Справа № 932/16886/19
Провадження № 2/932/3785/21
18 січня 2022 року
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Кондрашова І.А.,
за участю секретаря судового засідання Мотуз Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у праві користування та розпорядження власність шляхом виселення, -
До Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у листопаді 2019 року надійшов вищезазначений позов, в якому позивач просить суд усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні приватною власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилалась на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 у якій проживають її невістка ОСОБА_2 та доньки останньої: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
З огляду на те, що ОСОБА_5 який є чоловіком ОСОБА_2 та сином позивача не проживає у вказаній квартирі з червня 2009 року, а проживання відповідачів створює позивачу значні перешкоди у користуванні власністю, а також враховуючи, що за час проживання останніх утворилась заборгованість зі сплати комунальних послуг у розмірі 40 000,00 грн., ОСОБА_1 вважала за необхідне звернутись до суду з даним позовом.
Відповідачами було надано відзив на позовну заяву, доводи викладені в якому зводяться до не згоди з заявленими позовними вимогами. Так, у відзиві зазначено, що вказана квартира була придбана за спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , а тому, наразі є спірним питання щодо одноособового володіння вказаним майном ОСОБА_1 . Крім того, зазначено, що квартира АДРЕСА_2 є єдиним житлом для ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , 2013 року народження.
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Сліщенка Ю.Г. від 13.11.2019 відкрито провадження у справі.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.01.2020 закрито підготовче провадження у справі.
У зв'язку із звільненням судді ОСОБА_6 у відставку, справу було передано судді Яковлеву Д.О. яким 28.07.2020 постановлено ухвалу про її прийняття.
У зв'язку з відстороненням судді ОСОБА_7 від здійснення правосуддя, справу було передано судді Кондрашову І.А. яким 29.03.2021 постановлено ухвалу про її прийняття та продовження розгляду справи зі стадії розгляду по суті заявлених вимог.
Від позивача та відповідачів надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.
У зв'язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та копії договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.12.2003, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 .
Відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , 29.07.200 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Прізвище подружжя після реєстрації шлюбу « ОСОБА_9 ».
Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 батьками якої записані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_10 батьками якої записані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Згідно з копією паспорта ОСОБА_2 , вона значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4 з 12.05.2009.
Відповідно до копії довідки наданої завідувачем КЗО «ДНЗ №50» ДМР Тесленко С.С., ОСОБА_4 при зарахуванні до шкільного закладу у 2017 році рахувалась за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно зі ст.156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до ч.1-2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), згідно з якою завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Те саме міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
З огляду на те, що відповідачі вселились у квартиру з дозволу позивача та проживають там тривалий час, враховуючи відсутності доказів щодо спричинення ними будь-яких перешкод у користуванні позивачу майном та виходячи з відсутності доказів щодо наявності в останніх іншого житла, заявлені вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Також судом береться до уваги, що позивач не проживала у квартирі АДРЕСА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 11-13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 )до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) про усунення перешкод у праві користування та розпорядження власність шляхом виселення, залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення, або через 30 днів з дня отримання його копії учасниками процесу.
Суддя Ігор КОНДРАШОВ