Справа № 639/8195/21 Головуючий 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11кп/818/1579/22 Головуючий апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст.128 КК України
10 листопада 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю неповнолітнього ОСОБА_7 , його законного представника ОСОБА_8 , цивільного відповідача ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 , представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_11 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме неповнолітнього потерпілого ОСОБА_12 належним чином повідомленого про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Валках справу за апеляційними скаргами цивільних відповідачів ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 09 2022 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаною ухвалою до малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, учня КЗ «Харківський ліцей з підсиленою військово-фізичною підготовкою «Рятувальник» Харківської обласної ради, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , -
застосовано примусові заходи виховного характеру у вигляді передачі під нагляд батька - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном на 1 (один) рік за вчинення суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ст. 128 КК України.
Судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні немає.
Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь ОСОБА_11 , що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_12 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 500000 (п'ятсот тисяч) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 (сто тисяч) гривень.
Судом встановлено, що 10 травня 2021 року у денний час доби малолітній ОСОБА_7 знаходився біля гаражів, які розташовані за будинком АДРЕСА_2 , де на той час на даху одного з гаражів знаходився малолітній ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Саме в той час ОСОБА_7 підняв з землі камінець та, діючи з необережності у формі злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча й міг та повинен був їх передбачити, кинув камінь у бік малолітнього ОСОБА_12 , внаслідок чого спричинив йому тілесні ушкодження: поранення лівого очного яблука у вигляді проникаючої корнево-склеральної рани з випадінням оболонок ока, наявністю крововиливу в передню камеру ока та в склисте тіло, тотального відшарування сітківки, яке загоїлось з формуванням рубця, що в свою чергу призвело до втрати гостроти зору на ліве око до 0,0, що відносить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою розладу здоров'я, поєднаного зі стійкою втратою загальної працездатності не менше ніж на одну третину (не менш 33%).
Дії малолітнього ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ознаками суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ст.128 КК України, як необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційних скаргах, які за змістом та вимогами є аналогічними, цивільний відповідач - ОСОБА_9 та законний представник особи, стосовно якої застосовано заходи виховного характеру - ОСОБА_8 просять ухвалу суду першої інстанції про застосування примусових заходів виховного характеру змінити, цивільний позов повернути законному представнику потерпілого, цивільному позивачу ОСОБА_11 .
В обґрунтування апеляційних скарг посилаються на те, що судом ухвалене незаконне, необґрунтоване та невмотивоване рішення в частині вирішення цивільного позову. Вважають, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано правовідносини відшкодування моральної шкоди, а також правовідносини відшкодування шкоди завданої малолітньою особою.
Також в обґрунтування апеляційних скарг посилаються на те, що судом не враховано характер правопорушення, а також ступень вини особи, що призвело до необґрунтованого висновку про розмір відшкодування, зробленого судом виключно на припущеннях. Вважають, що достатній розмір грошової компенсації для її відшкодування становить 90 000 грн.
Крім того, цивільний відповідач та законний представник зазначають, що розумним, справедливим та достатнім розміром грошової компенсації моральної шкоди матері малолітнього потерпілого ОСОБА_12 - ОСОБА_11 буде 10 000 грн., оскільки їй не було завдано фізичного болю та душевних страждань внаслідок вчинення малолітнім ОСОБА_7 суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ст.128 КК України.
Позиції учасників судового апеляційного провадження.
В судовому засіданні апеляційного суду цивільний відповідач - ОСОБА_9 та законний представник особи, стосовно якої застосовано заходи виховного характеру підтримали доводи апеляційних скарг, просили задовольнити їх у повному обсязі.
Захисник повністю підтримав позицію цивільного відповідача та законного представника, просив задовольнити вимоги викладені в апеляційних скаргах в повному обсязі.
Законний представник малолітнього потерпілого заперечувала проти задоволення апеляційних вимог апелянтів, вважала ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, вважала рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи цивільних відповідачів, захисника, думку прокурора, думку представника неповнолітнього потерпілого, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги, які є аналогічні за змістом та вимогами, не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Фактичні обставини справи, кваліфікація дій малолітнього ОСОБА_7 та його винуватість у вчиненні кримінального суспільно-небезпечного діяння ніким не оспорюються, у зв'язку з чим колегія суддів у відповідності до ст. 404 КПК України рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє.
Дії малолітнього ОСОБА_7 кваліфіковано правильно, висновки суду відносно фактичних обставин справи, які в суді першої інстанції не заперечувались і відносно яких відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України докази не досліджувались, колегія суддів на підставі ч.2 ст.394 та ч.1 ст.404 КПК України не перевіряє.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Що стосується апеляційних доводів цивільного відповідача та законного представника малолітнього ОСОБА_7 стосовно повернення законному представнику потерпілого, цивільному позивачу ОСОБА_11 цивільного позову, то суд вважає їх необґрунтованими.
Як вбачається із змісту ухвали, законним представником малолітнього потерпілого ОСОБА_11 було заявлено цивільний позов, в якому вона просила стягнути з батьків ОСОБА_7 - а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_13 на її користь в інтересах дитини по 250000 грн. з кожного, на її користь - по 25000 грн. з кожного в якості відшкодування спричиненої як ОСОБА_12 , так і їй особисто як його матері моральної шкоди.
В судовому засіданні першої інстанції ОСОБА_11 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Посилалася на те, що через дії ОСОБА_7 мала місце непоправна втрата здоров'я її малолітнім сином, який втратив зір на одне око, що значно перешкоджатиме та вже перешкоджає його життєвому шляху, закриває йому шлях до ряду професій, військової служби, зайняття спортом, а відтак, розмір спричиненої йому моральної шкоди є особливо великим, оскільки повноцінне життя вже неможливе. Також вона, як мати дитини, змушена була тривалий період часу не працювати, аби бути поруч з травмованим сином, надавати йому допомогу, їй було завдано суттєвих моральних страждань, адже вона бачила, як страждає її дитина.
Надаючи оцінку твердженню апелянтів про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт добровільного відшкодування цивільними відповідачами матеріальної шкоди на лікування потерпілого ОСОБА_12 колегія суддів наголошує, що вказані обставини вже було враховано судом першої інстанції, а саме те, що в судовому засіданні першої інстанції законний представник потерпілого ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в повному обсязі відшкодовано матеріальну шкоду (витрати на лікування), тому в цій частині претензій до батьків ОСОБА_7 немає (а.с.128).
До того ж, цивільні відповідачі в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 позовні вимоги визнали частково в межах суми 100000 гривень. При цьому в судовому засіданні посилались на те, що саме така сума може бути ними реально виплачена, оскільки хоча вони обидва і працюють, проте отримують невелику заробітну плату, інших доходів не мають. З огляду на це просили у разі ухвалення рішення про задоволення позовних вимог вирішити питання про відстрочку або розстрочку стягнення присуджених сум (а. с.128).
Відповідно до вимог ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до ч.1 ст.1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, постановляючи ухвалу про застосування заходів виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визнаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд виходить з того, що факт спричинення такої шкоди діями ОСОБА_7 як малолітньому ОСОБА_12 , так і його матері ОСОБА_11 через спричинення дитині тяжких тілесних ушкоджень фактично має місце.
В апеляційних доводах цивільний відповідач та законний представник особи, відносно якої застосовано заходи примусового характеру наголошують на тому, що суд першої інстанції виходив лише зі ступеня тяжкості завданих потерпілому тілесних ушкоджень, а також можливих в майбутньому обмежень для потерпілого. Крім того, суд під час визначення розміру компенсації моральної шкоди не з'ясував, в яких саме сферах дозвілля, навчання, занять спортом потерпілий мав здібності, чи мав їх взагалі та які саме. Зазначають, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували бажання та прагнення потерпілого оволодіти в майбутньому конкретним фахом чи професією.
Вищевказані доводи судом апеляційної інстанції спростовуються тим, що малолітньому потерпілому завдано тяжких тілесних ушкоджень за ознакою розладу здоров'я, поєднаного зі стійкою втратою загальної працездатності не менше ніж на одну третину (не менш 33%), що призвело до порушення звичайних норм життєдіяльності.
До того ж, в матеріалах справи наявна форма індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається лікарсько-консультативними комісіями (а. с. 52) відповідно до якої малолітній потерпілий ОСОБА_12 потребує соціальної та побутової реабілітації, має обмеження життєдіяльності та вимагає інклюзивного навчання.
Беручи до уваги, що здоров'ю ОСОБА_12 завдана непоправна шкода у вигляді позбавлення функції органу зору (лівого ока), дитині присвоєно статус інваліда, вона все життя змушена буде переносити певні обмеження у виборі фаху, місця роботи, дозвілля, навчання, зайняття спортом тощо, зміни у зовнішності через помітне ушкодження ока, що може викликати і складнощі у спілкуванні з іншими людьми, суд вважає, що доводи апелянтів є некоректними з приводу з'ясування в яких саме сферах дозвілля, навчання, занять спортом потерпілий мав здібності, чи мав їх взагалі та які саме такими, що не заслуговують на увагу.
З матеріалів справи вбачається, що беззаперечні моральні страждання через травму сина зазнала і сама мати дитини, яка була змушена бачити та переживати наслідки дій ОСОБА_7 відносно її рідної дитини, витрачати свій час та здоров'я на захист прав та інтересів дитини, її лікування та відновлення, реабілітацію.
Однак, апелянтами зазначено, що безпосередньо фізичного болю та страждань законному представнику потерпілого ОСОБА_11 завдано не було, тому посилання суду в оскаржуваній ухвалі є безпідставними та необґрунтованими з чим колегія суддів не погоджується, а бере до уваги надані в судовому засіданні письмові пояснення законного представника малолітнього потерпілого.
Факт заподіяння моральної шкоди, на думку колегії суддів, є доведеним і очевидним, оскільки є наслідком протиправних дій сина цивільного відповідача та законного представника.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Суд першої інстанції правильно врахував принцип розумності і справедливості щодо характеру моральних страждань цивільного позивача та малолітнього потерпілого.
До того ж, чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
З огляду на викладене, істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які ставили б під сумнів законність судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року), тому з урахуванням зазначеного, апеляційний суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про застосування відносно малолітнього ОСОБА_7 примусових заходів виховного характеру у виді передачі під нагляд батька та задоволення цивільного позову законного представника потерпілого ОСОБА_11 .
Керуючись ч.2 ст. 376, ч.6 ст.9, ст.7, ст. ст. 498-502, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 вересня 2022 року по справі щодо малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про застосування до нього, як до особи яка вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ст.128 КК України, примусових заходів виховного характеру у виді передачі під нагляд батька, - залишити без змін.
Апеляційні скарги цивільних відповідачів - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
___________ _____________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3