Ухвала
Іменем України
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 753/19152/21
провадження № 61-11046ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалмані» на рішення Дарницького районного суду міста Києва
від 10 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 06 жовтня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалмані» до головного редактора інтернет-порталу «Цензор.Нет» ОСОБА_1 про захист особистого немайнового права на недоторканість ділової репутації та спростування недостовірної інформації,
У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобалмані» (далі - ТОВ «Глобалмані») звернулося до суду з позовом
до головного редактора інтернет-порталу «Цензор.Нет» ОСОБА_1
про захист особистого немайнового права на недоторканість ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Позовна заява мотивована тим, що за результатами проведеного моніторингу доступних у мережі Інтернет інформаційних ресурсів,
ТОВ «Глобалмані» встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 інтернет-порталом «Цензор.Нет» розміщено публікацію (статтю) під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2».
З огляду на вказану публікацію, ТОВ «Глобалмані» (Globalmoney, платіжна система GlobalMoney) пов'язують з оточенням ОСОБА_2 , з главою Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України ОСОБА_6, який нібито лобіює (захищає) інтереси позивача, окрім того, останній фактично звинувачується
у фінансуванні тероризму, у співпраці з російськими банками, а також
у здійсненні діяльності на територіях росії та ОРДЛО.
У поширеній відповідачем на інтернет-порталі «Цензор.Нет» публікації
під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2» йде мова про те, що GlobalMoney активно працює на територіях Росії та ОРДЛО, мережі терміналів GlobalMoney функціонують на територіях так званих «ЛНР» та «ДНР», платіжна система GlobalMoney задіяна в схемах переказу готівки з окупованих територій в Україну, про існування спільних проектів платіжної системи GlobalMoney з російським банком «ВТБ» та «сірі» схеми з відмивання готівки, зокрема, з електронних гаманців на непідконтрольних територіях.
Позивач зазначав, що інформація стосовно ТОВ «Глобалмані», поширена інтернет-порталом «Цензор.Нет» в мережі Інтернет доступна необмеженому колу осіб, не є оціночними судженнями, а містить конкретні фактичні дані щодо ТОВ «Глобалмані», які не відповідають дійсності, є неправдивими та такими, що завдають шкоди діловій репутації позивача.
У свою чергу ТОВ «Глобалмані», будучи підприємством, яке у повній мірі підтримує незалежність та територіальну цілісність України, здійснює свою діяльність виключно відповідно до норм діючого законодавства України, а також положеннями міжнародних актів, згода на обов'язковість надана Верховною Радою України.
ТОВ «Глобалмані» не співпрацює із забороненими на території України російськими банками та/або фінансовими установами.
За таких обставин будь-які твердження з боку третіх осіб з приводу звинувачення ТОВ «Глобалмані», зокрема, у фінансуванні тероризму та/або вчинення інших кримінальних правопорушень без наявного підтвердження з боку держави (яке, серед іншого, може бути виражене у формі обвинувального вироку суду) є безпідставним.
З огляду на викладене поширена відповідачем у спірній публікації недостовірна інформація щодо діяльності позивача у стверджувальній формі завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки викликає негативну оцінку у користувачів інтернет-порталу «Цензор.Нет» про господарську діяльність позивача, створює у суспільства переконання у протиправності дій позивача та причетності останнього до злочинної діяльності, наслідком чого є зниження престижу позивача та формування у суспільства негативного ставлення до діяльності ТОВ «Глобалмані» та платіжної системи GlobalMoney.
Все це може негативно вплинути на результати господарської діяльності ТОВ «Глобалмані», що в наслідку призведе до завдання позивачу значних збитків.
Посилаючись на вищевказане, ТОВ «Глобалмані» просило суд:
- визнати недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації ТОВ «Глобалмані», інформацію,
яка поширена головним редактором інтернет-порталу «Цензор.Нет» ОСОБА_1 на зазначеному інтернет-порталі у мережі Інтернет
у публікації (статті) від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2»;
- зобов'язати головного редактора інтернет-порталу «Цензор.Нет»
ОСОБА_1 не пізніше наступного дня після набрання законної сили судовим рішенням у даній справі спростувати недостовірну інформацію про ТОВ «Глобалмані», поширену на інтернет-порталі «Цензор.Нет» у мережі Інтернет у публікації (статті) від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2», шляхом розміщення в мережі Інтернет, а саме: на головній сторінці інтернет-порталу «Цензор.Нет» повного тексту судового рішення у цій справі, не допускаючи при цьому власних коментарів, із забезпеченням вільного доступу до спростування без вимоги внесення паролів та/або кодів доступу тощо, під заголовком: «Спростування як недостовірної інформації щодо ТОВ «Глобалмані» (GlobalMoney), висвітленої (поширеної) на інтернет-порталі «Цензор.Нет» ІНФОРМАЦІЯ_1», який (заголовок) має бути виконаний таким же самим шрифтом, як назва вищевказаних публікацій (статей).
- зобов'язати головного редактора інтернет-порталу «Цензор.Нет»
ОСОБА_1 не пізніше наступного дня після набрання законної сили судовим рішенням у даній справі видалити публікацію (статтю)
від ІНФОРМАЦІЯ_1, поширену на інтернет-порталі « Цензор.Нет »
у мережі Інтернет, під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2».
Дарницький районний суд міста Києва своїм рішенням від 10 листопада 2021 року у задоволенні позову ТОВ «Глобалмані» відмовив.
Київський апеляційний суд своєю постановою від 06 жовтня 2022 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада
2021 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що судження, висловлені відповідачем з приводу позивача не є фактичними твердженнями, а є оціночними судженнями. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитують його.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року, ТОВ «Глобалмані» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України
(суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Суди встановили, що у мережі Інтернет на веб-сайті «Цензор.Нет» міститься публікація від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».
З огляду на вказану публікацію, ТОВ «Глобалмані» (Globalmoney, платіжна система GlobalMoney) пов'язують з оточенням ОСОБА_2 , з главою Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України ОСОБА_6, який нібито лобіює (захищає) інтереси позивача, а крім того, останній фактично звинувачується у фінансуванні тероризму, у співпраці з російськими банками, а також у здійсненні діяльності на територіях росії та ОРДЛО.
Також у поширеній на веб-ресурсі «Цензор.Нет» публікації йде мова про те, що GlobalMoney активно працює на територіях росії та ОРДЛО, мережі терміналів GlobalMoney функціонують на територіях так званих «ЛНР» та «ДНР», платіжна система GlobalMoney задіяна в схемах переказу готівки з окупованих територій в Україну, про існування спільних проектів платіжної системи GlobalMoney з російським банком «ВТБ» та «сірі» схеми з відмивання готівки, зокрема, з електронних гаманців на непідконтрольних територіях.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 5 Закону України «Про інформацію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством,
є: честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості,
а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно з частиною першою статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Частиною першою статті 94 ЦК України передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
У постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право».
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду
від 05 вересня 2022 у справі № 527/1812/16-ц (провадження № 61-956св20).
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України
«Про інформацію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ, зокрема, Лінгенс проти Австрії (заява
№ 9815/82, від 08 липня 1986 року), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Глобалмані» пред'явлено вимоги до головного редактора інтернет-порталу «Цензор.Нет» ОСОБА_1 з посиланням на те, що поширена останнім інформація має негативний зміст, не відповідає дійсності та є недостовірною, чим порушуються особисті немайнові права юридичної особи на недоторканність ділової репутації.
Відповідно до частини першої статті 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Статтею 4 Закону України «Про інформацію» визначено, що суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень. Об'єктом інформаційних відносин є інформація.
За загальним правилом, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі
№ 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) міститься висновок про те, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
Відповідно до статті 277 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від: 06 вересня 2021 року у справі № 708/665/20-ц (провадження № 61-8879св21), 14 грудня 2021 року у справі № 742/3324/20 (провадження № 61-16242св21), 28 червня 2022 року у справі № 723/4697/20 (провадження № 61-200св22).
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ, зокрема, Лінгенс проти Австрії (заява
№ 9815/82, від 08 липня 1986 року) повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
У рішенні у справі «Ляшко проти України» від 10 серпня 2006 року
№ 21040/02 ЄСПЛ також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.
Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві, й хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій (справа «Газета «Україна-центр» проти України», № 16695/04, 15 липня
2010 року).
Таким чином, при вирішенні цієї справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки поширена відносно позивача інформація є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від: 23 грудня 2020 року у справі
№ 484/2781/19 (провадження № 61-13499св20), 21 січня 2021 року у справі № 914/371/19, 13 жовтня 2021 року у справі № 923/1379/20, 22 листопада 2021 року у справі № 761/32924/19-ц (провадження № 61-6986св21).
У постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19 (провадження
№ 61-13499св20) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поширена ОСОБА_3 інформація про ОСОБА_4 не є оціночними судженнями.
Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд
до місцевого господарського суду, Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 914/371/19 зазначив, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, суди попередніх інстанцій не встановили, чи завдає спірна інформація шкоди особистим немайновим благам позивача та не здійснили розрізнення між оціночними судженнями і твердженнями щодо фактів, не звернувши увагу на критерії, закладені у практиці ЄСПЛ та національному законодавстві, у зв'язку з чим фактично зосередились на поверхневому дослідженні опису дій, виокремлених з контексту спірних публікацій, не дослідивши їх у системному зв'язку з іншими, встановленими судами, обставинами справи.
Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 923/1379/20 вказав, що у справі, що переглядається, суди, зробивши висновок про пред'явлення позову до неналежного відповідача, водночас помилково оцінили поширену інформацію на предмет достовірності і зробили відповідні висновки. Разом з тим, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поширення відомостей про вчинення ОСОБА_5 , як директором
ТОВ «С Клаус», кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, у зв'язку з імовірним привласненням частини врожаю, зібраного в 2018-2020 роках, негативно вплине не лише на інтереси самого ОСОБА_5 , однак і на репутацію ТОВ «С Клаус», інтереси якого він представляє у відносинах з третіми особами, в тому числі контрагентами, які отримали спірне повідомлення. Вказане, у свою чергу, може мати наслідком негативний вплив на перспективу укладення відповідних угод між ТОВ «С Клаус» та іншими підприємствами. З огляду на таке, поширена спірна інформація стосується ТОВ «С Клаус» та може мати наслідком порушення інтересів товариства. Тому позивач обрав належний спосіб захисту - звернення до суду про спростування цієї інформації, якщо він вважає її недостовірною.
У постанові від 22 листопада 2021 року у справі № 761/32924/19 (провадження № 61-6986св21) Верховний Суд встановив, що поширена відповідачами інформація про позивача є фактичним твердженням, а не критикою чи оціночним судженням.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Таким чином, посилання заявника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від: 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19 (провадження № 61-13499св20), 21 січня 2021 року у справі № 914/371/19, 13 жовтня 2021 року у справі
№ 923/1379/20, 22 листопада 2021 року у справі № 761/32924/19-ц (провадження № 61-6986св21), є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосується правовідносин, який не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову
у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалмані» до головного редактора інтернет-порталу «Цензор.Нет» ОСОБА_1 про захист особистого немайнового права на недоторканість ділової репутації та спростування недостовірної інформації, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобалмані» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк