ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 листопада 2022 року м. Київ № 320/6759/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача і зобов'язати призначити пенсію з 28 березня 2020 року згідно чинного законодавства п.4 ч.1 ст.5 КАС України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 справа передана за підсудністю на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії з надуманих підстав, чим порушено право позивача соціальних захист та пенсійне забезпечення.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу слугувало недостатність страхового стражу у позивача. Однак, відповідач за дорученням Пенсійного фонду України звернувся до уповноваженого органу про надання довідки щодо підтвердження стажу позивача. Оскільки позивач не звертався до відповідача повторно з урахуванням отриманих документів за призначенням пенсії, то позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 25.05.2020 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До заяви додано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, трудову книжку, військовий квиток, диплом про навчання.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03.06.2020 №2600-0314-8/72745 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж (27 років). До страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1977 по 20.02.1987, оскільки період перевищує нормативний термін навчання, та період роботи з 30.11.1992 по 20.02.2003, оскільки в трудовій книжці відсутня дата наказу про звільнення.
Позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 17.06.2020 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До заяви додано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, трудову книжку, військовий квиток, диплом про навчання, довідку з ДПІ про облік як суб'єкта підприємницької діяльності, довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення, заяву на вигоовлення ЕПП/ППП.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.06.2020 №2600-0314-8/85388 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж (27 років). До страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1977 по 20.02.1987, оскільки період перевищує нормативний термін навчання. При цьому, роз'яснено, що у разі набуття необхідного стажу, передбаченого законодавством на відповідний рік, позивач має право повторно звернутись до управління з відповідною заявою та необхідними документами.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо призначення пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі види пенсійних виплат: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Приписами статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, зокрема страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Постанова № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1) затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 передбачено, що заява про призначення пенсії подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема:
документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення;
3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 1);
4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;
5) документи, які засвідчують особливий статус особи.
Пунктом 4.2 цього Порядку 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.
Пунктом 4.3. Порядку № 22-1 встановлено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду поданих документів відповідачем встановлено, що загальний страховий стаж позивача складає 17 років 6 місяці та 23 дні:
До страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1977 по 20.02.1987.
Як вбачається зі змісту трудової книжки, у ній міститься запис №2 з 01.09.1977 по 20.02.1987 - навчання у Київському інституті інженерів цивільної авіації (диплом НОМЕР_1 ).
Відповідачем не враховано вказаний період до страхового стажу, оскільки останній перевищує нормативний термін навчання у вищих навчальних закладах.
Разом з тим, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві на виконання доручення Пенсійного фонду України від 10.08.2020 №21587-18962/Л-03/8-2800/20 направлено листа від 31.08.2020 № 2600-0211-8/121278 до Національного авіаційного університету, та його копію - позивачу, з проханням надати довідку позивачу про підтвердження форми та періоду навчання в Київському інституті інженерів цивільної авіації за період з 1977 по 1987 на гр. ОСОБА_1 .
Позивачем отримано архівну довідку від 08.09.2020 №167, видану Національним авіаційним університетом на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою підтверджено, що він дійсно навчався у Київському інституті інженерів цивільної авіації:
1) з 01 вересня 1977 року зарахований на навчання студентом 1 курсу механічного факультету з відривом від виробництва (денна форма навчання, наказ від 23.08.1977 № 664/ст);
2) наказом від 09 жовтня 1981 року № 1010/ст відрахований з Інституту за академічну неуспішність (денна форма навчання);
3) наказом від 01 жовтня 1984 року № 1045/ст поновлений на навчання до КІІЦА студентом 4 курсу механічного факультету (денна форма навчання);
4) 03 березня 1987 року закінчив КІІЦА і отримав диплом НВ № 871588, реєстраційний № 2580 від лютого 1987 року з присвоєнням кваліфікації інженера-механіка з експлуатації літальних апаратів та авіадвигунів (денна форма навчання, наказ від 02.03.1987 № 203/ст).
Копію вказаної архівної довідки долучено до позову.
Однак, як зазначив відповідач, що не спростовано позивачем, після отримання вищевказаної довідки, він не звертався до Головного управління із архівною довідкою про підтвердження періоду навчання.
Суд звертає увагу, що призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідного територіального органу ПФУ, при цьому, суд не є органом, уповноваженим на зобов'язання пенсійного органу призначити пенсію, а лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта владних повноважень та не має право перебирати на себе повноваження, виконання яких покладено на органи виконавчої влади, до якої відноситься відповідач, який і повинен вирішити питання щодо призначення чи відмови у призначенні пенсії позивачу.
Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб'єктом владних повноважень та його перевірку на відповідність вищезазначеним принципам, та, водночас, зважаючи на особливості дискреційних повноважень такого суб'єкта владних повноважень.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Відповідно до статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Порядком № 22-1 передбачено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення пенсії, орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення пенсії.
Отже, після отримання відповідної заяви від позивача та поданих документів відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення.
Однак, у даному випадку позивач не звертався із відповідною заявою та не подав необхідні документи, у тому числі архівну довідку від 08.09.2020 №167, відповідно рішення органом Пенсійного фонду України не приймалось.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність з боку відповідача порушень прав та законних інтересів позивача, оскільки законодавством чітко визначено процедуру, за якою провадиться призначення пенсії, а тому покладення обов'язку на відповідача діяти не у відповідності до встановленого законом порядку, є спонуканням до виходу за межі своїх повноважень, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищенаведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.П. Шулежко