справа № 760/31556/21 головуючий у суді І інстанції Кушнір С.І.
провадження № 22-ц/824/9095/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
07 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Жванко О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Шимкою Андрієм Петровичем, на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10 червня 2022 року за скаргою адвоката Дубіної Ю.І., поданою в інтересах боржника ОСОБА_1 , на дії головного старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Юрчик Інни Олександрівни,-
24 листопада 2021 року до Солом'янського районного суду м. Києва надійшла скарга боржника ОСОБА_1 на рішення старшого державного виконавця Солом'янського РВДВС Сірацької М.В. У вказаній скарзі просила скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 02 червня 2016 року, винесену старшим державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у мсті Києві Юрчик І.О., на примусове виконання виконавчого листа №2-2694/11 про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 124962,14 гривень; визнати виконавчий лист №2-2694/11 від 12.01.2012 про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 124962,14 гривень, таким, що не підлягає виконаню. Зазначає, що на виконанні у Солом'янському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавчий лист, виданий 12.01.2012 Солом'янським районним судом міста Києва у справі №2-2694/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Стягувача) заборгованості в сумі 124962,14 гривень. Скаржниця вказує, що зазначений виконавчий лист був пред'явлений до виконання 31 травня 2016 року, а 02 червня 2016 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51287412. ОСОБА_1 зазначає, що на момент подання виконавчого листа від 12.01.2012 до виконання річний строк його пред'явлення до виконання закінчився, а тому підстав для відкриття виконавчого провадження не було і у зв'язку з цим постанова має бути скасована, а виконавчий лист визнаний таким, що не підлягає виконанню. У зв'язку з викладеним просила скаргу задовольнити.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10 червня 2022 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення державного виконавця відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з'ясування всіх фактичних обставин справи, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, скаргу задовольнити.
При цьому, апелянт зазначала, що суд першої інстанції без витребування та дослідження постанови державного виконавця припустився передчаснихі необґрунтованих висновків про факт прийняття останнім рішення про повернення виконавчого документа стяягувачу та відповідно переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки саме постанову, якою оформлене відповідне рішення державного виконавця слід вважати належним і допустимим доказом повернення виконавчого документа стягувачу, а не копію виконавчого листа з відміткою державного виконавця про попереднє повернення виконавчого документа стягувачу.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
У судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити.
Представник ДВС в судовому заміданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором №2203255336 від 09.04.2008 в розмірі 123606,65 гривень та судові витрати в розмірі 1356,07 гривень.
12 січня 2012 року на виконання рішення суду був виданий виконавчий лист №2-2694/11.
Згідно з ухвалою суду від 08.07.2013 стягувачу було поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
З матеріалів справи вбачається, що 31 травня 2016 року стягувач звернувся до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа від 12.01.2012 №2-2694/11.
02 червня 2016 року старшим державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві Юрчик І.О. відкрите виконавче провадження №51287412.
Ухвалою суду від 28.12.2018 стягувача у виконавчому листі - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп».
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що з наявної у справі копії виконавчого листа №2-2694 від 12.01.2012 вбачається наявність в ньому відмітки про повернення його 30 червня 2015 року на підставі п. 7 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV). Таким чином, з дня повернення виконавчого листа строк пред'явлення розпочався заново, а тому на момент повторного його подання на примусове виконання 31 травня 2016 року річний строк, передбачений Законом, не пройшов.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої істнції виходячи з наступного.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно із частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 431 ЦПК України виконавчий лист є виконавчим документом.
Рішення суду від 21.04.2011 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» набрало чинності 02.05.2011. Згідно з чинним на той час законодавством строк пред'явлення виконавчого листа до виконання становив 1 рік.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент набрання законної сили судовим рішенням (02 травня 2011 року) та видачі відповідних виконавчих листів (12 січня 2012 року), були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Згідно з частиною четвертою та п'ятою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред'явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Тлумачення частини четвертої та п'ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) свідчить, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Таким чином, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV).
Як було встановлено судом, 31 травня 2016 року Стягувач звернувся до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа від 12.01.2012 №2-2694/11.
На зворотній стороні копії вказаного виконавчого листа міститься відмітка про повернення його 30 червня 2015 року на підставі п. 7 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження провадження» (а.с.89).
Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (частина перша статті 47 Закон України № 606-XIV).
Згідно з частиною п'ятою статті 47 Закону України № 606-XIV повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони (частина третя статті 23 Закону України № 606-XIV).
Із системного аналізу указаних норм Закону України № 606-XIV можна зробити висновок, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Отже, враховуючи, що матеріали справи містять докази повернення виконавчого листа 30 червня 2015 року на підставі п. 7 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», повторне подання такого виконавчого листа на примусове виконання31 травня 2016 року було здійснено в межах річного строку з дня повернення виконавчого листа.
Факт повернення виконавчого листа стягувачу апелянтом не спростовано.
Отже, доводи апелянта про те, що єдиним належним та допустимим доказом повернення виконавчого листа може бути відповідна постанова про його поверненні і без її дослідження висновки суду першої інстанції в цій частині є передчасними, апеляційний суд оцінює критично, оскільки матеріали справи містять достатні докази повернення виконавчого документу стягувачу 30 червня 2015 року. Крім того, апеляційний суд бере до уваги, що згідно Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017 р. за № 699/30567, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки. Зі скаргою до суду скаржник звернулася 24 листопада 2021 року, тобто більш ніж через 6 років, а, отже, заперечення представника ДВС, щодо знищення відповідної постанови заслуговують на увагу.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Шимкою Андрієм Петровичем, - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова