Справа № 240/3075/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
15 листопада 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив визнати протиправною бездіяльність, яка полягала у проведенні нарахування та виплати грошового забезпечення, обчисленого із використанням такої розрахункової величини, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року для визначення розмірів його складових за період з 29 січня 2020 року по 11 листопада 2021 року, зобов'язання провести перерахунок грошового забезпечення, обчисленого із використанням такої розрахункової величини, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня календарного року за період з 29 січня 2020 року по 11 листопада 2021 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки та одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням із урахуванням перерахованого розміру грошового забезпечення та виплатити недоотримані суми..
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив службу у В/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 11 грудня 2021 року позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 11 листопада 2021 року.
У зв'язку з тим, що розрахунок грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням проведений відповідачем не у повному розмірі, позивач подав заяву про їх перерахунок.
Листом від 19 січня 2022 року №891/7/166 відповідач повідомив, що нарахування та виплата проведені згідно з Постановою №704, а саме з визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року (1762 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14. Оскільки інших рішень щодо перерахунку військовослужбовцям розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням Урядом не приймалось, підстав для здійснення перерахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за період з 29 січня 2020 року немає.
Згідно наявних у матеріалах справи довідок, виданих В/ч НОМЕР_1 позивачу про суми виплачених одноразових додаткових видів грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 11 листопада 2021 року та про розмір посадового окладу та окладу за військове звання посадовий оклад позивача становив 3350,00 грн, оклад за військове звання 1020,00 грн, грошова допомога для оздоровлення у 2020-2021 роках 14199,25 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2020-2021 роках 1020,00 грн, одноразова грошова допомога при звільненні 241387,25 грн, компенсація за дні невикористаної основної відпустки 3786,47 грн.
При розрахунку грошового забезпечення відповідачем застосувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року 1762 грн.
Позивач уважає, що відповідач протиправно при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням та компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки у період з 29 січня 2020 року по 11 листопада 2021 року застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року, тому звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2011-ХІІ).
Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України №2011-ХІІ у разі звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Постановою № 704 було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24 лютого 2018 року набула чинності Постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Тим часом, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103.
Відтак, починаючи з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня календарного року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями не впливає.
Відповідач не заперечує, що після 29 січня 2020 року продовжував нараховувати позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Таким чином за період з 29 січня 2020 року і до дня звільнення зі служби 11 листопада 2021 року відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Як убачається зі змісту прохальної частини позову, позивач оскаржує саме бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати йому в заниженому розмірі грошового забезпечення. Проте, бездіяльність є пасивною формою поведінки. Натомість, відповідачем здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення й одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням, однак у зменшеному розмірі.
Ураховуючи наведене суд уважає, що належним способом захисту прав позивача буде саме визнання протиправними дій відповідача.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 29 січня 2020 року по 11 листопада 2021 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки та одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ станом на 01 січня 2021 року є протиправними.
З метою відновлення прав, порушення яких установлено за результатами розгляду спору, суд уважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити з 29 січня 2020 року по 11 листопада 2021 року перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки та одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби позивачу, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ станом на 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.