Справа 753/17140/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8322/2022
Іменем України
09 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Комаревцевої Л.В. в м. Київ 16 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У серпні 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, просив розірвати шлюб, зареєстрований між сторонами 17 грудня 2005 року, актовий запис № 973.
Позов мотивований тим, що 17 грудня 2005 року він зареєстрував шлюб з відповідачем, за час перебування в шлюбі сторони не мали спільних дітей. Шлюбні відносини між ними припинені з травня 2006 року. Внаслідок фактичного припинення шлюбу всі відносини та почуття взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, які були раніше, втратили свої значення. Спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. Шлюб між сторонами є формальним, тривалий час сторони разом не проживають, спільного господарства не ведуть, тож позивач прийшов до висновку, що розлучення є єдиним виходом для них, збереження їх сім'ї з відповідачем є неможливим.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2022 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 17 грудня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 973, розірвано.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила змінити рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2022 року в частині дати припинення шлюбних відносин, визначивши цю дату як 14 серпня 2021 року, в решті рішення залишити без змін, покласти судові витрати на позивача.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначала, що не погоджується з тим, що шлюбні відносини припинені з травня 2006 року, оскільки до 14 серпня 2021 року вони з позивачем підтримували сімейні відносини, він піклувався про неї, оскільки вона потребує сторонньої допомоги, будучи особою з інвалідністю І групи, матеріально підтримував, але 14 серпня 2021 року, прямуючи з м. Брно до м. Києва, телефоном повідомив, що хоче розлучитися, і саме цю дату вона вважає датою припинення шлюбу, а не травень 2006 року, як зазначив позивач.
Вважала, що судом першої інстанції при розгляді справи було порушено засади верховенства права та змагальності сторін, оскільки судом не було вжито заходів для того, щоб впевнитися у правдивості свідчень позивача, який зазначив, що шлюбні відносини припинені вже через півроку після укладення шлюбу, а саме в травні 2006 року, однак це є неправдою та намаганням позивача досягти бажаного результату якомога скоріше та за будь-яку ціну. Не дивлячись на те, що апелянт в судовому засіданні наполягала на тому, що шлюбні відносини припинені лише в травні 2021 року, суд першої інстанції так і не встановив дійсний період, коли шлюбні відносини були дійсно припинені, але даний факт має суттєве значення, оскільки напряму впливає на право розділу майна подружжя, на право стягнення аліментів тощо, якщо такі позови один з подружжя або обидва мають намір подати.
Вказувала на факти, які підтверджують введення позивачем суду в оману щодо строку припинення шлюбу.
Наголошувала, що суд першої інстанції не встановив точну дату припинення сімейних стосунків між сторонами, прозоро зазначивши, які дати сторони вважають датами припинення відносин, що не можна трактувати як встановлення судом дійсних обставин по справі.
Від позивача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.Посилався на те, що шлюбні відносини між сторонами припинені, починаючи з травня 2006 року, тобто впродовж 15 років сторони разом не проживають. З огляду на це ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, і надання судом строку на примирення не виправило стан шлюбних відносин сторін.
Наводив власні спростування доводів апеляційної скарги щодо фактичної дати припинення шлюбних відносин.
Зазначив, що необхідність у встановленні обставин конкретної дати припинення шлюбних відносин відсутня, оскільки вони не відносяться до предмету спору в даній справі.
Вважав, що судом першої інстанції ухвалене законне і обґрунтоване рішення.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду були повідомлені.
Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Відповідач направила заяву про відкладення розгляд справи в зв'язку з тим, що вона не зможе прибути в судове засідання, оскільки тимчасово перебуває за межами України в Республіці Польща, де отримала тимчасовий прихисток, однак бажає прийняти участь в судовому засіданні та надати пояснення з приводу обставин справи. Просила відкласти розгляд справи на більш пізній термін не менш ніж на 1 - 1,5 місяці.
Вирішуючи заявлені клопотання, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі вже викладені всі доводи відповідача щодо неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, відтак відсутність відповідачапід час розгляду її апеляційної скарги судом жодним чином не порушує її процесуальні права.
