Справа № 296/7582/20
2/296/1050/22
26 жовтня 2022 року м.Житомир
Корольовський районний суд м.Житомира у складі головуючої судді Петровської М.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, про визнання недійсним договору дарування частини квартири та скасування запису про реєстрацію права власності,-
встановив:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Корольовського районного суду м.Житомира із спільною позовною заявою, відповідно до змісту якої просять:
- визнати недійсним договір дарування частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що діє як законний представник малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. за р/№4813;
- скасувати запис №14009 від 04.07.2007 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на 2/4 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 .
В обґрунтування позовної заяви позивачі зазначають, що 03.04.2007 ними був укладений договір дарування частини квартири, що розташована в АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., відповідно до умов якого позивачі подарували належні їм по 1/4 частини приватизованої квартири на користь малолітнього сина позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого як законний представник діяла ОСОБА_3 . Вказаний договір був укладений з метою забезпечення прав неповнолітнього при здійсненні продажу іншої квартири, в якій він був зареєстрований та при умові, що при здійсненні купівлі відповідачкою іншої квартири вона зареєструє там неповнолітнього сина та поверне подаровані частки шляхом укладення договору дарування на користь позивачів. Також вказують, що відповідачка продала квартиру та разом з позивачем ОСОБА_2 , як подружжя, згідно договору купівлі - продажу від 13.04.2007 придбали іншу квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , оформивши її на ОСОБА_2 , оскільки на нього був укладений кредитний договір на її придбання. В подальшому, між позивачем ОСОБА_2 та відповідачкою був розірваний шлюб, та позивачем 06.03.2020 було видано довіреність на представлення відповідачкою його інтересів щодо придбаної по кредитному договору квартири, якою остання скористалась на власний розсуд, не виконала домовленість щодо повернення позивачам їх часток згідно оспорюваного договору, діючи проти волі позивачів та всупереч їх волі, подарувала квартиру своїй матері. Вважаючи, що відповідачка при укладенні оспорюваного договору ввела позивачів в оману, вони звернулись до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира у даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 17 грудня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 27 липня 2022 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 .
В судове засідання, призначене на 26 жовтня 2022 року об 11 годині 30 хвилин, сторони та інші учасники справи, не прибули.
Представник позивачів - адвокат Божок Л.В. подала до суду заяву, відповідно до змісту якої просить розгляд справи провести без її участі та без участі її довірителів, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Також вказує, що таким шляхом можна відновити порушене право її довірителів, яких відповідачка ввела в оману, при цьому, про факт відмови відповідачки від переоформлення 1/2 частки квартири позивачі дізнались лише після отримання довіреності від 06.03.2020 на ОСОБА_3 , отже перебіг строку давності починається з цієї дати.
Відповідачка ОСОБА_3 подала до суду заяву, відповідно до змісту якої розгляд справи просить провести за її відсутності, позовні вимоги не визнає та вважає позов безпідставним. Крім того, в поданій заяві відповідачка просить застосувати у даній справі строки позовної давності.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи, відзиву, не подавав.
Представник третьої особи Сергійко А.С. подала до суду заяву, відповідно до змісту якої просить розгляд справи провести без її участі, проти задоволення позовних вимог заперечує та просить врахувати при ухваленні рішення інтереси ОСОБА_4 .
У відповідності до положень ч.1 ст.223, ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд вважає за можливе провести судовий розгляд справи без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та на основі наявних у суду матеріалів.
Згідно зі ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , та членам його сім'ї ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в рівних долях на праві спільної власності належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 15 січня 2003 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 лютого 2003 року №41459.
Після реєстрації шлюбу зі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 1067 від 26.07.2003, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінив прізвище на ОСОБА_3 (лист відділу ДРАЦС у м.Житомирі № 3309/16/22.23-15 від 01.12.2021).
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 29.03.2007 №210 "Про надання дозволу на дарування, купівлю, обмін, продаж житла та акцій, від імені дітей, та внесення змін до рішень міськвиконкому", вирішено: надати дозвіл ОСОБА_3 від імені малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснити продаж належної йому частки приватизованої квартири АДРЕСА_3 , за умови дарування частини двокімнатної квартири АДРЕСА_4 , на ім'я дитини; поставлено до відома державні нотаріальні контори, приватних нотаріусів здійснювати нотаріальні дії відповідно до даного рішення.
03 квітня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - дарувальники) та ОСОБА_3 , яка діє як законний представник від імені малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - представник обдаровуваного), був укладений договір дарування частини квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. та зареєстровано в реєстрі за №4813.
Відповідно до п.п.1.1 та п.п.1.2 п.1 вказаного договору дарування ОСОБА_1 передав безоплатно (подарував) 1/4 частину квартири, ОСОБА_2 передав безоплатно у власність (подарував) 1/4 частину квартири, а ОСОБА_4 прийняв у власність (дар) 2/4 частини квартири АДРЕСА_4 , загальна площа якої становить 51,2 кв.м., а житлова площа становить 30,5 кв.м.
Відповідно до п.п.1.3 п.1 договору дарування, частини квартири, 2/4 частини подарованої квартири належить дарувальникам на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду 15 січня 2003 року за №43152.
Згідно п.п.1.5 п.1 вказаного договору, дарувальники довели до відома представника обдаровуваного, а представник обдаровуваного взяла до уваги, що майно є особистою власністю дарувальників.
