07 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 183/2120/22
провадження № 51-3374ск22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3., ОСОБА_4.,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2022 року про закриття апеляційного провадження,
встановив:
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2022 року на стадії судового розгляду відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Куп'янської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_5. про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , та застосовано до нього запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком на два місяці з покладенням відповідних обов'язків.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, прокурор ОСОБА_5. подала апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2022 року апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою закрито.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржуване судове рішення
та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. В обґрунтування вказує, що ухвала апеляційного суду є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою з тих підстав, що апеляційний суд, не взяв до уваги наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), та не дав належної оцінки доводам суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який застосований до ОСОБА_1 на стадії досудового розслідування і був продовжений Куп'янським міськрайонним судом Харківської області під час судового розгляду. На думку прокурора, при розгляді апеляційної скарги, суду апеляційної інстанції належало виходити з приписів ст. 9 КПК, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в частині 6 установлює, що коли положення цього Кодексу не регулюють чи/або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Адже однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК), а її зміст розкрито у ст. 24 КПК, згідно з ч. 1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема суду, в порядку, передбаченому КПК.
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити зважаючи на таке.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Згідно з ч. 2 ст. 392 КПК ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Правилами ст. 392 КПК не передбачено окремого оскарження ухвали про відмову у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії судового розгляду, а Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2019 від 13 червня 2019 року визнано неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК України лише щодо окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції.
Апеляційному оскарженню підлягають лише ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу
на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Відповідно до матеріалів касаційної скарги та змісту ухвали апеляційного суду, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд виходив з того, що оспорювана ухвала не підлягає оскарженню
з огляду на положення ст. 392 КПК.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що прокурором оскаржується ухвала районного суду про відмову у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу виді особистого зобов'язання постановлена на стадії судового розгляду.
Таким чином, приймаючи рішення про закриття провадження за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції діяв у відповідності до вимог статей 392, 399 КПК, так як оскаржувана ухвала постановлена на стадії судового розгляду, а тому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
З огляду на зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_5. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2022 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4