Апеляційне провадження № 22-ц/824/10784/2022
Справа 753/1892/21
Іменем України
09 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Лужецької О.Р. в м. Київ02 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У січні 2021 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про поділ майна подружжя, просила в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , а за відповідачем - будинковолодіння, до якого входить будинок із надвірними спорудами та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 , та автомобіль VolkswagenPassat В6 д.н.з. НОМЕР_1 , покласти на відповідача судові витрати.
Заявлені вимоги мотивувала тим, що 29 серпня 2009 року уклала шлюб з відповідачем, під час якого придбане зазначене нею нерухоме майно, яке було за згодою подружжя зареєстроване за ОСОБА_1 04 травня 2020 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва шлюб було розірвано. На даний час вона та їх спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , відповідач проживає окремо від них. Вона направляла відповідачу пропозицію щодо укладення договору про поділ майна подружжя, однак ОСОБА_1 не відреагував на неї. Вважала, що оскільки спільна дитина сторін проживає з нею, то розмір її частки в майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, має складати 67 % він ринкової вартості всього майна. Для отримання в натурі своєї частки у спільній власності бажала отримати у власність квартиру, в якій вона проживає, а відповідачу залишити у власність будинковолодіння та автомобіль.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року позов частково задоволено, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за кожним право власності на Ѕ частину квартири, житлового будинку, земельної ділянки, визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль, стягнуто з неї на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частки в праві спільної сумісної власності на автомобіль 96919 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просив здійснити апеляційний перегляд справи в повному обсязі виключно з його зустрічним позовом за наявними в справі і додатково поданими доказами, задовольнити клопотання про виклик свідків, задовольнити зустрічний позов, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, в порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинку, земельної ділянки, автомобіль, за ОСОБА_1 визнати право власності на Ѕ частину будинку, земельної ділянки, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частки в праві спільної сумісної власності на автомобіль в розмірі 96919 грн., задовольнити зустрічний позов, визнавши за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійснити перерозподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що судом першої інстанції безпідставно повернуто його зустрічний позов про визнання майна особистою приватною власністю ОСОБА_1 , поданий до суду адвокатом відповідача 08 лютого 2022 року разом з відзивом, при тому, що він випадково дізнався про розгляд справи наприкінці січня 2022 року. Суд не постановив ухвалу згідно ч. 3 ст. 193 ЦПК України про об'єднання в одне провадження вимоги за зустрічним позовом з первісним позовом. В зустрічному позові він повідомив суду, що квартира є його особистою приватною власністю, оскільки придбана за його власні кошти, подаровані сестрою ОСОБА_4 в 2009 році. Такий подарунок був пов'язаний з тим, що в майбутньому він подарував квартиру, в якій проживав на той час, своїй матері ОСОБА_5 , після чого батьки переїхали до м. Києва на постійне проживання, він наглядав за ними та утримував. Подарована квартира була придбана ним в кредит за договором іпотеки від 24 березня 2006 року. Також він повідомив суду, що починаючи від дня укладення шлюбу з ОСОБА_2 , тобто з 29 серпня 2009 року і до дня придбання квартири, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , минуло більше трьох років і він мав дохід у вигляді заробітної плати, в той час як ОСОБА_2 доходів не мала і доказів платоспроможності суду не надала, більшість цього проміжку часу шлюбу перебувала у відпустці по пологам і вагітності та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох років.
Наголошував, що оскільки судом першої інстанції було порушено його процесуальні права, що унеможливило повноцінний захист його прав під час розгляду справи в суді першої інстанції, безпідставно повернуто зустрічний позов, він не мав процесуальної можливості надати додаткові докази на підтвердження аргументів, викладених у відзиві та зустрічному позові.
Просив встановити обставину отримання ним в подарунок від сестри ОСОБА_4 в 2009 році 150000 доларів США готівкою, за які він і придбав квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Від позивача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про виклик свідків, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, стягнути з відповідача на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Вважала апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, спростовувала доводи відповідача щодо безпідставності повернення зустрічного позову, оскільки такий позов подано з порушенням ст. 193 ЦПК України, а нові докази, додані до апеляційної скарги, не подавалися до суду першої інстанції.
Вважала необґрунтованими доводи відповідача, що він вперше дізнався про розгляд справи в січні 2022 року, оскільки в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення йому судових повісток та судових документів у даній справі.
Наголошувала, що обставини придбання спірної квартири за грошові кошти, подаровані відповідачу його сестрою, не підтверджуються належними доказами та не відповідають дійсним обставинам справи.
Від відповідача ОСОБА_1 08 листопада 2022 року надійшло клопотання в електронній формі без накладення цифрового підпису про відкладення розгляд справи в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з 05 листопада 2022 року по 09 листопада 2022 року, про що він надав копію інформаційної довідки.
Вирішуючи дане клопотання, апеляційний суд враховує наступне.
Частиною восьмою статті 43 ЦПК України передбачено, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).
Відповідно до пунктів 12, 32 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.
Згідно з частинами першою, другою статті 6, частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2022 року в справі № 343/1092/20, в яких Верховний Суд, оцінивши доводи заявника про направлення останнім клопотання про відкладення розгляду справи засобами електронного зв'язку, дійшов висновку, що доказів виконання заявником наведених вище положень ЦПК України, під час нібито звернення до апеляційного суду з клопотанням в електронній формі про відкладення судового засідання не надано.
Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі вже викладені всі доводи відповідача щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, відтак відсутність відповідача під час розгляду його апеляційної скарги судом жодним чином не порушує його процесуальні права.
Європейський суд з прав людини в § 35 рішення від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S. A. v. Spain», заява № 11681/85, зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19)).
Враховуючи наведене, оскільки відповідач, який сам подав апеляційну скаргу, належним чином обізнаний про рух справи та повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, його неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені до поділу квартира, житловий будинок, земельна ділянка, автомобіль були набуті в період зареєстрованого шлюбу сторін, наявні підстави вважати їх об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; позивачем не доведено підстав для збільшення частки в праві спільної сумісної власності в порядку, визначеному ч. 2, 3 ст. 70 СК України; придбаний сторонами під час шлюбу автомобіль підлягає поділу шляхом визнання за позивачем, як фактичним користувачем, права власності на зазначений автомобіль та стягнення з позивача на користь відповідача грошової компенсації вартості Ѕ частини цього автомобіля, що становить 96919 грн.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 29 серпня 2009 року, шлюб розірваний рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 травня 2020 року, сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 13 -15).
На а. с. 16 - 18 знаходиться копія договору купівлі-продажу майнових прав, укладеного 05 грудня 2012 року ОСОБА_1 з ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд", за умовами якого ОСОБА_1 придбано майнові права на квартиру АДРЕСА_3 .
На а. с. 19 знаходиться копія акту прийому-передачі майнових прав на квартиру від 04 квітня 2014 року, складеного ОСОБА_1 та ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" до договору купівлі-продажу майнових прав 3632/РН-К від 05 грудня 2012 року.
Згідно довідки ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" від 04 квітня 2014 року ОСОБА_1 сплачено за договором купівлі-продажу майнових прав 3632/РН-К від 05 грудня 2012 року 929160 грн., що відповідає оплаті 100 відсотків вартості майнових прав (а. с. 20).
На а. с. 21 знаходиться копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 червня 2014 року, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 .
На а. с. 22 знаходиться копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 02 червня 2014 року на квартиру за адресою АДРЕСА_4 .
На а. с. 23 знаходиться копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:006:0382, згідно якого право власності на вказану земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд зареєстровано за ОСОБА_1 13 серпня 2015 року.
На а. с. 161 (зворот) знаходиться копія державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 156126, виданого 28 липня 2011 року, згідно якого ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку кадастровим номером 3222487001:01:006:0382.
На а. с. 26 знаходиться копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 07 лютого 2019 року на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 .
На а. с. 27 - 28 знаходиться копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , згідно якого 08 лютого 2013 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на автомобіль Volkswagen Passatд.н.з. НОМЕР_1 .
На а.с. 31 - 38 знаходяться копії звітів про оцінку майна, зокрема згідно звіту про оцінку транспортного засобу, вартість автомобіля Volkswagen Passatд.н.з. НОМЕР_1 станом на 17 вересня 2020 складає 193838 грн.
08 лютого 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому частково визнав вимоги ОСОБА_2 щодо поділу земельної ділянки, домоволодіння і автомобіля, просив в порядку поділу майна визнати за сторонами за кожним право власності на Ѕ частину земельної ділянки та домоволодіння, зобов'язати позивача компенсувати йому Ѕ вартості автомобіля в сумі 96919 грн. (а. с. 119).
Також 08 лютого 2022 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов, в якому просив визнати квартиру за адресою АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 (а. с. 114 - 116). Ухвалою від 23 лютого 2022 року, занесеною до протоколу судового засідання, зустрічний позов повернуто особі, яка його подала (а. с. 133).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги ОСОБА_1 надано нові докази: копія ОСОБА_8 від 22 лютого 2022 року, копія іпотечного договору квартири АДРЕСА_5 від 24 березня 2006 року, копія кредитного договору від 24 березня 2006 року, повідомлення банку від 03 березня 2008 року, копія договору дарування квартири АДРЕСА_5 від 26 грудня 2014 року, копія сторінок паспорту ОСОБА_9 , копії квитанцій банку, копія акту прийому-передачі квартири інвестору від 04 квітня 2014 року, копія довідки ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" від 19 грудня 2012 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 19 травня 2021 року в справі № 488/1449/16-ц (провадження № 61-9308св20), а саме, встановивши, що суд апеляційної інстанції, змінюючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції щодо розміру заборгованості, аргументував свою позицію тим, що розмір нарахованої банком заборгованості за процентами розраховано з застосуванням збільшеної процентної ставки, що не було передбачено умовами, які були узгоджені на час підписання довідок про умови кредитування від 20 вересня 2010 року та 12 січня 2011 року. Однак, до позовної заяви банк відповідних довідок не додавав, не приєднував в якості доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції, подавши їх лише на стадії апеляційного перегляду справи. У порушення вимог статті 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості подання зазначених довідок про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не мав процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці довідки. Безпідставно змінивши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.
Відповідачем не надано доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з об'єктивних причин, що не залежали від нього, разом із відзивом на позовну заяву та під час розгляду справи судом першої інстанції, не надано клопотання про поновлення строку для прийняття нових доказів та клопотання про прийняття нових доказів апеляційним судом.
За наведених обставин та згідно вимог ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не вбачає підстав для вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 , який не був предметом розгляду суду першої інстанції, а також прийняття нових доказів та надання їм оцінки та задоволення клопотання про виклик свідків.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Таким чином, визначення ідеальних часток в праві власності на майно подружжя без поділу його в натурі відповідає вимогам закону.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.
Судом першої інстанції встановлено і дані обставини ніким не оскаржуються, що будинок із надвірними спорудами та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 , а також автомобіль Volkswagen Passat В6 д.н.з. НОМЕР_1 придбано ОСОБА_1 під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_2 і відтак належить до спільної сумісної власності подружжя, а оскільки позивачем не доведено наявності підстав для відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні, зазначене майно підлягало поділу в рівних частках між ними.
При ухваленні рішення суд першої інстанції врахував аргументи відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що автомобіль знаходиться в користуванні позивача і має залишитися у її власності з компенсацією Ѕ частки вартості автомобіля відповідачу, а також щодо необхідності поділу нерухомого майна в ідеальних частках.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині поділу квартири за адресою АДРЕСА_1 , яку він вважав своєю особистою приватною власністю, як таку, що придбана за належні йому в 2009 році подаровані грошові кошти, і даний факт він просив апеляційний суд встановити.
Аналіз ст. 60, 69, 70 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Встановивши, що відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про належність даного майна до спільної сумісної власності подружжя та поділ цього майна між сторонами в рівних частках.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині обґрунтування придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , доказів на підтвердження зазначених обставин в установленому ЦПК України порядку відповідачем надано не було.
Не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом доводи відповідача в апеляційній скарзі, що до придбання спірної квартири ОСОБА_2 перебувала у відпустці по пологам і вагітності та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох років, з огляду на положення ч. 1 ст. 60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), відтак перебування позивача на час придбання будинку в декретній відпустці не може свідчити про відсутність у неї права на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо безпідставності повернення зустрічного позову про визнання майна особистою приватною власністю подружжя, поданого 08 лютого 2022 року, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року відкрито провадження в даній справі та призначено підготовче засідання на 17 травня 2021 року, встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву у 15-денний термін з дня вручення/отримання копії ухвали про відкриття провадження в справі (а. с. 73).
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ОСОБА_1 отримав копію ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року 24 квітня 2021 року, а отже до 09 травня 2021 року мав право подати зустрічний позов (а. с. 81).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що про розгляд даної справи відповідач дізнався лише наприкінці січня 2022 року.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки відповідачем не обґрунтовано подання зустрічного позову після закінчення процесуального строку, встановленого судом першої інстанції, не заявлено клопотання про поновлення цього строку, процесуальні дії суду першої інстанції в частині повернення зустрічного позову особі, яка його подала, відповідають вимогам ст. 126 ЦПК України.
Апеляційний суд приймає до уваги, що ухвалу суду першої інстанції від 23 лютого 2022 року, занесену до протоколу судового засідання, про повернення зустрічного позову особі, яка його подала, ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржував.
Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості подати позов про визнання майна особистою приватною власністю подружжя в іншому провадженні та звернутися до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі про поділ майна подружжя до набрання законної сили рішенням у цій справі в порядку п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, однак на свій розсуд не скористався можливістю реалізувати процесуальні права у вказаний спосіб.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Доводи апеляційної скарги щодо неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, та порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду, зводяться до незгоди зі судовим рішенням та переоцінки доказів, яким було надано належної правової оцінки судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просила стягнути на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн., на підтвердження чого нею надано копію договору про надання правової допомоги від 03 лютого 2020 року, додаткової угоди № 3 від 06 вересня 2022 року, копії квитанцій від 06 вересня 2022 року, 28 вересня 2022 року. Заперечень щодо необґрунтованості або співмірності розміру судових витрат від відповідача не надійшло.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат, та оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга залишається без задоволення, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції в підтвердженому розмірі 10000 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 10000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2022 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.