У відповідності до п.п.3.1 п.3, п.п.4.1 та п.п.4.2 п.4 договору, договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації; право власності виникає у обдаровуваного з моменту прийняття частини квартири, державної реєстрації договору та прав власності відповідно до вимог чинного законодавства України; обдаровуваний повинен зареєструвати цей договір в органах державної реєстрації.
Згідно положень п.п.5.1 п.5 договору, кожна сторона зобов'язується виконувати свої обов'язки, покладені на неї цим договором належним чином та сприяти іншій стороні у виконанні її обов'язків.
Відповідно до п.п.8.6 п.8 договору дарування частини квартири, цей договір містить всі попередні правочини між сторонами стосовно предмету цього договору, відміняє і робить недійсними всі інші зобов'язання, які мали бути прийняті або зроблені сторонами в усній чи письмовій формі до укладення цього договору.
03 квітня 2007 року договір дарування частини квартири зареєстровано у Державному реєстрі правочинів за №2005002 (витяг № 3782454).
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15109293 за ОСОБА_4 було оформлено право спільної часткової власності на 2/4 частини квартири АДРЕСА_4 (номер запису 14009).
13 квітня 2007 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я, зареєстрований в реєстрі за №5298, відповідно до умов якого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в рівних частках кожен передали у власність (продали), а ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) цілу квартиру АДРЕСА_5 .
06 березня 2020 року ОСОБА_2 видано довіреність строком до 06.03.2023, посвідчену приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., відповідно до умов якої ОСОБА_2 уповноважив громадянку ОСОБА_3 представляти його інтереси в банківських (фінансових) установах; знімати заборони з квартири АДРЕСА_5 , продати квартиру.
Згідно інформаційної довідки №220895495 від 19.08.2022 з Державного реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, з 29.05.2020 квартира АДРЕСА_5 , належить на праві приватної власності ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2020.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності ч.1-ч.3, ч.5, ч.6 ст.203 ЦК України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
У відповідності до ч.1 ст.723 ЦК України, договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята статті 203 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не мас істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі №759/17065/14-ц (провадження №61-2779св18) зазначено, що «під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15ц.
У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі №3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, під час укладення спірного договору дарування частини квартири від 03 квітня 2007 року сторонам було роз'яснено зміст ст.ст.717,722,728,214,203,215,651 ЦК України.
Пункт 6 договору містить гарантію, за змістом якої дарувальниками (позивачами) не укладався договір дарування під впливом тяжкої для них обставини або під загрозою.
Позивачами, як стороною договору дарування підтверджено, що: укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним та усвідомленим; умови договору зрозумілі і відповідають дійсній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених у ньому.
Наведене підтверджується підписами позивачів в договорі, дієздатність сторін на момент підписання договору перевірена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я.
Спірний договір дарування від 03.04.2007 не містить обов'язку дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.
Таким чином, посилання позивачів на те, що відповідачка ОСОБА_3 , як представник обдаровуваного ОСОБА_4 і дружина позивача ОСОБА_2 , ввела їх в оману, не підтверджені належними та допустимими доказами. Натомість згідно наявних в матеріалах справи доказів, і що не заперечується самими позивачами, на момент укладення договору їм було відомо про наявність рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 29.03.2007 №210, яким було вирішено надати дозвіл ОСОБА_3 від імені малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснити продаж належної йому частки приватизованої квартири АДРЕСА_3 , за умови дарування частини двокімнатної квартири АДРЕСА_4 , на ім'я дитини.
При цьому, з моменту укладення спірного договору і до моменту звернення до суду з цим позовом, тобто протягом тринадцяти років, у позивачів не виникало сумнівів щодо правомірності договору дарування.
Твердження позивачів про те, що вони мали з ОСОБА_3 , домовленість про повернення їм часток квартири, які ж вони і подарували, після реєстрації у придбаній квартирі малолітнього сина ОСОБА_4 , як на підставу визнання оспорюваного договору недійсним, не підтверджена жодними доказами та не може свідчити про те, що позивачів було введено відповідачем ОСОБА_3 в оману щодо природи правочину та обставин, які впливали на вчинення договору дарування, прав та обов'язків позивачів. Крім того, не зрозуміло, яким чином відповідачка ввела в оману позивачів щодо договору дарування, укладеного 03 квітня 2007 року, продавши в 2020 році квартиру АДРЕСА_5 (договір купівлі-продажу від 29.05.2020), ОСОБА_11 , яка належала на підставі договору купівлі-продажу № 5298 від 13.04.2007 ОСОБА_2 .
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачами не доведено, що ОСОБА_3 , яка діяла від імені малолітнього як представник обдаровуваного ОСОБА_4 , навмисно ввела їх в оману щодо обставин, які мають істотне значення, щодо договору дарування частини квартири від 03 квітня 2007 року, а також беручи до уваги, що волевиявлення позивачів, як сторони договору дарування, було вільним та усвідомленим, відповідало їх інтересам, відтак відсутні підстави для визнання його недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на частину квартири за ОСОБА_4 .
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо поданої ОСОБА_3 заяви про застосування строків позовної давності cуд зазначає, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.
Наведена позиція узгоджується із викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі №910/18560/16 (12-143гс18).
Оскільки позовні вимоги позивачів є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, тому подана відповідачкою ОСОБА_3 заява про застосування строків позовної давності судом не вирішується.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Служба у справах дітей Житомирської міської ради (м.Житомир, майдан ім.С.П.Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 25777327), про визнання недійсним договору дарування частини квартири та скасування запису про реєстрацію права власності, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 09 листопада 2022 року.
Головуючий суддя М. В. Петровська