про повернення касаційної скарги
14 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 460/14951/21
адміністративне провадження № К/990/29059/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови,
ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправною та скасування Постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №РВ693/521/000039/ТД-ФС від 23 вересня 2021 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Управління Держпраці у Рівненській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Судом першої інстанції призначено та розглянуто справу за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та прийнятих в порядку загального позовного провадження, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у таких справах, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження, заявник зазначає, що підставою звернення до суду із даною скаргою, є пункт 4 частини четвертої статті 328 та пункт 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Цивільно-правовий договір від 23 серпня 2021 року вважає недопустимим доказом, оскільки такий договір не було надано Управлінню під час перевірки, а надано лише до суду, що викликає сумнів існування вказаного договору до судового розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Суд зауважує, що в касаційній скарзі не зазначено, які саме обставини суд встановив на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими. При цьому надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України є доказ, одержаний з порушенням закону, або доказ, яким певна обставина не може бути підтверджена.
Загалом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому відповідач не враховує, що суд касаційної інстанції лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови, - повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується.
Суддя Н.В. Коваленко