Номер провадження 22-ц/821/1508/22Головуючий по 1 інстанції
Справа № 694/2290/21 Категорія: на ухвалу Бесараб Н. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
10 листопада 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Нерушак Л.В.
Суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М.
За участі секретаря Чуйко А.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
третя особа - Звенигородська державна нотаріальна контора;
особа, яка подає апеляційну скаргу - позивач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2022 року, постановлену під головуванням судді Бесараб Н.В. у приміщенні Лисянського районного суду Черкаської області 26.09.2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Звенигородська державна нотаріальна контора про визнання правочину недійсним, -
03.12.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Звенигородська державна нотаріальна контора про визнання правочину недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка була зареєстрована та постійно мешкала в с. Чижівка, Звенигородського району, Черкаської області.
Спадкоємцями майна померлої ОСОБА_4 за заповітом від 04 грудня 2019 року є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . До дня смерті ОСОБА_4 позивач доглядала за померлою ОСОБА_4 , так як вона тяжко хворіла і потребувала постійної сторонньої допомоги. Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , позивач отримала від ОСОБА_2 , секретаря Водяницької сільської ради, копію заповіту від 16 червня 2020 року, згідно з яким все своє майно ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_3 .
Особи, які прийняли спадщину шляхом фактичного проживання зі спадкодавцем на день смерті ОСОБА_4 , відсутні. Вивчивши вказаний заповіт, з'ясувалося, що місце посвідчення заповіту є с. Водяники, а також вказано, що заповіт прочитаний заповідачем, його зміст їй зрозумілий. Крім того, відповідач ОСОБА_2 , як секретар сільської ради була обізнана, що заповідач ОСОБА_4 хворіла, але довідки про її психічний стан не витребувала при посвідченні нового заповіту у червні 2020 року.
Позивач посилається, що відповідачу ОСОБА_3 теж було відомо про стан хворої ОСОБА_4 та він знав, що ОСОБА_4 не могла себе обходити і не розуміла значення своїх дій.
Позивач ОСОБА_1 вказує, що відповідач ОСОБА_2 склала заповіт на прохання та зі слів відповідача ОСОБА_3 в приміщенні Водяницької сільської ради, згідно до зразків процесуальних документів, а потім разом із ОСОБА_3 приїхали до заповідача, де зачитала заповіт вголос та вказала, де потрібно поставити підпис. При цьому, інших осіб, які могли б підтвердити вказаний факт, ні в заповіті, ні в журналі вчинення нотаріальних дій не зазначено, що є грубим порушенням вимог закону.
За таких обставин, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати правочин - заповіт ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що народилася і постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 16 червня 2020 року у реєстрі за № 34, посвідчений ОСОБА_2 , секретарем Водяницької сільської ради Звенигородського району Черкаської області, недійсним. Судові витрати та витрати на правову допомогу просила відшкодувати за рахунок відповідача.
Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2022 року провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Звенигородська державна нотаріальна контора про визнання правочину недійсним, закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначається, що скаржник ОСОБА_1 з ухвалою суду першої інстанції про закриття провадження у справі не згодна, оскільки вважає, що судом не враховано норми ст. 44 Закону України «Про нотаріат», згідно якої у разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Однак, як пояснила відповідач ОСОБА_2 , про те що ОСОБА_4 хворіла, вона знала, але довідки про її психічний стан не витребувала.
Відповідач ОСОБА_3 , також підтвердив той факт, що ОСОБА_4 хворіла, сама не могла себе обходити, не завжди розуміла значення своїх дій. Згідно з приписами чинного законодавства України, цивільну дієздатність має лише фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Те, що ОСОБА_4 в силу вікових, фізичних та психологічних змін потребувала сторонньої допомоги, підтвердили самі відповідачі та свідки, що допитувались під час розгляду справи.
В апеляційній скарзі скаржник ОСОБА_1 звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 пояснила, що заповіт вона складала на прохання та зі слів відповідача ОСОБА_3 в приміщенні Водяницької сільської ради, згідно до зразків процесуальних документів, що є в неї, занесла в журнал нотаріальних дій сільської рад та лише потім з відповідачем ОСОБА_3 приїхала до ОСОБА_4 , ніби то зачитала заповіт вголос та вказала де потрібно розписатись. При цьому, інших осіб, які могли б це підтвердити, ні в заповіті, ні в журналі вчинення нотаріальних дій не вказано, що є грубим порушенням ст. ст. 203, 1253 ЦК України.
