Справа № 320/8181/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
10 листопада 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з у рахуванням абзацу 5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за період проходження ним служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв'язку з чим після звільнення у запас він звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення. Однак, відповідач відмовив йому у виплаті індексації грошового забезпечення через недостатнє фінансування, що стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.
Так, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиплати індексації грошового забезпечення за відповідний період та стверджує, що обмежене фінансування військової частини НОМЕР_1 жодним чином не впливає на право позивача отримати виплату індексації грошового забезпечення.
Крім того, позивач зазначив, що відповідач також має здійснити нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з у рахуванням абзацу 5 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач (надалі - апелянт) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Також, апелянт заперечує проти стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з їх необґрунтованістю та не доведеністю.
Позивачем відзиву на апеляційну не подано.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.05.2019 №100 військовослужбовця військової служби за контрактом сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта командира відділення управління командира батареї 1 самохідно-артилерійського дивізіону, звільненого наказом командира 43 ОАБр від 26.04.2019 №21-РС (по особовому складу) з військової служби у запас за частиною 5 пункту 2 підпункту "б" (за станом здоров'я) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", встановлено вважати таким, що 13.05.2019 справи й посаду здав.
Згідно з витягом із цього наказу з 13.05.2019 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Переяслав-Хмельницького ОМВК Київської області.
Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується виданим 28.07.2017 Управлінням персоналу штабу командування СВ ЗС України посвідченням серії НОМЕР_2 .
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив надати довідку розрахунок нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за період проходження військової служби, а також довідку - розрахунок нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби.
За результатом розгляду цієї заяви військовою частиною НОМЕР_1 надано позивачу довідку, в якій вказано, що позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2018 по травень 2019 року.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру. При цьому, положеннями Закону №1282-XII та Порядку № 1078, визначено джерело коштів на проведення індексації, водночас, виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. нарахування індексації має здійснюватись до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі - Закон).
Згідно з приписами частин першої та п'ятої статті 2 Закону, встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до норм частини першої статті 4 Закону, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини другої статті 5 Закону, передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно з частиною шостою статті 5 Закону, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
При цьому, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078), а згідно пункту 1-1 цього порядку, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку № 1078, встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції з 01.12.2015), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Тож, з наведеного слідує, що саме на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, зокрема, посадового окладу.
Згідно з повідомленням Державної служби статистики України від 11.01.2018, у 2017 році індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) становив 113,7%.
Відповідно до повідомлення Державної служби статистики України від 11.01.2019, у 2018 році індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) становив 109,8%.
За повідомленням Державної служби статистики України від 11.01.2020, індекс споживчих цін (індекс інфляції) за 2019 рік у цілому становив 104,1%.
Таким чином, у спірний період грошове забезпечення позивача підлягало обов'язковій індексації відповідно до норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Колегія суддів враховує, що обґрунтовуючи невиплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону № 1282-ХІІ для проведення індексації, а лише зазначає про відсутність фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення. Проте, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що право позивача на отримання індексації грошового забезпечення та, відповідно, обов'язок відповідача щодо її виплати не залежить від наявності у Міністерства оборони України бюджетного фінансування на виплату індексації грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 року по справі №825/1832/17 та від 23.09.2020 року по справі №620/3282/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Враховуючи те, що відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів на підтвердження правомірності несплати позивачу індексації грошового забезпечення за період його служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 року включно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач безпідставно не здійснив сплату позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Таким чином, стаття 2 вказаного Закону прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, слід розуміти, зокрема, заробітну плату (грошове забезпечення). Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, грошове забезпечення).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема пенсії). Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - Міноборони України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Слід зазначити, що у постанові від 11.12.2020 року по справі № 200/10820/19-а Верховний Суд дійшов таких висновків: «…судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не звертався до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати страхових виплат за період з вересня 2016 року по квітень 2018 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159. Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації. За змістом статті 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним. Отже, суди першої та апеляційної інстанції зробили законний і обґрунтований висновок про відмову у позові.».
Застосовуючи зазначений правовий висновок, Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 року по справі № 460/783/20 зазначив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018, а тому, із врахуванням висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 27.07.2022 року по справі № 460/783/20, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки є заявленою передчасно, а отже, рішення суду в даній частині підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, проте в частині щодо виплати компенсації неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в даній частині та є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нової постанови, в даній частині.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині щодо виплати компенсації - скасувати та прийняти в даній частині нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог: «Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації» - скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в даній частині.
В іншій частині Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович