Єд.унік. № 243/12805/21
Провадження № 2/243/1119/2022
(заочне)
09 листопада 2022 року
Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого судді Старовецького В.І.
за участю секретаря судового засідання Петруся Д.О.,
розглянувши у відкритомусудовому засіданні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі наказу № 29-к про впровадження дистанційної роботи Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2022 року цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Луганської області Лиманський Владислав Юрійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
На адресу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Скакун С.О. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, приватного виконавця виконавчого округу Луганської області Лиманського Владислава Юрійовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтувавши свої вимоги тим, що 11.06.2021 рокуприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М.було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №147084 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», заборгованості у розмірі 79754,83 грн., мотивований тим, що ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором. Сума заборгованості становить 79804,83 грн. Зазначений виконавчий напис відповідач пред'явив до приватного виконавця виконавчого округу Луганської області Лиманського Владислава Юрійовича, на підставі якого 30.07.2021року останній відкрив виконавче провадження за № 66337589про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 79804,83 грн. Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено із грубим порушенням законодавства. У зв'язку з вищевикладеним, просить суд визнати виконавчий напис №147084, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М.від 11.06.2021 року щодо стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» заборгованості у розмірі 79804,83 грн. - таким, що не підлягає виконанню та стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на його користь судові витрати по справі.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Скакун С.О. в судове засідання не з'явилися, представник позивача надав суду заяву в якій просить розгляд справи провести без його та позивача участі, на задоволенні позовних вимог наполягає.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»в судове засідання не з'явився, неодноразово був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, неоднаразово до суду надавала заяву про відкладення розгляду справи, відзивів чи клопотань суду не надавала. Крім цього відповідач неодноразово повідомлявся про розгляд справи в суді, як поштовим відправленням, повідомленнями на електронну адресу відповідача, а також опублікованими оголошеннями на веб сторінці судової влади.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, у судове засідання не з'явився, неодноразово був повідомлений належним чином про дату та чс розгляду справи, до суду з заявами про відкладення розгляду справи, або розгляду справи за його відсутності не звертався..
Третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Луганської області Лиманський Владислав Юрійович у судове засідання не з'явився, неодноразово був повідомлений належним чином про дату та чс розгляду справи, до суду з заявами про відкладення розгляду справи, або розгляду справи за його відсутності не звертався.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, як що таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З огляду на викладене, оскільки відповідач, будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце судового засідання на електронну аресу вказану ним в заявах, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Слов'янського міськрайонного суду Донецької області повторно не з'явився у судове засідання без повідомлення причин неявки, не подав відзив, суд приходить до переконання, що у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, зі згоди позивача, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280, 281 ЦПК України.
Ухвалою суду від 09 листопада 2022 року судом прийнято рішення щодо розгляду справи в заочному порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд, в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України), встановив наступне.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02.09.1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису, відповідно до ст.. 88 Закону України «Про нотаріат». Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
У зв'язку з викладеним, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
В той же час, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17 та постанові Верховного Суду у справі від 19 вересня 2018 року № 207/1587/16 (провадження № 14-12559св18).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення по даній справі, суд приходить до висновку про те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не було дотримано вимог Порядку щодо спливу 30-денного строку з моменту надіслання банком письмової вимоги до боржника, оскільки доказів отримання письмової вимоги боржником матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави стверджувати, що у боржника була об'єктивна можливість ознайомитися, в разі її наявності, із розміром заборгованості, а у разі необхідності його спростувати або усунути порушення умов кредитного договору.
Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», щодо стягнення з нього суми у розмірі 79754,03 грн. зазначені у виконавчому напису №147084 виданого 11.06.2021 року неправомірні та є спірними, обґрунтовуючи тим, що кредитних договорів із стягувачем він не укладав, йому не було надано документів на підтвердження розрахунків стягуваної з нього суми.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що доводи ОСОБА_1 щодо наявності спору та взагалі наявності кредитного договору укладеного між нею та стягувачем, який був підставою вчинення нотаріусом виконавчого напису, є важливими і такими, що можуть прямо вплинути на результат розгляду справи, а тому суд приймає ці доводи та приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 гривень суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивачем під час розгляду справи було надано Договір про надання правової допомоги, розрахунок витрат, а також квитанцію про сплату гонорару адвокату на суму 3500 грн.
З розрахунку витрат на правову допомогу слідує, що вартість виконаної адвокатом роботи становить 3500 гривень, що включає: вивчення матеріалів справи, участь усудовому розгляді справи, в т.ч. у суді першої, апеляційної інстанції, складання процесуальних документів, клопотань, що становить 3500 гривень.
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII було внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України, згідно із яким ЦПК України, в редакції від 15.12.2017 року не встановлює граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу, як це було передбачено Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правничу допомогу у цивільних та адміністративних справах», який втратив чинність.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу на підставі поданих представником відповідача доказів, суд враховує те, що ці судові витрати пов'язані з розглядом справи, їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.
При визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих позивачем доказів, суд також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи).
Варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 3500 грн. витрат пов'язаних з правничою допомогою
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір у сумі 908 гривень 00 копійок за подачу позову, а також 496,20 грн. подачу до суду заяви про забезпечення позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір на загальну суму 1404 гривень 20 копійок.
На підставі викладеного та керуючись статтями 87,88 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 10-13, 81, 141, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги заявою ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича, приватного виконавця виконавчого округу Луганської області Лиманського Владислава Юрійовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню- задовольнити.
Визнати виконавчий напис № 147084, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичемвід 11.06.2021 року щодо стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», заборгованості у розмірі 79754 грн. 83 коп. - таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ: 40696815, знаходиться за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Авторанспортна, 2 офіс 205 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп., судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість гривень) 20 копійок, та оплату витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 ( три тисячі п'ятсот гривень).
Скасувати заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 жовтня 2022 року, щодо зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП №№66337589 від 30.07.2021 року.
Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України
Суддя Слов'янського міськрайонного суду В.І.Старовецький