ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" жовтня 2022 р. справа № 300/6281/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Суддя Остап'юк С.В.,
за участю секретаря Баточенко О.-А.А.,
представника позивача Михалків І.М.,
представника відповідача Карпаш Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Державної установи "Коломийська виправна колонія" №41 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови за № ІФ2048/526/АВ/П/ТД/-ФС від 16.09.2021, -
19.10.2021 Державна установа "Коломийська виправна колонія" №41 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області Державної служби України з питань праці (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови за № ІФ2048/526/АВ/П/ТД/-ФС від 16.09.2021.
25.10.2021 суд, ухвалою відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом, призначив справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та за наслідками підготовчого засідання в справі, виконавши завдання підготовчого провадження його закрив та призначив справу до судового розгляду по суті.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач на підставі помилкових висновків про порушення позивачем вимог частини 1 статті 21, частин 4 статті 24 Кодексу законів про працю України, оскаржуваною постановою застосував штраф в розмірі 1 320 000 гривень. Вважає постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № ІФ2048/526/АВ/П/ТД-ФС від 16.09.2021 про накладення на Державну установу "Коломийська виправна колонія" №41 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 1 320 000 гривень протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, з мотивів викладених у позовній заяві. Просила позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила. Оскаржувану постанову вважає правомірною, просила в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заяві по суті справи, суд встановив наступне.
Державна установа "Коломийська виправна колонія" №41 є юридичною особою, зареєстрованою 29.11.1999 в Єдиному державно реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основний вид економічної діяльності: 84.23 діяльність у сфері юстиції та правосуддя, є бюджетною неприбутковою установою, входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
30.07.2021 Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області складено акт № ІФ 2048/526/АВ за результатами проведеного планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, праці, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснення державного гірничого нагляду у Державній установі "Коломийська виправна колонія" №41 (а. с. 13 - 19).
Висновками вказаного акта встановлено допуск засуджених працівників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_2 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 до роботи без належного оформлення трудових відносин - без видачі наказів про прийняття на роботу та подання повідомлення про прийняття працівників на роботу Державній податків службі, чим порушено частину 1 статті 21, частину 4 статті 24 Кодексу законів про працю України.
16.09.2021 Управління Держпраці в Івано-Франківській області, на підставі акта позапланового заходу державного нагляду (контролю) за № ІФ 2048/526/АВ від 30.07.2021, за порушення частини 1 статті 21, частини 4 статті 24 Кодексу законів про працю України, відповідальність за яке передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, постановою за № ІФ2048/526/АВ/П/ТД-ФС від 16.09.2021 про накладення на Державну установу "Коломийська виправна колонія" №41 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, застосувало штраф в розмірі 1 320 000 гривень.
Позивач, вважаючи оскаржувану постанову протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Зміст правовідносин між колонією та засудженими в контексті необхідності сплати єдиного соціального внеску вже був предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, зокрема, правову позицію сформовано у постановах від 3 березня 2020 року у справі №440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 10 червня 2020 року у справі №440/2590/19, від 18 червня 2020 року у справі №240/1700/19, від 06 серпня 2020 року у справі №440/1666/19, від 10 серпня 2020 року у справі №240/7681/19, від 20 травня 2021 року у справі № 440/1157/19, від 09 червня 2021 року у справі № 620/1284/19, від 19 серпня 2021 року у справі №520/9891/19.
Верховний Суд у вказаних справах висловив правову позицію, відповідно до якої особи, засуджені до позбавлення волі, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак є зобов'язаною нарахувати, утримати та сплатити суми єдиного внеску із заробітної плати таких осіб.
Такий правовий висновок Верховним Судом зроблено за результатом системного аналізу норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерством фінансів України від 20 квітня 2015 року № 499, Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці" та Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 року №396/5, який дав підстави для висновку, що визначальним при вирішенні питання, чи повинна установа виконання покарання сплачувати єдиний внесок за залучених до суспільно корисної праці осіб, засуджених до позбавлення волі, є те, що відносини, які виникають у зв'язку з виконанням засудженими трудової функції, за своєю сутністю є трудовими. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов'язкове держане соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, їм гарантується виплата заробітної плати за виконану роботу, забезпечення умов охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
Також Верховний Суд констатував, що ці відносини за своєю сутністю і змістом є трудовими безвідносно до того, чи були дотримані встановлені трудовим законодавством вимоги щодо оформлення підстави для виникнення цих відносин.
Суд вважає за можливе застосувати вказаний підхід для розгляду цієї справи. Однак, враховуючи встановлені інспекційним відвідуванням обставини, суд зазначає наступне.
Згідно приписів статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Кабінет Міністрів України постановою від 21 серпня 2019 року № 823 затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 823), який, згідно із пунктом 1 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Згідно із пунктом 5 Порядку № 823 підставами для здійснення інспекційних відвідувань, зокрема є: звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; рішення суду; повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.
Відповідно до пункту 16 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Пунктом 24 Порядку № 823 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об'єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).
У пункті 1 та 2 Порядку № 509 визначено механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи).
Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно зі статтею 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частиною першою статті 9 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою-підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.
Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов'язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина перша статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
На виконання вимог статей 60 - 62, 118 - 121 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» та з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - Інструкція № 396/5).
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 396/5 засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.
Пунктами 2.1 - 2.2 Інструкції № 396/5 встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції № 396/5 засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей залежно від статі, віку, працездатності, стану здоров'я, спеціальності.
Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.
Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати (пункт 5.1 Інструкції № 396/5).
Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України за № 2823/5 від 28.08.2018 контрагентський об'єкт - об'єкт (територія) підприємства, установи чи організації усіх форм власності, на якому (якій) засуджені залучаються до праці на договірній основі за межами установи виконання покарань.
Суд встановив, що відповідно до Положення про державну установу «Коломийська виправна колонія (№41)», позивач є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України, забезпечує створення умов для залучення засуджених відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України до суспільно корисної оплачуваної праці.
Як встановлено актом № ІФ 2048/526/АВ від 30.07.2021 засуджені працівники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_2 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 працювали, відповідно, в спільному українсько-ізраїльському підприємстві ТзОВ «Лісова компанія «Лаванда», в ТзОВ «АБО-МІКС», у підприємців ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 .
Відносини між позивачем та ТзОВ «Лісова компанія «Лаванда», ТзОВ «АБО-МІКС», підприємцями ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 врегульовані відповідними договорами щодо надання позивачем цим юридичним особами та підприємцям робочої сили із числа засуджених для виконання робіт як осіб, які відбувають покарання, що вказує на наявність трудових відносини між цими особами як роботодавцями та відповідними засудженими, а не між позивачем і окремими засудженими.
Зазначені обставини, які встановлені судом, фактично не заперечуються сторонами, крім основного питання яким є визначення статусу позивача як роботодавця у відношенні засуджених, які залучаються до роботи.
При цьому, відповідач не надав суду достатніх доказів про те, що позивач використовує працю вищевказаних засуджених та є їхнім роботодавцем, а під час інспекційного відвідування не надав вірної оцінки встановленим обставинам.
У спірних правовідносинах є підстави для висновку, що саме ТзОВ «Лісова компанія «Лаванда», ТзОВ «АБО-МІКС», підприємці ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 були роботодавцями відповідних засуджених, а позивач не зобов'язаний укладати із засудженими, які відбувають покарання, трудові договори, оскільки такий обов'язок покладений на роботодавців.
Таким чином, з огляду на те, що позивач не є роботодавцем у спірних правовідносинах, то на нього не можуть покладатися обов'язки, які відносяться до зобов'язань роботодавця, отже, позивач не може нести й відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання.
Як наслідок, накладення на позивача оскаржуваною постановою штрафу за порушення частини 1 статті 21, частини 4 статті 24 Кодексу законів про працю України, відповідальність за яке передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, є неправомірним.
За таких обставин, є протиправною та підлягає скасуванню постанова Управління Держпраці в Івано-Франківській області за № ІФ2048/526/АВ/П/ТД-ФС від 16.09.2021 про накладення на Державну установу "Коломийська виправна колонія" №41 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 1 320 000 гривень.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Незалежності, 67, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 39784625) за № ІФ2048/526/АВ/П/ТД-ФС від 16.09.2021 про накладення на Державну установу "Коломийська виправна колонія" №41 (індекс 78250, вулиця Привокзальна, будинок 30, село Товмачик, Коломийський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 08563613) штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 1 320 000 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційної адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.
Рішення складене в повному обсязі 07 листопада 2022 р.