справа №359/5044/21 головуючий у І інстанції: Борець Є.О. провадження 22-ц/824/6745/22 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
08 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Суханової Є.М.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Золочівської сільської ради про визнання права власності на частку в домоволодінні за набувальною давністю.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
В червні 2021 року ОСОБА_1 звернуся з вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що він є власником 4/5 часток в житловому будинку з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
Вказував, що інша 1/5 частка в цьому домоволодінні належала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її син ОСОБА_4 не отримав свідоцтво про право на спадщину та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зауважував, що понад десять років поспіль позивач добросовісно володіє домоволодінням та набув право власності на 1/5 частку в цьому об'єкті нерухомого майна.
Просив суд визнати за ним право власності на 1/5 частку в житловому будинку з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.
Вказує, що ОСОБА_3 , яка померла та її правонаступник ОСОБА_4 , який помер, будинком не користувались, не утримували його в належному стані, не коритсувались земельною ділянкою, яка не приватизована.
Зауважує, що заперечень від відповідачів немає.
Зазначає, що невизначеність спірної частки будинку перешкоджає йому проживати в нормальних умовах, зокрема підвести газ до будинку, відремонтувати його, тощо.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що визнання права власності за набувальною давністю не може бути здійснено за особою, яка завжди знала хто є справжнім власником майна.
Зауважує, що її чоловік належним чином прийняв спадщину та являвся власником спірної частини будинку, а після його смерті вона прийняла спадщину, що свідчить про набуття нею права власності на спірну частину майна, тому доводи позивача не визнає.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги.
Інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог ст.ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 знав, що він володіє чужим майном, що виключає наявність у заволодінні ним спірного майна такої ознаки, як добросовісність.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником 4/5 часток в житловому будинку з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . Ця обставина підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №92849755 від 26 липня 2017 року (а.с.5).
Інша 1/5 частка у вказаному домоволодінні належала ОСОБА_3 . Ця обставина підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину від 16 листопада 1990 року (а.с.189).
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями ч.ч. 1 та 4 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №910/17274/17 (провадження №12-291гс18) від 14 травня 2019 року навела такі правові висновки:
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Таким чином, за змістом ч.1 ст. 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Місцевий суд вірно зауважив, що власницею 1/5 частки в домоволодінні по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . Вона не відмовилась від права власності на цей об'єкт нерухомого майна.
При цьому, доводи ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 не являється володільцем спірного майна, що не відповідає обставинам справи.
ОСОБА_1 в момент заволодіння спірним майном було достеменно відомо про те, що його власником являлась ОСОБА_3 , що він підтвердив в судовому засіданні, крім того йому було відомо про наявність спадкоємця на вказане майно після її смерті - ОСОБА_4 , та спадкоємця останнього - ОСОБА_2 , що спростовує той факт, що позивачу не було відомо, що на це майно не претендують інші особи.
Таким чином, місцевий суд вірно вказав, що встановлені обставини справи виключають наявність у заволодінні ОСОБА_1 спірного майна такої ознаки, як добросовісність.
З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи відповідача, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «09» листопада 2022 року.
Головуючий
Судді: