Постанова
Іменем України
28 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 369/6081/20
провадження № 61-6981св22
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Святопетрівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,
треті особи: Державне підприємство «Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва «УКРНДПІЦИВІЛЬБУД», Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ігнатенко Олександр Олександрович, на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: Державне підприємство «Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва «УКРНДПІЦИВІЛЬБУД», Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним рішення про затвердження генерального плану населеного пункту,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи: Державне підприємство «Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва «УКРНДПІЦИВІЛЬБУД», Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним рішення про затвердження генерального плану населеного пункту.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222485800:02:010:5441, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 1,658 га, яка зареєстрована 16 липня 2018 року відділом у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області.
11 жовтня 2019 року позивачу стало відомо, що на місці її земельної ділянки запроєктовано загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів на 990 учнів, яка відповідає номеру 11 на умовних позначеннях генерального плану.
Згідно з відповіддю Святопетрівської сільської ради від 16 листопада 2019 року № 0226/1469 проєкт генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин села Петрівське (на цей час - с. Святопетрівське) Києво-Святошинського району Київської області, було розроблено ДП «УКРНДПІЦИВІЛЬБУД» на замовлення Святопетрівської (на той час - Петрівської) сільської ради. Під час розроблення проєкту містобудівної документації було враховано законодавчі та нормативні документи. Рішення стосовно розміщення загальноосвітньої школи або інших об'єктів соціального чи громадського призначення на конкретно визначених земельних ділянках сільською радою не приймалось.
Зазначений проєкт генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин села Петрівське (на цей час - с. Святопетрівське), було затверджено рішенням Петрівської сільської ради від 18 серпня 2015 року № 3520.
З огляду на викладене, позивач вважала, що спірним рішенням порушено її право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 22485800:02:010:5441, а тому звернулася до суду із позовом, в якому просила усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування рішення Святопетрівської сільської ради від 18 серпня 2015 року № 3520 «Про затвердження генерального плану поєднаного з детальними планами території окремих частин села Петрівське Києво-Святошинського району Київської області» у частині затвердження генерального плану території земельної ділянки з кадастровим номером 3222485800:02:010:5441, що належить на праві власності ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 11 серпня 2021 року позов задоволено.
Усунено перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 322248580002:010:5441, що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом визнання недійсним та скасування рішення Святопетрівської сільської ради, яким затверджено проєкт генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин села Святопетрівське, у частині затвердження генерального плану території земельної ділянки з кадастровим номером 3222485800:02:010:5441, що належить на праві власності ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача були відсутні будь-які законні підстави щодо планування розміщення на земельній ділянці позивача, призначеної для ведення особистого селянського господарства, об'єкта соціальної інфраструктури - ЗОШ І-ІІІ ступенів
на 990 учнів, тобто спірне рішення в цій частині є протиправним та таким, що порушує права позивача як власника цієї земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року задоволено апеляційну скаргу представника Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області - Кулинич А. В.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 11 серпня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду мотивована тим, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Святопетрівської сільської ради, яким затверджено проєкт генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин села Петрівське у частині затвердження генерального плану території земельної ділянки з кадастровим номером 3222485800:02:010:5441, не впливає на право позивача володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, яка належить їй на праві приватної власності, а лише визначає довгострокову стратегію планування та забудови території населеного пункту.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ігнатенко О. О.,звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказану постанову, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
На думку скаржника, висновки апеляційного суду про обрання позивачем неналежного способу захисту не відповідають дійсності та порушують основоположний принцип доступу до правосуддя, а оскаржуване рішення ухвалено без урахування правових висновків Верховного Суду.
Вказує, що відсутність публічно-правового спору підтверджено ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 320/3041/20, якою відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Позивач як власник земельної ділянки, яка не знаходиться в межах села Святопетрівське, що виключає публічно-правовий спір, звернулася до суду з позовом за захистом свого цивільного права.
Розроблення генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин с. Петрівське, можливо було лише щодо території земельних ділянок, які входять у межі с. Петрівське. Разом з тим, Департамент містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації листом від 30 жовтня 2020 року № 01 1-17/2583 повідомив, що земельна ділянка позивача розташована за межами с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області.
