П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/25119/21
Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.
Дата і місце ухвалення 14.02.2022р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
10.12.2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Одеської обласної прокуратури, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати їй вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 8093, 03 грн.;
- нарахувати та стягнути з Одеської обласної прокуратури на її користь вихідну допомогу при звільненні в розмiрi середнього місячного заробітку, що складає 8093,03 грн.;
- стягнути з Одеської обласної прокуратури на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при її звільненнi з 29 листопада року по день ухвалення рiшення суду, із розрахунку 376 гривень 42 копійки за кожен день затримки, починаючи з 29 листопада 2021 року по день ухвалення рішення суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 8093 гривні 03 копійки. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмiрi середнього місячного заробітку, що складає 8093, 03 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської обласної прокуратури на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Одеська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.
В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), а саме, з 25.09.2019 року особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40 статей 42, 42-1, ч.ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом України «Про прокуратуру». Тому, на думку апелянта, з 25.09.2019 року саме цей Закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 та Одеською обласною прокуратурою, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Апелянт вважає, що норми Закону України «Про прокуратуру» є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України. При цьому, як зазначає відповідач, ні Законом № 113-ІХ, ні Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п.п. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ. В свою чергу, ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п.п. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ. На думку апелянта, аналіз положень цієї статті вказує на те, що відповідна виплата за своїм характером спрямована на захист трудових прав працівника, зокрема, при його звільненні з незалежних від нього обставин.
За таких умов відповідач вважає безпідставним застосування ст. 44 КЗпП України щодо стягнення вихідної допомоги на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
З огляду на викладене, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення на її користь вихідної допомоги при звільненні.
Зважаючи на зазначене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вказані положення КАС України, а також зважаючи на те, що позивачем - ОСОБА_1 не було оскаржено рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в межах поданої Одеською обласною прокуратурою апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного:
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури Одеської області та наказом керівника Одеської обласної прокуратури №2327 вiд 20 жовтня 2021 року її було звільнено з посади прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставi рiшення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») з 29 жовтня 2021 року.
Відповідно до змісту вказаного наказу, відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Судом також встановлено, що згідно розрахункового листа за 2021 рік вихідна допомога позивачці при звільненні не нараховувалась та не виплачувалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо невиплати їй вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати їй вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 8093, 03 грн. та в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на її користь вихідної допомоги при звільненні в розмiрi середнього місячного заробітку, що складає 8093,03 грн., з огляду на наступне:
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Вказаним Законом забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно пункту 6 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Пунктом 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX в редакції, чинній на момент набрання чинності вказаним Законом, було передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання такої підстави, зокрема, як прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
В подальшому, до пункту 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX були внесені зміни, згідно яких визначено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав, зокрема, на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Законом України від 19.09.2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Так, за змістом частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, а також у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Водночас Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку <…>.
Законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
В свою чергу приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.
При цьому, статтею 44 КЗпП України визначено конкретні випадки, коли при звільненні працівника йому виплачується вихідна допомога, і такими випадками є припинення трудового договору з підстав, зазначених у:
- пункті 6 статті 36 (відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці),
- пункті 1 статті 40 (змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників);
- пункті 2 статті 40 (виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці);
- пункті 6 статті 40 (поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу).
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі №803/31/16, від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі №823/244/16 та від 8 жовтня 2019 року у справі №823/263/16.
Зміни, внесені до КЗпП України Законом №113-ІХ, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що частиною п'ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі №380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі №200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі №300/2000/20, від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20.
Як встановлено в даному випадку наказом Одеської обласної прокуратури від 20.10.2021 року № 2327к ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області та з органів прокуратури на підставі п.п. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ з 29.10.2021 року.
На день звільнення позивача Одеською обласною прокуратурою позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
При цьому, зважаючи на положення чинного законодавства, зокрема, п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, згідно з яким з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а також враховуючи те, що фактичною підставою звільнення позивача став факт неуспішного проходження нею атестації (предметом якої є оцінка професійної компетентності прокурора, а також його професійної етики та доброчесності), тобто факт виявлення невідповідності позивача займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.
З огляду на викладене, ненарахування та невиплата Одеською обласною прокуратурою в даному випадку такої допомоги позивачці свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.
Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Пунктом 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до довідки Одеської обласної прокуратури від 11.11.2021 року № 21-316 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 за останні два місяці роботи перед звільненням складає 8093,03 грн.
Зважаючи на зазначене та враховуючи висновок суду про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у сумі 8093,03 грн.
На думку колегії суддів, доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі відповідача, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Частиною 1статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук