П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 листопада 2022 р.м. ОдесаСправа № 420/6660/22
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:
м. Одеса;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
27.07.2022 року;
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Яковлєва О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року №Ф-734594-51-У.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач, починаючи з 2017 року і по теперішній час, є найманим працівником, з цього часу фактично підприємницьку діяльність не здійснює та обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску за нього покладається на роботодавця.
Наведені обставини, а також те, що нарахування єдиного внеску не відбулось за результатом відповідної документальної перевірки, свідчать про необґрунтованість та не правомірність рішення відповідача, наявність безумовних підстав для його скасування.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Суд визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-34594-51-У від 18.02.2021 року, складену стосовно ОСОБА_1 в частині боргу на суму 37 084,74 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
Стягнув з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 грн. згідно квитанції №0.0.2443906433.1 від 03.02.2022 року.
Проаналізувавши положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд першої інстанції виходив з того, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Вимога сплачувати єдиний внесок особами, які перебувають на обліку в органах ДПС та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як найманий працівник, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
З огляду на те, що відповідачем не доведено на підставі належних доказів провадження позивачем підприємницької діяльності, отримання позивачем у спірному періоді доходу від здійснення підприємницької діяльності і в період з лютого 2017 року по листопад 2020 року позивач є найманим працівником, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що нарахування єдиного внеску на суму 37084,74 грн. відбулось неправомірно та не обґрунтовано, що є безумовною підставою для задоволення позову в цій частині та скасування рішення відповідача.
В апеляційній скарзі Головне управління ДПС в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги та підтверджуючи обґрунтованість вимоги про сплату боргу (недоїмки), апелянт зазначає, що відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обов'язок з нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, що має становити не менше розміру мінімального страхового внеску, виникає незалежно від наявності доходу у звітному періоді.
З огляду на те, що позивачем не забезпечено остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, повна сплата єдиного внеску не підтверджена і на підставі даних реєстру застрахованих осіб, а під час нарахування єдиного внеску та винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) орган податкового контролю керувався дійсними відомостями стосовно платника податку (збору) та його облікових даних з інформаційної системи органу, апелянт вказує на повну необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Судом першої інстанції з'ясовано, що ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування, з лютого 2017 року по листопад 2020 року включно за позивача єдиний внесок, в розмірі не менше мінімального, сплачували його роботодавці - ФОП ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Авант, ЛТД».
18.02.2021 року Головним управлінням ДПС в Одеській області відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу №Ф-34594-51-У про сплату позивачем боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальну суму 37 788,74 грн.
За представленими відповідачем даними, контролюючим органом єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску нараховано позивачу у розмірі мінімального страхового внеску за 2017-2020 роки, а саме: за звітний 2017 рік - 8448 грн.; за звітний 2018 рік 9828,72 грн.; за звітний 2019 рік 11016,72 грн.; та за 2020 рік 8495,3 грн.
Не погоджуючись із нарахуванням єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про скасування вказаного рішення відповідача.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За правилами п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Судом першої інстанції вірно з'ясовано, що у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки відповідно до оскаржуваної вимоги та за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Одночасно, за визначеннями, наведеними у п.п. 3, 10 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Під час вирішення спору по суті судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України від 08.07.2010 року №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
За відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС в Одеській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем) та суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 2 квітня 2020 року (справа №620/2449/19) та відповідно до приписів ст. 242 КАС України має бути врахована у цій справі.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, у спірному періоді позивач є найманим працівником, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, у вказаному періоді роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок, а отже обов'язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, покладається на роботодавця.
Також, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. У тому числі, про наявність таких доходів не зазначається і органом податкової служби у скарзі, заявах по суті справи, а тому відповідно до приписів ч. 1 ст. 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом спірного періоду доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих на підприємстві, доказуванню не підлягають.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI позивач у спірному періоді є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в цей період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та не доведеність відповідачем правомірності свого рішення у відповідній частині.
Як наслідок, є вірним висновок суду першої інстанції про наявність обставин для часткового задоволення позову та скасування рішення суб'єкта владних повноважень.
Рішення суду першої інстанції викладено достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: А.В. Крусян
О.В. Яковлєв