Зміна цільового призначення земельної ділянки позивача на затвердженій відповідачем містобудівній документації позбавила можливості реалізувати право позивача щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.
Змінити цільове призначення земельної ділянки на інше, ніж землі громадської забудови, як то вказано в спірному генеральному плані території, позивач також не може, оскільки це буде суперечити діючій на місцевому рівні містобудівній документації. Отже, іншого шляху, ніж звернутись до суду з цим позовом у позивача не було, що правильно установлено в рішенні суду першої інстанції.
Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження
№ 6-67цс15), від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, у яких вказано, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію правовідносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Отже, позивач обрала належний спосіб захисту свого права на земельну ділянку, яка не входить у межі с. Святопетрівське, але на підставі оспорюваного рішення відповідача була включена до містобудівної документації - Генерального плану території з одночасною зміною її цільового призначення. Це створило позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою та стало підставою для звернення за судовим захистом до суду.
Тому, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, застосував «надмірний формалізм», що призвело до скасування по суті правильного та законного судового рішення.
В обґрунтування скаржником касаційного оскарження судового рішення з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначає, що однією з вимог Порядку проведення громадських слухань є опублікування у повідомленні про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації основних техніко-економічних показників, зокрема графічних матеріалів, що відображають зміст містобудівної документації.
З розміщеного у газеті «Новий день» від 02 травня 2015 року № 17 (9184) повідомлення Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації вбачається, що публікація не містить: повного обсягу інформації щодо основних техніко-економічних показників генерального плану, а також не містить графічних матеріалів Генерального плану с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, враховуючи перелік графічних матеріалів, з яких має складатися генеральний план населеного пункту відповідно до ДБН Б.1.1 - 15:2012.
З огляду на зазначене, повідомлення Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації не відповідає вимогам пункту 5 Порядку проведення громадських слухань, а, отже, є неналежним повідомленням.
Таким чином, за умови неналежного повідомлення громадськості с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області та скаржника про початок процедури розгляду та врахування їх пропозицій у проекті генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин с. Петрівське, були відсутні підстави для виконання наступних етапів затвердження генерального плану, у тому числі до подання пропозицій громадськістю до проекту містобудівної документації Петрівській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області.
Із опублікованого на сторінках 4-6 газети «Новий день» від 25 липня 2015 року № 29 (9196) Протоколу громадських слухань у с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області від 05 червня 2015 року щодо обговорення проекту містобудівної документації «Генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин с. Петрівське, розробленого ДП «УКРНДПІЦИВІЛЬБУД» у 2015 році, вбачається, що громадські слухання щодо обговорення зазначеної містобудівної документації проводились не вперше.
Проведення громадських слухань щодо ескізу генерального плану села Петрівське Києво-Святошинського району Київської області підтверджується опублікованим у газеті «Новий день» від 06 грудня 2014 року № 50 (9164) повідомленням Петрівської сільської ради про проведення громадських слухань щодо ескізу проекту генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, розробленого ДП «УКРНДПІЦИВІЛЬБУД» у 2015 році.
Як вбачається з протоколу громадських слухань від 05 червня 2015 року, громадські слухання фактично були проведені на стадії затвердження ескізу генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин села Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, що є грубим порушенням вимог статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 555.
Отже, деякі пропозиції громади с. Петрівське, які заявлялись під час проведення громадських слухань 05 червня 2015 року, фактично не обговорювались та відхилялись, оскільки вже були розглянуті на слуханнях при затвердженні ескізу генерального плану с. Петрівське, що є грубим порушенням процедури громадських слухань.
Скаржник звертає увагу суду на те, що поняття «ескіз генерального плану території», «проведення громадських слухань щодо ескізу генерального плану території» законодавством не передбачено, так само як законодавством не передбачено і такого виду містобудівної документації як ескіз, у тому числі в складі генерального плану чи детального плану території. На громадських слуханнях не піднімалось питання щодо включення земельної ділянки в межі с. Святопетрівське, зміни цільового призначення земельної ділянки тощо. Оголошення про проведення громадських слухань також не містить будь-яких застережень щодо вирішення питання відносно земельної ділянки скаржника.
Відповідачем не приймалось жодного рішення про розроблення генерального плану території, що свідчить про порушення процедури розроблення містобудівної документації та, як наслідок, призвело до порушення права власності позивача на земельну ділянку.