В порушення ст. 44 Закону України «Про нотаріат» відповідач ОСОБА_2 не встановила дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, якій вона посвідчувала, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Посилання відповідача ОСОБА_2 на ту обставину, що вона помилково зазначила місце складення заповіту с. Водяники, а не с. Чижівка, не відповідає дійсності, адже у своїх поясненнях чітко вказала про те, де і коли було виготовлено заповіт, і при яких умовах. Крім того, посвідчувальний напис не відповідає встановленим вимогам.
Скаржник ОСОБА_1 зазначає, що відповідачі у судовому засіданні визнали те, що заповіт було складено з порушеннями, але, незважаючи на це, провадження у даній справі було закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Враховуючи наведе в апеляційній скарзі, скаржник ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2022 року і постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу представника позивача від відповідачів не надходив.
Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча завчасно та належним чином були повідомлені судом про місце, дату і час судового засідання.
Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи чи наполягання сторін на участі у розгляді справи в суді апеляційної інстанції на адресу суду не надходило.
07 листопада 2022 року на адресу Черкаського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи в апеляційному суді без її участі.
09 листопада 2022 року на адресу Черкаського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи в апеляційному суді без його участі.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що аналогічні позовні вимоги та підстави позову наведені у матеріалах справи № 694/563/21, за наслідками розгляду якої Звенигородським районним судом Черкаської області ухвалено рішення від 10 серпня 2021 року, залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами в даній справі, наявне рішення, яке набрало законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет, і з тих самих підстав.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку матеріалам справи, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та постановлена у справі законна ухвала, підстав для скасування якої, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції у провадженні Звенигородського районного суду Черкаської області перебувала на розгляді цивільна справа № 694/563/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним - відмовлено.
09.09.2021 року позивачем подано апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2021 року, в якій ОСОБА_1 просила скасувати оскаржуване рішення суду.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 у цивільній справі № 694/563/21 залишено без задоволення, а рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2021 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним залишено без змін.
03.12.2021 року до Звенигородського районного суду Черкаської області звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Звенигородська державна нотаріальна контора із позовною заявою про визнання правочину нікчемним.
28.04.2022 року цивільну справу № 694/2290/21 за матеріалами вищевказаного позову передано за підсудністю до Лисянського районного суду Черкаської області, оскільки судді Звенигородського районного суду Черкаської області заявлено відвід, який задоволено та відсутні судді у Звенигородському районному суді Черкаської області для повторного перерозподілу справи.
У підготовчому судовому засіданні позивач ОСОБА_1 змінила формулювання предмету позову та просила суд визнати оспорюваний нею заповіт недійсним.
Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 19.08.2022 року за клопотанням представника позивача адвоката Безуглого Б.І. було витребувано із Звенигородського районного суду Черкаської області матеріали цивільної справи № 694/563/21 (провадження № 2/694/229/21) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним для дослідження цієї справи судом.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Аналогічний за змістом висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Пред'являючи позов у даній справі із уточненими позовними вимогами про визнання правочину недійсним, ОСОБА_1 посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Спадкоємцями майна ОСОБА_4 за заповітом від 04 грудня 2019 року є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . До дня смерті вона доглядала за ОСОБА_4 , так як вона тяжко хворіла і потребувала постійної сторонньої допомоги. Після смерті спадкодавця, позивач отримала від ОСОБА_2 , секретаря Водяницької сільської ради, копію заповіту від 16 червня 2020 року, згідно з яким все своє майно ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_3 . Особи, які прийняли спадщину шляхом фактичного проживання зі спадкодавцем на день його смерті, відсутні. Позивач посилалась у позові на ті ж самі обставини, вказуючи, що, вивчивши даний заповіт, з'ясувалося, що місце посвідчення заповіту є с. Водяники, а вказаний заповіт прочитаний заповідачем, його зміст їй зрозумілий. Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_2 знала, що заповідач ОСОБА_4 хворіла, але довідки про її психічний стан не витребувала. Також відповідачу ОСОБА_3 теж було відомо про стан хворої ОСОБА_4 , та він знав, що ОСОБА_4 не могла себе обходити і не розуміла значення своїх дій.
ОСОБА_1 вважає, що відповідач ОСОБА_2 склала заповіт на прохання та зі слів відповідача ОСОБА_3 у приміщенні Водяницької сільської ради згідно до зразків процесуальних документів, а потім разом із ОСОБА_3 приїхали до заповідача, де зачитала заповіт вголос та ОСОБА_5 , де потрібно поставити підпис.
При цьому, інших осіб, які могли б підтвердити вказаний факт, ні в заповіті, ні в журналі вчинення нотаріальних дій не зазначено, що є грубим порушенням вимог ЦПК України.
За таких обставин, ОСОБА_1 просила визнати правочин - заповіт ОСОБА_4 , зареєстрований 16 червня 2020 року у реєстрі за № 34, посвідчений ОСОБА_2 , секретарем Водяницької сільської ради Звенигородського району Черкаської області, недійсним.
Пред'являючи позов у справі № 694/563/21, ОСОБА_1 посилалась на ті ж сам факти та обставини, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , спадкоємцями за заповітом від 04 грудня 2019 року, після смерті якої є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 . До дня смерті ОСОБА_4 на протязі останніх трьох років тяжко хворіла, самостійно не могла рухатися, потребувала сторонньої допомоги, а з січня 2020 року взагалі була недвижима, її необхідно було годувати, так як руки у неї були нерухомі, з ліжка вона майже не вставала.
У зв'язку з вказаними обставинами позивач ОСОБА_1 постійно доглядала ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_2 , секретар Водяницької сільської ради, вручила позивачу ОСОБА_1 копію заповіту від 16 червня 2020 року, в якому вказано, що ОСОБА_4 заповідає все своє майно відповідачу ОСОБА_3 . Особи, які фактично прийняли спадщину в зв'язку з проживанням зі спадкодавцем на день його смерті, відсутні. Ознайомившись із заповітом від 16 червня 2020 року, позивачем було встановлено, що у заповіті вказано місце посвідчення заповіту село Водяники. Також вказано, що заповіт прочитано заповідачем, його зміст їй зрозумілий. ОСОБА_1 вказує, що в оскаржуваному заповіті наявні формальні помилки, допущені секретарем виконавчого комітету Водяницької сільської ради Звенигородського району Черкаської області ОСОБА_2 . Так, 16.06.2020 року під час внесення до тексту заповіту посвідчувального напису, зокрема, визначення точного місця виявлення своєї волі, фізичного стану та розуміння значення своїх дій заповідачем. Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати заповіт ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі за № 34 від 16 червня 2020 року, т посвідчений секретарем Водяницької сільської ради Звенигородського району Черкаської області Слободян Н.Г., недійсним.
Таким чином, предмет та підстава позовів у даній справі та у справі № 694/563/21 є тотожними. Відповідачами у справі № 694/563/21, як і у даній справі, є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
За таких встановлених обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що залучення третьої особи без самостійних вимог - Звенигородської державної нотаріальної контори до участі у справі не зумовлює новий спір, так як сторони справи, предмет і підстави позову лишилися тотожними.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про тотожність позовів у даній справі та у справі № 694/563/21, тому районний суд прийшов до вірного висновку про закриття провадження у справі відповідно до вимог цивільно - процесуального законодавства .
Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що необхідність застосування п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили.
Європейський суд з справ людини у своїх рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначив, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, судом при її прийнятті не допущено порушень процесуального закону, ухвала відповідає вимогам цивільно- процесуального закону, тому відсутні підстави для її скасування апеляційним судом згідно доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 містить лише доводи по суті спору, які вже були предметом розгляду, як суду першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції у справі № 694/563/21, та повторює їх повністю у позовній заяві від 08.08. 2022 року ( уточненій позовній заяві) у справі № 2/ 700/ 142/ 22, яка не розглядалась по суті судом першої інстанції в даній справі, оскільки за наслідком розгляду таких обставин є вже рішення суду, яке набрало законної сили.
Тому в даній справі суд першої інстанції був позбавлений можливості розглядати справу по суті та надав лише оцінку тотожності даної справи та справи № 694/563/21, дійшовши правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апеляційної скарги, колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законної ухвали суду першої інстанції, якою закрито провадження у даній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Виходячи з вище викладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та не підлягає скасуванню, оскільки постановлена судом ухвалл про закриття провадження у справі з дотриманням норм процесуального законодавства, а тому ухвалу суду першої інстанції слід залишити - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду також роз'яснює скаржнику ОСОБА_1 , що згідно ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі, повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 слід залишити за особою, яка подавала скаргу, оскільки ухвала районного суду залишена - без змін, а тому судові витрати апеляційним судом не переглядаються.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 10.11. 2022 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді Б.Б. Вініченко
О.М. Новіков