Іменем України
12 жовтня 2022 року м. Кропивницький
справа № 388/1430/21
провадження № 22-ц/4809/751/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Дуковського О.Л. (суддя-доповідач)
суддів: Дьомич Л.М., Письменного О.А.
з участю секретаря: Демешко Л.В.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Проценко Оксана Миколаївна.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Проценко Оксани Миколаївни , яка представляє інтереси ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2022 року, у складі головуючого судді Кнурова О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частину майна, яке є спільною сумісною власністю,-
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частину майна, яке є спільною сумісною власністю.
Просила:
встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_2 в період з 04.04.2015 по 19.08.2021;
визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля марки «Hyundai», модель «Tucson», 2009 року випуску, як на об'єкт права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
В обгрунтування позовних вимог вказувала, що 29.07.2000 було зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_2 , який було розірвано 04.04.2015.
Після розірвання шлюбу вони продовжували спільно проживати однією сім'єю та вести спільне господарство до середини серпня 2021 року.
Під час спільного проживання 06.08.2020 вони придбали автомобіль марки «Hyundai», модель «Tucson», 2009 року випуску, який зареєстрували за ОСОБА_2 .
Вважає, що даний автомобіль є їх спільною сумісною власністю і вони не домовились про порядок його поділу.
Відповідач заперечував щодо задоволення позову, надавши до суду відзив на позовну заяву. Свої заперечення відповідач обґрунтовував тим, що після розірвання шлюбу сторони продовжували спільно проживати, оскільки ОСОБА_1 не було де жити, але вони не перебували у фактичних шлюбних відносинах, не мали спільного бюджету, не вели спільного господарства, а автомобіль він придбав за свої власні кошти.
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2022 року позов задоволено.
Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 04.04.2015 по 19.08.2021.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної долі автомобіля марки «Hyundai», модель «Tucson», 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .
Не погодившись із вказаним рішенням суду Проценко О.М. , яка представляє інтереси ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що суд першої інстанції при розгляді справи допустив порушення норм матеріального права та зробив висновок, який не відповідає дійсності.
Зазначає, що сторони після розірвання шлюбу не перебували у фактичних шлюбних відносинах, не мали спільного бюджету, не вели спільного господарства, а спірний автомобіль придбав за свої кошти відповідач.
Адвокат Величко О.С., який представляє інтереси позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає нормам матеріального права.
Крім того, в апеляційній скарзі просить стягнути із відповідача судові витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про залишення без задоволення апеляційної скарги, а рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Частиною 4 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.07.2000 по 04.04.2015, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_4 .
Звернувшись із даним позовом позивач вказувала на те, що сторони продовжували у період з 04.04.2015 по 19.08.2021, проживати разом за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановлено, що за ОСОБА_2 05.08.2020 було зареєстровано право власності на автомобіль марки «Hyundai», модель «Tucson», 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки, виданої Богданівським старостинським округом Кропивницького району Кіровоградської області від 25.08.2021 за № 613/16-51, згідно із записам погосподарських книг за 2015-2020 роки та 2021-2025 роки ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , з 04.04.2015 по 19.08.2021, проживала та вела спільне господарство разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 (а.с.6).
Факт проживання позивачки разом із відповідачем у період з 04.04.2015 по 19.08.2021 визнався сторонами, а також підтверджений показами свідків, які були допитані в суді першої інстанції.
Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції послався на доведеність позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу та визнання права власності на частину майна, яке є спільною сумісною власністю
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі.
Судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Згідно ч. 2, ч. 4 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати сукупність всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Судом першої інстанції при встановленні факту про наявність в осіб спільного побуту враховані ознаки, які визначенні у понятті домогосподарства, закріпленому у ст. 1 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19.10.2000 із змінами та доповненнями, згідно якої домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини.
До членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт (пункт 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99).
Колегія суддів вважає встановленим належним чином та підтверджено матеріалами справи, що сторони після розірвання шлюбу проживали разом та вели спільне господарство у спірний період.
Також, вказане підтверджується показами свідків.
Крім того, показами свідків підтверджується те, що сторони вели спільний бюджет, що проявлялось у спільному розрахунку за придбані товари у магазинах, купівлі речей один одному та спільних подарунків з нагоди привітання інших осіб.
Доводи апеляційної скарги, що позивач проживала разом із відповідачем у спірний період лише з підстав, що ОСОБА_1 не мала іншого житла є необґрунтованими оскільки письмових угод щодо найму житла сторонами не укладалося.
Тому суд першої інстанції правильно встановив факт спільного проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу.
Щодо визнання права власності на спірний автомобіль, як спаільну власність сторін, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість, однак, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування або його межі може встановити суд.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що транспортний засіб є неподільною річчю, що виключає можливість його реального поділу між сторонами або визначення часток, якими сторони можуть користуватися окремо.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно (ідеальна частка).
Таким чином, судом першої інстанції правильно визначено, що автомобіль марки «Hyundai», модель «Tucson», 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , був придбаний 05.08.2020, тобто у період спільного проживання сторін однією сім'єю.
Тому, вказаний автомобіль є об'єктом спільної сумісної власності сторін і їх частки у цьому майні є рівними, оскільки, про наявність будь-якої домовленості між сторонами щодо їх часток та їх розміру у праві спільної власності на зазначене спірне майно.
Докази того, що спірний автомобіль є особистою приватною власністю відповідача у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції згідно діючих вимог цивільно-процесуального законодавства перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а скарга без задоволення.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Проценко Оксани Миколаївни , яка представляє інтереси ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
07.11.2022 - складено постанову
Головуючий суддя О.Л. Дуковський
Судді Л.М. Дьомич
О.А.Письменний