Крім того, із витягу від 17 липня 2015 року № 10/15-01 з протоколу засідання архітектурно-містобудівної ради при Департаменті містобудування та архітектури Київської облдержадміністрації вбачається ряд зауважень до проекту генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин с. Петрівське, які відповідачем не були усунуті, експертиза проекту після архітектурно-містобудівної ради не проведена.
Аргументи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 369/6081/20 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
У серпні 2022 року справа № 369/6081/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222485800:02:010:5441, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 1,658 га, що підтверджується договором про поділ земельної ділянки від 19 червня 2018 року, зареєстрованим у реєстрі за № 3294, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 липня 2018 року № НВ-3212070362018 та витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 вересня 2018 року № 136951328.
Рішенням Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 серпня 2015 року № 3520 затверджено містобудівну документацію «Генеральний план, поєднаний з детальними планами території окремих частин села Петрівське Києво-Святошинського району Київської області», розроблену ДП «УКРНДПІЦИВІЛЬБУД» м. Києва у 2015 році,
з розрахунковим періодом до 2035 року.
Відповідно до викопіювання з генерального плану с. Святопетрівське на земельній ділянці з кадастровим номером 322248580002:010:5441 заплановано проєкт школи на 990 учнів.
Згідно з публікацією в газеті «Новий день» від 22 серпня 2015 року № 33 було опубліковано рішення Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 серпня 2015 року № 3520 «Про затвердження генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин села Петрівське».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
Відповідно до наведених процесуальних норм до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що предметом цієї справи є протиправні, на її думку, дії відповідача щодо прийняття незаконного рішення від 18 серпня 2015 року № 3520, яким затверджено проект генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин с. Петрівське (на цей час с. Святопетрівське), чим порушено її право власності на належну їй земельну ділянку.
Оскільки спір у цій справі виник щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень тому, враховуючи вищенаведені норми права, повинен був розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Разом з тим судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Святопетрівської сільської ради про зобов'язання вчинити певні дії. Однак ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі.
Суд роз'яснив позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Норма пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)
від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява
№ 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
Ураховуючи зазначене, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів з урахуванням правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17 (провадження № 14-393цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17 (провадження № 14-516цс18),
від 27 лютого 2019 року у справі № 442/7753,16-ц (провадження № 14-35цс19), вважає, що позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд скарги по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному адміністративному судочинстві виникли у зв'язку з процесуальною діяльністю суду.
Щодо розгляду справи по суті позовних вимог слід зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права.
При вирішенні спору, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Частинами тринадцятою, чотирнадцятою статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції станом на час ухвалення постанови) встановлено, що зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися за результатами містобудівного моніторингу не частіше одного разу на рік. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.
При розгляді цієї справи судом апеляційної інстанції правильно враховано, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності порушеного права ОСОБА_1 з боку відповідача у зв'язку із прийняттям рішення Святопетрівською сільською радою, яким затверджено проект генерального плану, поєднаного з детальними планами території окремих частин села Петрівське. Зокрема, позивачем не надано до суду доказів щодо звернення до Святопетрівської сільської ради із заявою про порушення її прав прийнятим рішенням про затвердження генерального плану.
Також слід зазначити, що відповідно до частин першої, другої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на час прийняття спірного рішення), якою визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. А тому колегія суддів вважає, що затвердження генерального плану не впливає на право особи на вільне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває на праві приватної власності у позивача, а лише визначає довгострокову стратегію планування та забудови території населеного пункту.
Крім того, слід зазначити, що право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222485800:02:010:5441, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виникло у 2018 році, тобто вже після затвердження оспорюваного рішення сільської ради, яке прийнято у 2015 році.
Посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не враховано правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження
№ 6-67цс15), від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц є безпідставними, оскільки рішення у цій справі не суперечить вказаним висновкам.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення апеляційного суду відповідає вимогам вмотивованості.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
З урахуванням наведеного, вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи на підставі належним чином оцінених доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Порушень судом норм цивільного процесуального законодавства, які унеможливили з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційним судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Враховуючи зазначене та керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ігнатенко Олександр Олександрович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І.В. Литвиненко