Номер провадження 22-ц/821/1447/22Головуючий по 1 інстанції
Справа № 691/432/21 Категорія: 304090200 Подорога Л. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
10 листопада 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Нерушак Л.В.
Суддів Вініченка Б.Б., Фетісової Т.Л.
учасники справи:
позивач за первісним позовом - АТ КБ «ПриватБанк»;
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 ;
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ;
відповідач за зустрічним позовом - АТ КБ «ПриватБанк»;
особа, яка подає апеляційну скаргу - позивач АТ КБ «ПриватБанк»
розглянувши в м. Черкаси в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Подороги Л.В. у приміщенні Городищенського районного суду Черкаської області 18.08.2022 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання боргу відсутнім, стягнення безпідставно отриманих коштів, стягнення моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.05.2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 13.09.2012 року у розмірі 18824 грн. 48 коп. та судовий збір в сумі 2270 грн.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги в позовній заяві вказується, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим вона підписала анкету-заяву б/н від 11.01.2012 року. Відповідач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме «Умовами та правилами надання банківських послу» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач.
Заявою відповідача ОСОБА_1 підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані відповідачу для ознайомлення в письмовій формі.
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, вказаному у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 23000 грн. 00 коп., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.2.3, 2.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач ОСОБА_1 при укладанні договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Відповідач ОСОБА_1 , зобов'язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме: щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме: надав ОСОБА_1 кредит у розмірі та на умовах, передбачених договором. Відповідач не надавала своєчасно АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що відображено у розрахунку заборгованості.
В порушення умов кредитного договору та норм статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором не виконала, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, вказує позивач.
У порушення ст. 610 ЦК України, ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач ОСОБА_1 порушила зобов'язання за даним договором.
В позовній заяві вказується банком, що в редакції Умов та Правил, які почали діяти з 01.03.2019 року згідно до п. 2.1.1.2.12, сторони дійшли згоди, що у разі, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язання з погашення кредиту, відповідач зобов'язався сплатити на користь позивача заборгованість за кредитом та відсотки від суми непогашеного кредиту, які встановлюються за домовленості сторін у відсотках від простроченої суми заборгованості у розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна», 84,0 % - для картки «Універсальна голд».
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 13.04.2021 року має заборгованість у сумі 18824 грн. 48 коп., з яких: 15223 грн. 89 коп. - за тілом кредиту, 3600 грн. 59 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач вказує, що на даний час відповідач ОСОБА_1 продовжує ухилятись від виконання своїх зобов?язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «ПриватБанк», в зв'язку з чим банк вимушений був звернутися до суду з даним позовом.
У свою чергу, 23.02.2022 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому вона просила визнати безпідставним борг у розмірі 18824 грн. 48 коп., з яких: 15223 грн. 89 коп. - тіло кредиту; 3600 грн. 59 коп. - заборгованість за простроченими відсотками за кредитним договором про надання банківських послуг від 13.09.2012 року, який пред'явлений АТ КБ «Приватбанк». Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь безпідставно утримані грошові кошти на суму 3793 грн. 68 коп. та 3000 грн. моральної шкоди. Визнати незаконною відмову АТ КБ «Приватбанк» щодо розірвання договору банківського рахунку та закриття усіх банківських рахунків відкритих для обслуговування платіжних карток. Зобов'язати АТ КБ «Приватбанк» розірвати договір банківського рахунку та закрити всі банківські рахунки, відкриті для обслуговування всіх платіжних карток ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила у зустрічному позові, що у квітні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до суду із позовною заявою про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг від 13.09.2012 року на загальну суму 18824 грн. 48 коп. ОСОБА_1 тривалий час є клієнтом АТ КБ «Приватбанк» і не мала жодних нарікань щодо свого банківського обслуговування та співпраці з банком.
ОСОБА_1 з 2012 року отримувала банківські послуги та жодного разу не мала прострочення за кредитом. Проте, 07.07.2020 року стався випадок, що повністю змінив ставлення позивача до даного банку. Так з її банківської картки було списано грошові кошти без її згоди та відома: 4580,98 грн. - інтернет магазин MELISSA AMANDA ALV., ОСОБА_2 ; 2 544,84 грн. - покупка; 2519,57 грн. - покупка; 2445,65 грн. - покупка; 2325,54 грн. - покупка; 4107,88 грн. - інтернет магазин MELISSA AMANDA ALV., ІНФОРМАЦІЯ_1 . При проведенні даних банківських операцій будь-яка авторизація з її боку не проводилася: ні смс-повідомлення, ні дзвінок від банку не надходили, також вказані транзакції не вимагали підтвердження у системі «Приват 24».