Враховуючи наведене, оскільки відповідач, яка сама подала апеляційну скаргу, належним чином обізнана про рух справи та повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, її неявка не перешкоджає розгляду справи, позивач також подав заяву про розгляд справи у його відсутність, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк апеляційний суд прийшов до висновку про необґрунтованість клопотання про відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи у відсутності сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що сім'я фактично розпалась, бажання підтримати подружні відносини обидва з подружжя не мають і тому поновити сім'ю неможливо, строк, наданий судом на примирення, не вплинув на примирення сторін.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи вбачається, що 17 грудня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 973 (а. с. 8).
На а. с. 30 знаходиться копія виписки з акта огляду МСЕК від 15 грудня 2020 року, згідно якого ОСОБА_1 встановлено 1 групу інвалідності з 15 грудня 2020 року, дата переогляду 10 листопада 2022 року.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року в даній справі сторонам надано строк для примирення три місяці до 28 лютого 2022 року (а. с. 56).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
До апеляційної скарги відповідачем надано нові докази, а саме спільні фотографії сторін, копію закордонного паспорту апелянта з візами, копію національного паспорту ОСОБА_4 , копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 грудня 2021 року, скрін-шоти листування сторін.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 19 травня 2021 року в справі № 488/1449/16-ц (провадження № 61-9308св20), а саме, встановивши, що суд апеляційної інстанції, змінюючи законне і обгрунтоване рішення суду першої інстанції щодо розміру заборгованості, аргументував свою позицію тим, що розмір нарахованої банком заборгованості за процентами розраховано з застосуванням збільшеної процентної ставки, що не було передбачено умовами, які були узгоджені на час підписання довідок про умови кредитування від 20 вересня 2010 року та 12 січня 2011 року. Однак, до позовної заяви банк відповідних довідок не додавав, не приєднував в якості доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції, подавши їх лише на стадії апеляційного перегляду справи. У порушення вимог статті 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості подання зазначених довідок про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не мав процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці довідки. Безпідставно змінивши законне й обгрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.
Позивачем не надано доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з об'єктивних причин, що не залежали від них, разом із відзивом на позовну заяву та під час розгляду справи судом першої інстанції, не надано клопотання про поновлення строку для прийняття нових доказів та клопотання про прийняття нових доказів апеляційним судом.
За наведених обставин апеляційний суд не вбачає підстав для прийняття нових доказів та надання їм оцінки.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції частково задоволено клопотання відповідача про надання подружжю строку на примирення та надано строк для примирення три місяці до 28 лютого 2022 року, однак фактично рішення ухвалено та шлюб розірвано 16 травня 2022 року, за даний час намір позивача розірвати шлюб не змінився і наданий судом строк для примирення на збереження сімейних відносин сторін не вплинув.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України, встановивши, що сім'я фактично розпалась, збереження сім'ї є неможливим, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу не відповідатиме взаємним інтересам сторін, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.
За таких обставин висновок суду про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило інтересам позивача.
Судом першої інстанції з'ясовано узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим, тоді як доводи відповідача в апеляційній скарзі зводяться до необхідності встановлення конкретної дати припинення шлюбних відносин, при цьому ОСОБА_1 не оскаржує висновків суду першої інстанції по суті про розірвання шлюбу, що не впливає на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню, так як сторони спільно не проживають, свої шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловив, а відтак перебування позивача в шлюбі з ОСОБА_1 не відповідає його інтересам.
Апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції, зазначивши думку сторін щодо часу припинення шлюбних відносин (за аргументами позивача - травень 2006 року, за аргументами відповідача - травень 2021 року), конкретної дати припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не встановлював.
Апеляційний суд погоджується з цим, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 112, 114 СК України, якою регламентовано розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Виходячи із системного тлумачення наведених вимог закону, час припинення фактичних шлюбних відносин не входить до предмету доказування у позові про розірвання шлюбу та не є перешкодою для звернення будь-кого з подружжя у разі необхідності с позовами про поділ майна подружжя та стягнення аліментів.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не встановив дійсний період, коли шлюбні відносини були дійсно припинені, хоча даний факт напряму впливає на право розподілу майна подружжя, на право стягнення аліментів тощо, якщо такі позови один з подружжя або обидва матимуть намір подати, є неспроможними та необґрунтованими.
Оскільки зазначені обставини не є обов'язковим предметом доказування у спорах даної категорії, доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відтак, доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме засади верховенства права та змагальність сторін, оскільки не встановлено дійсного періоду припинення шлюбних відносин, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.