перерахунку безпосередньо на рахунок потерпілої особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись як до ПрАТ «СК «Україна», так і до МТСБУ просив здійснити виплату страхового відшкодування (регламентної виплати) на його власний рахунок у банківській установі, тож як ПрАТ «СК «Україна», так і МТСБУ відповідно до вимог закону мали зменшити при сплаті розмір страхової суми на суму ПДВ.
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 фактично отримав 45 351,66 грн страхового відшкодування, що не оспорюється відповідачем.
Разом з тим, суд перевіривши розрахунок інфляційних втрат, 3 % річних та пені не погодився в частині визначення позивачем вихідної суми боргу у розмірі 50 000,00 грн, оскільки позивач не оскаржував у судовому порядку рішення МТСБУ про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) у розмірі 45 351,66 грн.
Таким чином, за визначений позивачем період прострочення з 19 квітня 2016 року по
01 березня 2018 року виходячи з суми боргу (виплаченої регламентної виплати) у розмірі 45 351,66 грн з відповідача слід стягнути інфляційні втрати в розмірі 11 115,58 грн, 3 % річних в розмірі 2 539,56 грн та пеню в розмірі 17 495,50 грн.
Разом з тим, відповідачем до суду було направлено відзив, у якому заявлено про застосування строку позовної давності.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказував на пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, зазначав, що строк позовної давності почався з дати настання страхового випадку та закінчився 24 грудня 2018 року, а спеціальний строк позовної давності закінчився 24 грудня 2016 року, тому просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Згідно із правовими висновками, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах
№ 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня
2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 258ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Тому на переконання суду, з урахуванням положень підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважав відповідач.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19.
Установлена судом обставина щодо ліквідації страховика ухвалою суду 17 липня 2019 року, свідчить, що за вказаних висновків саме ця дата є початком перебігу строку позовної давності.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із відповідним позовом шляхом його пересилання засобами поштового зв'язку 18 липня 2022 року.
Поряд із цим, за змістом пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Останньою постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2022 року № 928 внесено зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» - із зміною, внесеною постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 630, і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» згідно з якими було продовжено дію каратнтину до 31 грудня 2022 року.
Встановлений на території України карантин неодноразово продовжувався відповідними постановами Кабінету Міністрів України й діяв на час звернення позивача до суду.
З огляду на зазначене та встановлені судом обставини, відсутні правові підстави для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки звернувшись до суду з відповідним позовом позивач не пропустив строків позовної давності.
Згідно із частиною другою статті13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову
ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування.
Стосовно розподілу судових витрат які здійснені позивачем в зв'язку зі сплатою судового збору в сумі 992,40 грн та щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
За змістом статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Ураховуючи, що загальна ціна позову становила 42 011,42 грн, а позовні вимоги задоволені судом на суму 31 150,64 грн, що дорівнює 74,14 % від ціни позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачена останнім сума судового збору в розмірі 735,76 грн пропорційно до частки задоволених позовних вимог (31 150,64 грн х 100 % : 42 011,42 = 74,14 % х 992,40).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу був вказаний у сумі 6 000,00 грн.
До позовної заяви додано копію договору про надання правової допомоги від 18 січня
2022 року № 228, а також ордер на надання правничої (правової) допомоги позивачу серія
АІ № 1200373 від 19 січня 2022 року адвокатом Більчук О.О., виданий Адвокатським об'єднанням «Дефендерс».
Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Нормами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відповідно до пункту 3.3 Договору про надання правової допомоги від 18 січня 2022 року
№ 228 гонорар визначений сторонами у наступному розмірі: 1 000 грн - за підготовку, подання заяви про доплату - після отримання клієнтом виплат від МТСБУ; 5 000 грн - за підготовку, подання позовної заяви до суду.
Однак вказана сума підлягає корегуванню порційно до відсоткового значення задоволених позовних вимог, що становлять 74,14 % і відповідно стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 448,40 грн.
У змісті відзиву на позовну заяву міститься клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу позивача у зв'язку з їх непропорційністю до ціни позову.
Однак, стороною відповідача жодними доказами або будь-якими об'єктивними обставинами не доведено непропорційності суми витрат на професійну правничу допомогу відповідно до ціни позову, тож підстав для зменшення зазначених судових витрат суд не вбачає.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, статтями 256, 257, 258, 261, 509, 510, 511, 526, 625, 901, 979, 999 ЦК України, Законами України «Про страхування», «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування - задовольнити частково.
Стягнути з Моторного (транспортного) бюро України (м. Київ, бульв. Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , 11 115,58 грн (одинадцять тисяч сто п'ятнадцять гривень 58 коп.) інфляційних втрат, 2 539,56 грн (дві тисячі п'ятсот тридцять дев'ять гривень 56 коп.) три відсотки річних від простроченої суми, та
17 495,50 грн (сімнадцять тисяч чотириста дев'яносто п'ять гривень 50 коп.) пені, а всього
31 150,64 (тридцять одна тисяча сто п'ятдесят гривень 64 коп.).
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Моторного (транспортного) бюро України (м. Київ, бульв. Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 735,76 грн (сімсот тридцять п'ять гривень 76 коп.).
Стягнути з Моторного (транспортного) бюро України (м. Київ, бульв. Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 4 448,40 грн (чотири тисячі чотириста сорок вісім гривень 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду виготовлено 16 листопада 2022 року.
Суддя О.О. Хромова