Одразу після даного інциденту у працівників банку виникла підозра щодо вчинення щодо неї шахрайських дій, про що ОСОБА_1 було повідомлено шляхом надіслання листа на її електронну адресу. Вона звернулася до банку з проханням провести службове розслідування за фактом шахрайства. Результатів службового розслідування АТ КБ «Приватбанк» не повідомив ОСОБА_1 до цього часу.
ОСОБА_1 звернулася до Кіберполіції про вчинення злочину щодо неї, що підтверджується даними копії листа від 17.08.2020 року № 7аз/38Л 00-2020.
На даний час, за фактом шахрайських дій здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020105040002418 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, що підтверджується листом Дніпровського управління поліції у м. Києві від 20.08.2021 року.
Тільки клієнт може ініціювати списання коштів, а банк, в свою чергу, зобов'язаний ідентифікувати його особу. Встановлення, що власник рахунку та ініціатор списання коштів є однією особою - запорука належного виконання банком умов договору. Саме тому у випадку допущення працівником банку халатності, внаслідок чого незаконно списуються гроші з поточного рахунку клієнта, фінансова установа повинна нести відповідальність самостійно.
ОСОБА_1 , як клієнт банку, як споживач банківських послуг, діяла добросовісно та відповідно до умов укладеного договору, але як банк допустив незаконне списання коштів з її кредитного карткового рахунку їй невідомо.
Щодо суми заборгованості, то остання транзакція перед вчиненням відносно ОСОБА_1 шахрайських дій, проведена нею 05.07.2020 року - поповнення готівкою своєї картки у терміналі самообслуговування: м. Київ, Харківське шосе, 19, ТРК МЕГА СІТІ» на суму 1000 грн. 00 коп. Залишок коштів після операції склав -106 грн. 32 коп. Отже, станом на 05.07.2020 року ОСОБА_1 мала заборгованість перед відповідачем лише на вказану суму 106 грн. 32 коп..
У подальшому, в результаті несанкціонованих операцій 07.07.2020 року з картки були списані грошові кошти на загальну суму 18524 грн. 46 коп., переказів на «Скарбничку» у сумі 25 грн. 55 коп. та комісії 20 грн. 00 коп., а всього 18570 грн. 01 коп.
Крім того, в результаті незаконного списання банком у період з 01.08.2020 року по 01.03.2021 року були нараховані та списані проценти на загальну суму 4048 грн. 15 коп. Загальна сума незаконних списань склала 22618 грн. 16 коп.
07.07.2020 року ОСОБА_1 отримала зарахування коштів на картку від ОСОБА_3 у розмірі 3900 грн. 00 коп., які були використані банком на погашення штучно створеної заборгованості, а тому остаточний ліміт по карті банком обрахувувався у розмірі 18824 грн. 48 коп.
Враховуючи, що списання на загальну суму 22618 грн. 16 коп. є неправомірними, оскільки після 05.07.2020 року ОСОБА_1 не здійснювала витрат по карті, то банк мав право утримати в свою користь, як погашення кредитного ліміту лише 106 грн. 32 коп. із коштів, які надійшли від ОСОБА_3 , тобто залишок по карті мав бути позитивний та складати 3793 грн. 68 коп. (3900 грн. 00 коп. - 106 грн. 32 коп.).
Таким чином, банк винен ОСОБА_1 3793 грн. 68 коп. незаконно списаних її власних коштів, а борг перед банком відсутній повністю, вважає позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 .
Враховуючи недобросовісну поведінку банку щодо обслуговування карток та повної бездіяльності щодо проведення розслідування випадку, ОСОБА_1 звернулася до банку із заявами про закриття своїх карток.
Листами від 19.08.2020 року банк відмовив у задоволенні заяв. Договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне. Проте, нехтуючи нормами законодавства України та безумовним законним правом клієнта на закриття банківських рахунків, AT КБ «Приватбанк» відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про закриття банківських рахунків відкритих для обслуговування платіжних карток Master Card НОМЕР_1 та Master Card НОМЕР_2 , а також не надав довідку про таке закриття.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 посилається, що в результаті протиправної поведінки банку щодо неї, ОСОБА_1 зазнала моральної шкоди, яка полягає у безпідставному позбавленні її можливостями користуватися її коштами, наявними на картковому рахунку, здійснювати карткові банківські операції, у постійних телефонних дзвінках з боку банку та телефонних дзвінках до друзів та знайомих з вимогою погасити борг. Розмір моральної шкоди ОСОБА_1 оцінює у 3000 грн.
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2022 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено повністю.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання боргу відсутнім, стягнення безпідставно отриманих коштів, стягнення моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані грошові кошти у розмірі 3793 (три тисячі сімсот дев'яносто три) грн. 68 коп.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) грн. 00 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 7604 (сім тисяч шістсот чотири) грн. 16 коп.
В іншій частині позову - відмовлено.
Не погоджуючи з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказується, що ОСОБА_1 підписанням Анкети-заяви приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг, заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг.
Відповідно до умов договору, позичальник отримала електронний платіжний засіб (картку) № НОМЕР_3 . У позовній заяві ОСОБА_1 підтверджує, що вбачається з виписки по рахунку, що кошти з картки були зняті на інтернет сайтах з введенням секретних даних картки і смс-паролів. Переказ коштів можливо здійснити лише за допомогою використання фінансового номеру телефону та іншої особистої інформації (даних по картці, ПІН коду, паролів входу у Приват 24).
Скаржник звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не було доведено, що кошти переведені без її волевиявлення, не за її власним розпорядженням. Наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно ОСОБА_1 до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для її звільнення від обов'язку належного виконання зобов'язання та виконання Умов та Правил надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними. Єдиним власником карткового рахунку є позичальник. Кошти були переведені за розпорядженням позичальника, а отже, і відповідальність за переведення коштів має нести ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно матеріалів справи клієнтом не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІН-у або використання іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Тому в даному випадку відповідальність за операції, що проводились, несе клієнт, посилається представник банку. Суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, що є підставою для скасування рішення.
Скаржник вказує в апеляційній скарзі, що ОСОБА_1 стверджувала про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Однак, як вбачається з матеріалів справи, ні факт вчинення злочину, ні обставини його вчинення, ні винна особа в установленому порядку не встановлені, а відповідний вирок суду, що набрав законної сили, відсутній.
Представник банку вважає, що оскільки проведення оспорюваних операцій стало можливим у зв'язку з розголошенням ОСОБА_1 конфіденційних даних третім особам, а здійснення оспорюваних операцій відбулось до моменту звернення ОСОБА_1 до банку задля блокування її рахунку, то АТ КБ «ПриватБанк» не повинен нести відповідальність за дані операції.
В апеляційній скарзі скаржник звертає увагу на те, що відсутні підтвердження факту спричинення ОСОБА_1 моральних чи фізичних страждань, та за яких обставин, якими діями (бездіяльністю) вони спричинені, відсутні факти, які підтверджують це, а також докази погіршення стану здоров'я та підтвердження морального страждання ОСОБА_1 . Також не вбачається, з чого ОСОБА_1 виходила при визначенні саме такого розміру моральної шкоди. Розмір моральної шкоди не підтверджений жодними доказами, а причинний зв'язок між діями банку і переживанням ОСОБА_1 залишається незрозумілим, вказує скаржник.
Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, представник АТ КБ «ПриватБанк» просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2022 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, в інший частині рішення залишити без змін, а в частині відмови у задоволенні первісного позову прийняти нове рішення, яким вимоги первісного позову задовольнити.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Приймаючи до уваги, що скаржник АТ КБ «ПриватБанк» просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2022 року в частині часткового задоволення позовних вимог за зустрічним позовом та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, в інший частині - залишити без змін, а в частині відмови у задоволенні первісного позову прийняти нове рішення, яким вимоги первісного позову задовольнити, колегія суддів апеляційного суду перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції саме в цій частині вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, приймаючи до уваги роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за первісним позовом АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 виконала свої обов'язки перед банком щодо погашення заборгованості за договором кредиту, відповідно до умов договору, повідомила банк про несанкціоноване списання грошових коштів з її рахунку та звернулася до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з картковим рахунком, а АТ КБ «ПриватБанк» не надано належних доказів, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Задовольняючи частково позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції встановив, що 3793,68 грн., які є особистими коштами ОСОБА_1 , були незаконно списані АТ КБ «ПриватБанк» в рахунок погашення боргу за викраденими коштами.
Суд першої інстанції, врахувавши незначну суму безпідставно утриманих АТ КБ «ПриватБанк» коштів, прийшов до висновку, що об'єктивним та справедливим розміром моральної шкоди буде 1000 грн., які слід стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» у відповідності до ст. 23, ч. 1 ст. 1167 ЦК України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх таким, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне рішення у вказаних вище частинах щодо відмови у задоволенні первісного позову та часткового задоволення зустрічного позову, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає.
Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, суд першої інстанції послався, що у відповідності до ст. 141 ЦПК України, оскільки зустрічний позов задоволено частково, то слід стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 7604 грн. 16 коп.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з вирішенням судом першої інстанції питання щодо розподілу судових витрат, так як судом допущено порушення норм процесуального права при розподілі та стягненні судових витрат, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат пропорційно задоволених позовних вимог сторін.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 , ознайомившись 01.01.2012 року із Умовами та правилами надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», склала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, і стала клієнтом АТ КБ «ПриватБанк». Своїм підписом, ОСОБА_1 надала згоду, що анкета - заява з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» в АТ КБ «ПриватБанк» та «Тарифами», розміщеними на сайті банку, складають договір, укладений між нею, ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок.
Із виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 05.07.2020 року нею було здійснено поповнення готівкою своєї картки в терміналі самообслуговування: м. Київ, Харківське шосе, 19, ТРК МЕГА СІТІ», шляхом внесення двох платежів у розмірі 3000 грн. та 1000 грн., після здійснення яких залишок на рахунку становив -106 грн. 32 коп.
07.07.2020 року із вище вказаного карткового рахунку було здійснено ряд платежів шляхом списання коштів, а саме: 4580 грн. 98 коп. - інтернет магазин ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2544 грн. 84 коп. - покупка; 2519 грн. 57 коп. - покупка; 2445 грн. 65 коп. - покупка; 2325 грн. 54 коп. - покупка; 4107 грн. 88 коп. - інтернет магазин ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а всього на суму 18524 грн. 46 коп.
07.07.2020 року о 23 год. 43 хв. ОСОБА_1 отримала повідомлення від АТ КБ «ПриватБанк» про фіксування підозрілих операції з її карткою, які можуть виявитися шахрайськими, тому карту було тимчасово заблоковано і висловлено прохання звернутися до банку, щоб прояснити ситуацію.
ОСОБА_1 вказує, що 08.07.2020 року вона зателефонувала до працівників банку з метою роз'яснення подій, що сталися 07.07.2020 року. Під час розмови ОСОБА_1 було повідомлено про проведення розслідування службою безпеки банку.
09.07.2020 року ОСОБА_1 отримала електронне повідомлення в додатку Приват24 від Департаменту кіберполіції НП України, щодо її звернення до АТ КБ «ПриватБанк» з повідомленням про шахрайські дії та рекомендаціями подати відповідну заяву до поліції.
10.07.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Управління протидії кіберзлочинам в м. Києві з електронним зверненням, яке було спрямоване до Дніпровського УП ГУНП в м. Києві та останніми внесено відомості до ЄРДР за № 12020105040002418, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, що підтверджується відповідним листом Департаменту кіберполіції від 17.08.2020 року № 7аз/38/100-2020 та листом Дніпровського УП від 20.08.2021 року № 8286.
19.08.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало ОСОБА_1 лист про те, що ними було розглянуто звернення стосовно підстав списання грошових коштів з платіжної картки та банком була ініційована претензійна робота згідно з правилами Міжнародної платіжної системи MasterCard/VIZA. Регламент проведення претензійної роботи - до 120 днів.
Однак, станом на час розгляду справи, АТ КБ «ПриватБанк» не повідомив про результати здійснення ним даної претензійної роботи.
АТ КБ «ПриватБанк» не повідомив суд про результати службового розслідування з приводу списання коштів із рахунку ОСОБА_1 на загальну суму 18524 грн. 46 коп.
Пунктом 2.1.10.15 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що у випадку виявлення факту несанкціонованого доступу до карткового рахунку шляхом здійснення операцій електронної комерції чи мото-операції клієнт повинен подати заяву в банк з даного питання протягом 35 днів з моменту здійснення операції. Банк, в свою чергу, представляє інтереси клієнта в міжнародній платіжній системі з питань повернення несанкціонованого списання суми.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунку банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до п. 14.12 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно з п. 2 р. VI Положення № 705 про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов'язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
Відповідно до п. 3 р. VI Положення № 705 банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов?язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно п. 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (п. 6 р. VI Положення № 705).
Пунктами 7, 8 р. VI Положення № 705 визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Відповідно до п. 9 р. VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61- 30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21), від 29 серпня 2022 року у справі № 532/1349/19 (провадження 61-6887св21).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) згідно статті 89 ЦПК України.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Надавши оцінку доказам, які наявні в матеріалах справи, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ОСОБА_1 не вчиняла дій, спрямованих на списання чи перерахунок коштів з її карткового рахунку, а АТ КБ «ПриватБанк» не надав докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою.
Таким чином, судом першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, враховуючи вище вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема, несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 , суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову АТ КБ «ПриватБанк», з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи, наведені у апеляційній скарзі по суті позовних вимог в частині відмови у задоволенні за первісним позовом фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду.
Щодо часткового задоволення позовних вимог за зустрічним позовом, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та колегією суддів апеляційного суду станом на день незаконного списання коштів із рахунку ОСОБА_1 , залишок на її рахунку становив -106 грн. 32 коп.
07.07.2020 року на картковий рахунок ОСОБА_1 було здійснено зарахування грошових коштів від ОСОБА_3 у сумі 3900 грн. 00 коп.
Таким чином, оскільки колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що ОСОБА_1 не вчиняла дій, спрямованих на списання чи перерахунок коштів з її карткового рахунку, приймаючи до уваги те, що 3793,68 грн. (3900 - 106,32), які залишались на картковому рахунку ОСОБА_1 є її особистими коштами, то вони були незаконно списані АТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення боргу за викраденими коштами, про що правильно вказав у своєму рішенні суд першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно утриманих банком грошових коштів у розмірі 3793 грн. 68 коп., що надійшли на її картковий рахунок від ОСОБА_3 .
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст.16 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 дійсно зазнала моральної шкоди, оскільки була позбавлена можливості вільно розпоряджатися власним майном (грошовими коштами), була вимушена терпіти певні незручності, пов'язані із судовим захистом від безпідставних вимог АТ КБ «ПриватБанк», а також не отримала від останніх очікуваної допомоги у відповідності до п. 2.1.10.15 Умов та Правил надання банківських послуг, за яким у випадку виявлення факту несанкціонованого доступу до карткового рахунку шляхом здійснення операцій електронної комерції чи мото-операції, Банк представляє інтереси клієнта в міжнародній платіжній системі з питань повернення несанкціонованого списання суми (оскільки таких доказів АТ КБ «ПриватБанк» не надав).
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно врахував при визначенні розміру моральної шкоди вимоги розумності, виваженості та справедливості, звернувши увагу на незначну суму безпідставно утриманих АТ КБ «ПриватБанк» коштів, визначивши об'єктивним та справедливим розміром моральної шкоди 1000,00 грн.
Апеляційний суд не приймає доводи скаржника щодо вимог банку про скасування рішення суду та відмови у задоволенні зустрічного позову і задоволення первісного позову банку про стягнення коштів, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції повно та всебічно оцінив наявні в матеріалах справи докази та доводи сторін, висновки суду в частині часткового задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам закону, а доводи скаржника не спростовують висновків суду, тому відсутні підстави для задоволення вимог банку в цій частині вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині вимог колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час часткового задоволення позовних вимог за зустрічним позовом, неправильного застосування норм матеріального права, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги в цій частині та скасування законного рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.
З огляду на вище викладене, колегія суддів апеляційного суду повно та всебічно дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доводам сторін в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог за зустрічним позовом та відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції в цій частині.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення питання чудових витрат та розподілу понесених судових витрат між сторонами, з огляду на наступне.
Так, оскільки судом першої інстанції у задоволенні первісного позову відмовлено, то судові витрати за подання відповідної позовної заяви слід залишити за АТ КБ «ПриватБанк».
Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Таким чином, позивач ОСОБА_1 за зустрічним позовом була звільнена від сплати судового збору за три вимоги немайнового характеру у розмірі 2977,20 грн. (992,40 х 3) та одну вимогу майнового характеру у розмірі 992,40 грн., а загалом на суму у розмірі 3969,60 грн.
Оскільки у задоволенні немайнових вимог позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 було відмовлено, то такі витрати слід віднести на рахунок держави.
Вимога майнового характеру позивача ОСОБА_1 за зустрічним позовом задоволена на 70,56% (6793,68 х 0,7056 = 4793,68 грн.), тому стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь Держави підлягає сума судового збору, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі 700,24 грн. (992,40 х 0,7056).
Крім того, стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати понесені на правову допомогу, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі 1764,00 грн. (10000 : 4 x 0,7056).
Отже, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині стягнення судових витрат відповідно до наведених вище розрахунків, які підлягають частковому задоволенню, пропорційно задоволених вимог сторін.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог за зустрічним позовом та відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом слід змінити в частині стягнення судових витрат, а в іншій частині - залишити без змін, оскільки є законним, ухваленим з дотриманням норм процесуального законодавства та правильним застосовуванням норм матеріального права.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» слід залишити за особою, яка подавала скаргу.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2022 року року змінити в частині перерозподілу та стягнення судових витрат, пропорційно задоволених вимог.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на правову допомогу у розмірі 1764,00 грн.
Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь Держави суму судового збору у розмірі 700,24 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді Б.Б. Вініченко
Т.Л. Фетісова