07 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 953/19803/20
провадження № 51-5887км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_4,
суддів ОСОБА_5, ОСОБА_6,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020221080000337 від 08 жовтня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, який згідно з матеріалами кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, і виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК України) через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно з цим вироком органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він пропонував службовій особі неправомірну вигоду за невчинення цією особою в інтересах того, хто надає зазначену вигоду, дій із використанням службового становища за таких обставин.
10 лютого 2020 року о 09:46 на вул. Героїв Праці, 2/48 у м. Харкові співробітники Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції України (далі - УПП) зупинили автомобіль «Skoda Oktavia», д.н.з. НОМЕР_1 , на якому не працював задній стоп-сигнал. Після зупинки автомобіля працівники патрульної поліції виявили у водія ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння та запропонували йому пройти тест на газоаналізаторі «Драгер», однак ОСОБА_1 відмовився, після чого йому було запропоновано проїхати на вул. Шевченка, 26 у м. Харкові для проведення лікарем огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Перебуваючи на вулиці за вказаною адресою ОСОБА_1 , достовірно знаючи про кримінальну відповідальність за надання неправомірної вигоди службовій особі, запропонував поліцейському ОСОБА_2 1500 грн неправомірної вигоди за нескладання постанови про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення
(далі - КУпАП), тим самим надав службовій особі неправомірну вигоду за невчинення стосовно нього службовою особою дії з використанням службового становища.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 14 вересня 2021 року виправдувальний вирок Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2021 року стосовно ОСОБА_1 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9
- без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції неправильно надав оцінку доказам сторони обвинувачення, зокрема показанням обвинуваченого, свідка ОСОБА_2 , відеозаписам
з боді-камер працівників поліції, на яких зафіксовано пропозицію неправомірної вигоди, та безпідставно виправдав ОСОБА_1 . Вважає, що вирок суду не відповідає ст. 374 КПК України, у ньому не зазначено повних анкетних даних обвинуваченого, всіх учасників, які брали участь у судовому провадженні, зокрема прокурорів, секретарів судових засідань. Поза увагою апеляційний суд залишив доводи про те, що на початку судового розгляду місцевий суд усупереч ч. 2 ст. 342, ст. 343 КПК України не надав можливості секретарю доповісти про явку учасників судового провадження та про здійснення повного фіксування судового розгляду; не розтлумачив обвинуваченому значення терміна «відвід» відповідно до положень статей 75-77 КПК України; без з'ясування думки сторінсамостійно змінив порядок дослідження доказів та здійснив виклик свідка ОСОБА_2 . Разом з тим суд не врахував наявності свідка сторони обвинувачення ОСОБА_3 , позбавив прокурора можливості підготуватися до розгляду заявленого свідком ОСОБА_2 клопотання про скасування накладеного на нього судом стягнення. Вважає, що цей суд порушив ст. 324 КПК України, оскільки прокурор не був ознайомлений з матеріалами справи. Також посилається на суперечливість висновків апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 намагався уникнути притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, та констатацію цим судом факту відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України. Вказує, що ОСОБА_1 пропонував грошові кошти поліцейському саме з метою уникнення притягнення до адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення. Стверджує, що обвинувачений у судовому засіданні не заперечував факту висловленої ним пропозиції неправомірної вигоди працівнику поліції. На думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Сеник В. Г.частково підтримала подану касаційну скаргу, просила її задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За приписами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Загальні правила до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК України.
Зокрема, п. 2 ч. 3 цієї статті встановлено, що у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, мотивів, способу вчинення й наслідків кримінального правопорушення, а також форми вини; докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.
Як регламентовано в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.
Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
На підставі ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як зазначено у ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
У достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, а означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.
За статтею 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 91 КПК України передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, це подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.
Відповідно до вимог ст. 92 КПК України обов'язок доказування зазначених обставин покладається на сторону обвинувачення. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
За змістом ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт має містити, серед інших відомостей, зокрема й виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Тобто за змістом положень статей 110, 291 КПК України в обвинувальному акті слідчий викладає результати проведеного розслідування, формулює обвинувачення, яке підтверджує матеріалами досудового розслідування. Отже, обвинувальний акт - це основний документ, який складається за результатами проведення досудового розслідування. За своєю природою він є актом обвинувальної влади держави. Він виходить від обвинувача і виражає тезу, яку обвинувач доказує, на визнанні правильності якої він наполягає. Обвинувальний акт є необхідною умовою для того, щоб обвинувачений міг побудувати свій захист у суді.
Як убачається з обвинувального акта, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, а саме у пропонуванні службовій особі неправомірної вигоди за невчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії із використанням службового становища.
Розглянувши кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 невинуватим і виправдав на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Обґрунтовуючи свої висновки суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до сформульованого обвинувачення ОСОБА_1 за вину ставилося зокрема те, що він 20 лютого 2020 року запропонував поліцейському ОСОБА_2 1500 грн. неправомірної вигоди за не складання щодо нього постанови про накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 130 КУпАП, тим самим надав службовій особі неправомірну вигоду за не вчинення такою особою дій з використанням службового становища.
Під час судового розгляду з наданих прокурором доказів, а саме з показань обвинуваченого ОСОБА_1 , свідка ОСОБА_2 , письмових документів, відеозаписів з боді-камер працівників поліції судом було встановлено, що кримінальне правопорушення, інкриміноване ОСОБА_1 , було вчинено не 20 лютого 2020 року, як зазначено в обвинувальному акті, а більш ніж на шість місяців пізніше - 06 вересня 2020 року.
Також з показань свідка ОСОБА_2 встановлено, що ОСОБА_1 запропонував йому 1500 грн. неправовірної вигоди за нескладання стосовно обвинуваченого протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП (а не постанови, як зазначено в обвинувальному акті). Неправомірної вигоди за не складання постанови за ст. 121 КУпАП ОСОБА_1 свідку не пропонував. Гроші ОСОБА_1 ОСОБА_2 взагалі не давав.
При цьому ОСОБА_1 в суді зазначив, що пропонував поліцейському
1200-1500 грн. для того, щоб йому віддали права та відпустили, надалі стверджував, що гроші пропонував у якості сплати штрафу, однак неправомірну вигоду не надавав.
Незважаючи на встановлені в ході судового розгляду вищенаведені обставини, після неодноразового роз'яснення судом прокурору права змінити обвинувачення, прокурор цим правом не скористався, суперечності і недоліки в обвинувальному акті не усунув, продовжуючи в судових дебатах стверджувати, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення 20 лютого 2020 року і пропонував поліцейському неправомірну вигоду саме не складання щодо нього постанови про накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 130 КУпАП.
За таких обставин суд першої інстанції, проаналізувавши положення Закону України «Про Національну поліцію», посадову інструкцію поліцейського УПП, приписи статей 121, 130, 221, 222 КУпАП, дійшов обґрунтованого висновку, що поліцейський в силу свого службового становища не уповноважений складати постанови за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 130 КУпАП, оскільки це віднесено лише до компетенції суду.
При цьому, суд вірно зазначив, що відповідальність за пропозицію неправомірної вигоди настає лише за умови, коли службова особа може вчинити дії або утриматися від дій, завдяки своєму службовому становищу. Якщо ж службова особа, вчиняючи будь-які дії або утримуючись від дій, використовує не можливості, пов'язані з її посадою та наділеними функціями, то в її діях немає складу злочину, передбаченого ст. 369 КК України.
Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів апеляційної скарги прокурора дав оцінку тому, що ухвалюючи виправдувальний вирок, з дотриманням вимог статей 86, 87, 94 КПК України суд першої інстанції зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, та в порядку ч. 3 ст. 404 КПК цього Кодексу частково дослідивши докази за клопотанням прокурора, дійшов правильного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом належними й достатніми доказами винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, за наведених в обвинувальному акті обставин.
При цьому колегією суддів встановлено що, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, ретельно перевірив всі без виключення представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновки апеляційного суду в частині того, що ОСОБА_1 пропонував поліцейському 1500 грн як сплату штрафу, є непереконливими, однак такі висновки, на думку Суду, жодним чином не впливають на правильність прийнятого апеляційним судом рішення, з урахуванням встановлених під час судового розгляду недоліків обвинувального акта, які в сукупності не дозволяли суду ухвалити обвинувальний вирок, залишаючись в межах висунутого обвинувачення.
Доводи прокурора про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону необґрунтовані. Так, відповідно ст. 374 КПК України у вироку суду зазначені обов'язкові анкетні дані обвинуваченого й інші відомості, що мають значення для справи, при цьому приписи вказаної статті не містять вказівки про обов'язковість зазначення у вироку всіх учасників судового провадження, зокрема секретарів судового засідання, прокурорів, які змінювалися під час судового розгляду.
У судовому засіданні 11 грудня 2020 року головуюча роз'яснювала учасникам судового провадження право заявляти відводи, а в засіданнях 25 лютого, 01 та 24 червня 2021 року, коли змінювались прокурори та секретар судового засідання, з'ясовувала в інших учасників судового розгляду, чи мають вони відводи особам, які вступили у справу (а.п. 28, 61, 78, 84, аудіозаписи судових засідань). Стаття 344 КПК України не містить вимоги роз'яснювати учасникам судового провадженнязначення терміна «відвід», а аудіозаписами вказаних судових засідань підтверджено, що відводів у обвинуваченого до інших учасників судового провадження не було, питань щодо значення поняття «відвід» не виникало.
Доводи прокурора про самостійну зміну судом порядку дослідження доказів, здійснення, за власною ініціативою, виклику свідка ОСОБА_2 та ігнорування свідка сторони обвинувачення ОСОБА_3 також є необґрунтованими.
Так, рішення про виклик свідка ОСОБА_2 було прийняте місцевим судом згідно з ч. 2 ст. 349 КПК України, за приписами якої обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Що стосується свідка ОСОБА_3 , то клопотання про її виклик до суду для допиту державний обвинувач не заявляв, повідомивши суду, що не вважає за необхідне допитувати свідків у кримінальному провадженні.
Необґрунтованими є і доводи в касаційній скарзі про те, що суд усупереч вимогам ч. 4 ст. 324 КПК України позбавив прокурора, який не був ознайомлений з матеріалами справи, можливості підготуватися до розгляду заявленого свідком ОСОБА_2 клопотання про скасування накладеного на нього стягнення.
Так, клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у судовому засіданні 01 червня 2021 року прокурор ОСОБА_10 (який протягом судового розгляду брав участь тільки в цьому судовому засіданні) не заявляв. Крім того, у касаційній скарзі відсутнє обґрунтування, яке ж конкретно право державного обвинувача порушив суд, з урахуванням того, що заявленесвідком клопотання було вирішено на його користь (накладене на свідка грошове стягнення скасованого).
Як установлено з матеріалів справи, у кримінальному провадженні відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, забезпечив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними доводам у його касаційній скарзі, проаналізував їх та визнав необґрунтованими, зазначивши в ухвалі підстави для цього. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6