14 листопада 2022 року справа № 580/4085/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого Руденко А., розглянувши у письмовому провадженні у спрощеному провадженні в приміщенні суду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
12.09.2022 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Управління Служби безпеки України в Черкаській області, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо необхідності проведення з позивачем своєчасного повного фактичного остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення за період з 08.05.2021 по 29.08.2022 включно у сумі 325 935 грн. 55 коп.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив військову службу в Службі безпеки України з 31.07.2009 по 07.05.2021, в т.ч. з червня 2014 року - в Управлінні Служби безпеки України в Черкаській області. Наказом голови Служби безпеки України №533-ОС/дск від 23.04.2021 був звільнений зі служби та наказом Управління Служби безпеки України в Черкаській області №39-ОС/дск був виключений зі списків особового складу. При звільненні позивача зі служби відповідач не провів з позивачем всі необхідні розрахунки, а саме: не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення. Відповідач 29.08.2022 на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 у справі №580/9671/21 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 78 718 грн. 75 коп., тобто через 479 календарних днів після звільнення позивача зі служби. З посиланням на ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач проти позову заперечив. 06.10.2022 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №580/4665/21 платіжним дорученням №1631 від 11.10.2021 позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця грудня 2015 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 у справі №580/9671/21 відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. Таким чином, предметом спору у справі №580/9671/21 є застосування іншого місяця обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації грошового забезпечення, що не є тотожним предмету спору про розмір належних при звільненні сум. Тому спір про стягнення середнього заробітку у зв'язку із виплатою індексації грошового забезпечення на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду не підпадає під регулювання ст. 117 Кодексу законів про працю України, а дата виплати на виконання постанови не є датою остаточного розрахунку у розумінні ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до приписів частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022 виплата середнього заробітку здійснюється не більше як за шість місяців.
Крім цього послався на невідповідність заявленої до стягнення суми виплаченій із затримкою індексації грошового забезпечення.
Щодо строку звернення до суду зазначив, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, оскільки перебіг строку звернення до суду має обраховуватись з 13.10.2021, тобто з дати виконання відповідачем рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №580/4665/21.
З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 15.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України з 31.07.2009 по 07.05.2021. Наказом Управління Служби безпеки України в Черкаській області від 06.05.2021 №399-ОС/дск позивач був виключений зі списків особового складу.
Відповідач у день звільнення не нарахував та не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №580/4665/21 зобов'язано Управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №580/4665/21 відповідач згідно платіжного доручення №1631 від 11.10.2021 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця грудня 2015 року у сумі 4798,50 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 у справі №580/9671/21 зобов'язано Управління Служби безпеки України в Черкаській області під час нарахування та виплатті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно застосувати “січень 2008” як місяць для обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для розрахунку індексації грошового забезпечення.
З виписки по банківському рахунку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 від 12.09.2022 вбачається, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 у справі №580/9671/21 відповідач 29.08.2022 виплатив позивачу 78 718 грн. 75 коп. індексації грошового забезпечення.
Вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законодавством України врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовці Служби безпеки України та членів їх сімей, зокрема, порядок та умови оплати праці, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України "Про Службу безпеки України", Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Службу безпеки України" Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 27 Закону України "Про Службу безпеки України" держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Стаття 30 закону України «Про Службу безпеки України» передбачає, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. N 37 «Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України передбачено, що посадові оклади, крім затверджених цією постановою, оклади за військовими званнями, надбавка за вислугу років, грошова винагорода, та матеріальна допомога, грошова компенсація замість продовольчого пайка, речове забезпечення та інші виплати виплачуються на умовах і в
розмірах, установлених для військовослужбовців Збройних Сил
України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260).
Пунктом 1 розділу ХХХ1 Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Отже спеціальним законодавством не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівників Служби безпеки України.
Згідно ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
У постанові від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17 Верховний Суд зробив висновок, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому належить застосовувати норми КЗпП.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 116 КЗпП України викладена у новій редакції та передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі N 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, також були внесені зміни до статті 117 КЗпП України.
Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд.
Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Судом встановлено, що на дату звільнення позивача зі служби індексація грошового забезпечення не була нарахована позивачу.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №580/4665/21 встановлено, що позивач у липні 2021 року звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №580/4665/21 відповідач 11.10.2021 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця грудня 2015 року.
У подальшому на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 у справі №580/9671/21 відповідач 29.08.2022 виплатив позивачу 78 718 грн. 75 коп. індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січня 2008 року.
Таким чином, остаточний розрахунок щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення був здійснений відповідачем 29.08.2022.
Отже, період прострочення щодо виплати індексації грошового забезпечення тривав з дати звільнення позивача зі служби 07.05.2021 по день повного фактичного розрахунку 29.08.2022, тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені частиною другою статті 117 КЗпП України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 і застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Положеннями п. 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Заробіток позивача за попередні два місяці перед звільненням (07.05.2021) складав 20 754 грн. за березень 2021 року та 20 754 грн. за квітень 2021 року, усього 41 508 грн. за 61 календарний день. Таким чином, середньоденний заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням зі служби складає 680 грн. 46 коп. Розрахунок: (20 754 грн. + 20 754 грн.) / (31 день + 30 день) = 680 грн. 46 коп.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж за 6 місяців. становить: 680 грн. 46 коп. х 181 календарних днів (01.03.2022- 28.08.2022) = 123 163,26 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Судом встановлено, що відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення на загальну суму 83 759 грн. 03 коп. (4798 грн. 50 коп. + 78 718 грн. 75 коп.), водночас середній заробіток за час затримки виплати складає 123 163,26 грн., отже є неспівмірним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Згідно з п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Застосовуючи критерій ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає, що облікова ставка НБУ, або ставка рефінансування - норма відсотка, що стягується Національним банком України при рефінансуванні комерційних банків. Вона є монетарним інструментом, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових ресурсів.
Згідно з даними офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua/ua/news/all/rishennya-oblikova-stavka-2019-12-12 облікова ставка НБУ станом на 29.08.2022 року складала: з 10.12.2021 - 9%, з 04.03.2022 - 10%, з 03.06 - 25 відсотків.
Отже орієнтовний розмір майнових втрат позивача за період з 01.03.2022 по 29.08.2022 внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільненні склав:
78 718,75 грн. х 9%) / 365 днів х 3 дн. (з 01.03.2022 по 03.03.2022)= 58,23 грн.
78 718,75 грн. х 10%) / 365 днів х 91день (з 03.03.2022 по 02.06.2022)= 1962,58 грн.
78 718,75 грн. х 25%) / 365 днів х 88 дн. (з 03.06.2022 по 28.08.2022)= 4744,69 грн.
Всього 6 765,50 грн.
Відтак, вказана сума ймовірних втрат позивача є значно меншою від суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні грошового забезпечення.
Враховуючи принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, та вважає достатньою компенсацією втрат позивача від несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення компенсацію у сумі 6 765,50 грн.
Отже позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню частково у сумі 6 765,50 грн.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (стаття 2 Закону України «Про судовий збір»).
Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позову майнового характеру фізична особа повинна сплатити судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( підпункт 1 пункту 4 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Згідно вищезазначених приписів при зверненні до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 325 935,55 грн позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1% від суми позову, що становить 3259 35 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач при поданні позовної заяви судовий збір не сплатив, отже судовий збір у сумі 3 259,35 грн підлягає стягненню з позивача до Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у Черк.обл./тг м.Черкаси/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37930566; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA528999980313131206084023759; код класифікації доходів бюджету - 22030101).
Доводи позивача про те, що судовий збір не підлягає сплаті, оскільки він є учасником бойових дій, є необгрунтованими.
Так, згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Пільги учасникам бойових дій передбачені статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-Х11.
Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
За змістом вказаних приписів ветерани війни, зокрема, учасники бойових дій, звільняються від сплати судового збору у разі звернення до суду з позовом про захист наданих їм соціальних прав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Водночас стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пов'язане з несвоєчасним розрахунком при звільненні будь-якого працівника і не є пільгою, яка надана учасникам бойових дій.
За вказаних обставин позивач як учасник бойових дій зобов'язаний сплатити судовий збір на загальних підставах.
Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судом задоволено позовні вимоги позивача частково, у сумі 6 675,50 грн, що становить від суми позовних вимог 2,05% (розрахунок: 6 675,50 грн х100/325 935,55 грн).
Отже на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 66,82 грн. (розрахунок: 3 259,35 грн. х 2,05%).
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (вул. Гоголя, 240, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 6 765 (шість тисяч сімсот шістдесят п'ять) гривень 50 копійок.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у Черк.обл./тг м.Черкаси/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37930566; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA528999980313131206084023759; код класифікації доходів бюджету - 22030101) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3 259 (три тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) гривень 35 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Черкаській області (вул. Гоголя, 240, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 66 (шістдесят шість) гривень 82 копійки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Головуючий Алла РУДЕНКО