Справа № 758/5276/20 Головуючий в суді І інстанції Жук М.В.
Провадження № 22-ц/824/2637/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
03 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна та звернення стягнення на предмет застави,
У травні 2020 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 28.04.2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 380/459/07-А, за умовами якого ОСОБА_2 надано грошові кошти в сумі 23 776 доларів США 00 центів зі сплатою 10,5% річних з кінцевим терміном повернення останньої його частини не пізніше 27.04.2014 року.
Цього ж дня у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ними було укладено договір застави майна № 04-З-648, за умовами якого ОСОБА_2 передав в заставу банку транспортний засіб HyundaiTucson, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , зареєстрований ГУ УДАІ МВС України в м. Києві 27.04.2007 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та 03.05.2007 року у Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна було зареєстроване приватне обтяження на автомобіль.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19.06.2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 746 доларів США 18 центів. На підставі вказаного рішення видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Д.В., виконавче провадження № 57682789.
Вказує, що в січні 2020 року банку стало відомо про перебування в провадженні Печерського районного суду міста Києва цивільної справи за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження транспортним засобом, з матеріалів якої вбачається, що заставний автомобіль було продано ОСОБА_1 .
Оскільки ОСОБА_2 має непогашену заборгованість за кредитним договором, рішення суду про її стягнення не виконує, без згоди заставодержателя відчужив переданий в заставу автомобіль, АТ «Альфа-Банк» просило суд витребувати вказаний транспортний засіб та комплект ключів від нього із володіння ОСОБА_1 та передати банку, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 380/459/07-А, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 у розмірі 30 746 доларів США 18 центів, звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу спірного автомобіля з електронних торгів в рамках виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною оцінкою майна на момент продажу.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року позов задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет застави, а саме транспортний засіб Hyundai Tucson, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 , шляхом його продажу в порядку визначеному, Законом України «Про виконавче провадження» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 380/459/07-А, укладеним 28.04.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 у розмірі 30 746 доларів США 18 центів.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» 1 051 грн. судового збору. В решті вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись з цим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що місцевим судом не застосовано закон, який підлягає застосуванню. Вказував також, що суд першої інстанції не правильно встановив час, коли позивачу стало відомо про порушення його права, та безпідставно відмовив у застосуванні строку позовної давності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент переходу права власності на спірний транспортний засіб до ОСОБА_1 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був наявний чинний запис щодо його обтяження, у зв'язку із передачею його в заставу АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»; основне зобов'язання, що забезпечено заставою спірного автомобіля боржником ОСОБА_2 не виконано, заборгованість за кредитним договором не погашена, а відтак суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.
Разом з тим, питання про вилучення у особи, яка фактично володіє спірним транспортним засобом підлягає вирішенню державним чи приватним виконавцем під час виконання судового рішення в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а тому вимога позову АТ «Альфа-Банк» про витребування спірного транспортного засобу за встановлених обставин задоволенню не підлягає.
Також з урахуванням того, що під час судового розгляду встановлено, що заставний транспортний засіб був відчужений боржником без згоди банку, про його відчуження позивач міг дізнатися лише після відкриття 13.01.2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про усунення йому перешкод у користуванні цим майном, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що АТ «Альфа-Банк» подано позов в межах строку звернення до суду за захистом порушеного права.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір № 380/459/07-А, за умовами якого банк надав, а ОСОБА_2 отримав на умовах цього договору грошові кошти в сумі 23 776 доларів США 00 центів з обов'язком виплати кредитору 10,5% процентів річних та повернення кредиту до 10-го числа кожного місяця з визначеним договором графіком платежів для купівлю транспортного засобу марки Hyundai, моделі Tucson, номер кузова НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , за договором купівлі-продажу № 10/4/2007-Н12 від 10.04.2007 року (а.с. 8-11).
Крім того, 28.04.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 укладено договір застави майна № 04/3-648 за умовами якого ОСОБА_2 у якості забезпечення виконання своїх обов'язків перед банком що випливають з укладеного між ними кредитного договору № 380/459/07-А від 28.04.2007 року передав у заставу банку транспортний засіб марки Hyundai, моделі Tucson, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П. (а.с.10-11).
За змістом п. 2.1.6 договору застави ОСОБА_2 без письмової згоди банку, в тому числі, не має права здійснювати дій, пов'язаних із зміною права власності на предмет застави.
Відповідно до п. 3.1. договору застави право застави на предмет застави виникає з моменту набрання чинності цим договором та припиняється повним виконанням забезпечених заставою зобов'язань, а також в інших випадках, передбачених законами України.
Пунктом 4.1. договору застави передбачено, що право звернення стягнення на предмет застави для задоволення своїх вимог, що випливають з забезпечених заставою зобов'язань, виникає у заставодержателя у випадках, обумовлених положеннями договору кредиту та/або умов цього договору.
Відповідно до змісту пп. 4.4.1. п. 4.4. договору застави заставодержатель звертає стягнення на предмет застави для задоволення своїх вимог, що випливають з забезпечених заставою зобов'язань, зокрема, на підставі рішення суду.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , власником транспортного засобу HyundaiTucson, номер кузова НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 (а.с. 16).
Зі змісту витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 03.05.2007 року вбачається, що 03.05.2007 року до державного реєстру внесено відомості про обтяження - заставу, щодо заборони відчуження рухомого майна, а саме транспортного засобу HyundaiTucson, 2007 року випуску, номер об'єкта: НОМЕР_1, НОМЕР_5, д.н.з. НОМЕР_2 , боржник ОСОБА_2 , обтяжував АКБ СР «Укрсоцбанк», підстава договор застави майна № 04/З-648 від 28.04.2007 року (а.с. 12).
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19.06.2017 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 28.04.2007 року у розмірі 30 746 доларів США 18 центів, яка виникла станом на 07.12.2016 року та складається з: заборгованості за кредитом 18 607 доларів США 69 центів, заборгованості за відсотками 12 138 доларів США 49 центів (а.с. 19-20).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17.08.2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27.01.2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження транспортним засобом, а саме автомобілем Hyundai Tucson, 2007 року випуску, номер об'єкта: НОМЕР_1 , НОМЕР_5 - відмовлено (а.с. 210-212).
Цим судовим рішенням встановлені обставини, які відповідно до ч. 2 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають, а саме те, що ОСОБА_2 у порушення договору застави майна № 04/З-648 від 28.04.2007 року без згоди заставодержателя реалізував заставний транспортний засіб ОСОБА_3 , який згодом реалізував заставний транспортний засіб ОСОБА_1 . На момент переходу права власності на транспортний засіб до ОСОБА_1 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був наявний запис щодо його обтяження.
Як вбачається із копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Hyundai Tucson, номер кузову НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_6 , власником цього автомобілю зареєстрований ОСОБА_3 , дата реєстрації 26.01.2013 року (а.с. 102-103).
25.12.2015 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 1842/117/2015, за умовами якого ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 транспортний засіб Hyundai Tucson, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_6 (а.с. 101).
Як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , власником транспортного засобу Hyundai Tucson, номер кузову НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_8 , є ОСОБА_1 (а.с. 96).
Зі змісту листа РСЦ в Хмельницькій області МВС України від 18.04.2019 року вбачається, що 13.01.2016 року транспортний засіб Hyundai Tucson, номер кузову НОМЕР_1 , перереєстровано на нового власника на підставі договору купівлі-продажу № 1842/117/2015 від 25.12.2015 року, укладеного в ТСЦ 1842 ГСЦ МВС в Хмельницькій області. При цьому перевірка працівниками ТСЦ 1842 відомостей про обмеження відчуження за Державним реєстром обтяжень рухомого майна не проводилася (а.с. 107-108).
Згідно листа РСЦ в Хмельницькій області МВС України від 16.04.2019 року на час здійснення реєстраційних дій ТСЦ 6841 ГСЦ МВС в Хмельницькій області не було можливості здійснити перевірку за Державним реєстром обтяжень рухомого майна (а.с. 109).
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про заставу» застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу» заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
За змістом ч. 3 ст. ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків.
Згідно змісту ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» та ч. 2 ст. 290 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 290 ЦК України).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача щодо звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення кредитної заборгованості, оскільки на момент переходу права власності на спірний транспортний засіб до ОСОБА_1 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був наявний чинний запис щодо його обтяження, у зв'язку із передачею його в заставу АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»; основне зобов'язання, що забезпечено заставою спірного автомобіля боржником ОСОБА_2 не виконано, заборгованість за кредитним договором не погашена.
Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, оцінюються колегією суддів критично, з огляду на таке.
Так, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (стаття 608 ЦК України).
Підстави припинення застави визначенні у статті 28 Закону України «Про заставу» відповідно до якої застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.
Аналогічні положення закріплені в частині першій статті 593 ЦК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу також на те, що нормами законодавства України не передбачено такої підстави для припинення застави, як сплив позовної давності до вимоги кредитора за основним зобов'язанням.
Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 201/13602/16-ц (провадження № 61-33028св18).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на положення частини першої статті 267 ЦК України, виходячи зі змісту яких закінчення строку позовної давності само собою не припиняє суб'єктивне право і особа може добровільно виконати свій обов'язок і після спливу позовної давності.
А відтак, вимога про застосування строків позовної давності у даному випадку не підлягає задоволенню, позаяк право кредитора на звернення стягнення на предмет застави не припиняється допоки не буде припинено забезпеченого заставою зобов'язання.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Як вбачається з матеріалів справи, основне зобов'язання належним чином боржником не виконане, а відтак право АТ «Альфа-Банк» на звернення стягнення на предмет застави є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки обставин, які були враховані судом першої інстанції, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року - без мін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: