Провадження № 22-ц/803/5692/22 Справа № 199/4575/21 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
10 листопада 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.
за участю секретаря - Попенко Ю.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням , -
У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Позов мотивований тим, що на підставі ордера №45 на право зайняття квартири АДРЕСА_1 , виданого 02.04.2001 року на підставі Протоколу спільного рішення адміністрації та профспілки Дніпропетровських електромереж «Дніпроенерго», ОСОБА_1 разом із членами сім'ї вселився до вказаного житлового приміщення
У 2021 році було прийнято рішення щодо використання права на приватизацію державного житлового фонду та набуття у власність разом з членами сім'ї вище зазначеного житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
Проте, при формуванні пакета документів, необхідних для приватизації займаного житлового приміщення, з'ясувалося, що у спірній житловій квартирі з 18.02.1986 року зареєстрована ОСОБА_2 , яка з моменту вселення у спірну квартиру позивача та членів його сім'ї ніколи в цій квартирі не мешкала. Відповідач мешкає у сусідній квартирі АДРЕСА_2 .
Обставини реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі ОСОБА_1 невідомі, проте, у добровільному порядку відповідач відмовляється знятися з реєстраційного обліку.
Той факт, що ОСОБА_2 залишається бути зареєстрованою у квартирі, якою користується позивач разом із членами його сім'ї, порушує право користування займаним житловим приміщенням та перешкоджає позивачу у здійсненні права приватизації.
Відповідач не входить до складу сім'ї наймача квартири, відтак не має права на користування житлом, проте, за умови реєстрації її місця проживання у спірній квартирі, проведення приватизації без її участі стане неможливе.
Договір найму житла Відповідачем не укладався та як убачається зі змісту Ордеру, право на вселення до спірної квартири Відповідачу також не надавалося.
Відповідно до Довідки №4672 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданої Відділом обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у спірному житловому приміщенні - квартирі з 18.02.1986 року.
Проте, з моменту вселення Позивача разом з членами його сім'ї, Відповідач у спірній квартирі не мешкає та не ставила питання про поновлення такого права.
Крім того, ОСОБА_2 постійно проживає в іншому житловому приміщенні, що підтверджується Актом від 01.06.2021р.
Враховуючи зазначене позивач просив визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття з реєстраційного обліку.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.
У відзиві відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі ордера №45 на право зайняття квартири АДРЕСА_1 , виданого 02.04.2001 року на підставі Протоколу спільного рішення адміністрації та профспілки Дніпропетровських електромереж «Дніпроенерго», ОСОБА_1 разом із членами сім'ї вселився до вказаного житлового приміщення.
Згідно виданого ЖКО Дніпропетровського району електромереж «Дніпроенерго» посвідчення на право зайняти службову житлову площу № 9 від 12 грудня 1967 р., на підставі рішення заводського комітету та адміністрації підприємства Дніпропетровського району електромереж «Дніпроенерго» № 363 від 06 жовтня 1967 р. ОСОБА_3 , як відповідальному наймачу була надана службова житлова площа з 3-х кімнат площею 48.5 кв.м. у будинку АДРЕСА_3 без визначення номеру квартири. На даний час ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідачка ОСОБА_2 , є донькою відповідального наймача ОСОБА_3 та постійно проживала та проживає саме разом з батьком та іншими членами сім'ї у будинку АДРЕСА_3 .
На підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1549 від 19 червня 2003 р. житловий будинок літ.А-1 по АДРЕСА_3 зареєстрований за Відкритим акціонерним товариством «Енергетична компанія «Дніпрообленерго» як багатоквартирний, про що записано в облікову книгу № 48 ЖЮ за реєстровим № 4868-172.
Відомості щодо розгляду виконавчим органом місцевого самоврядування питання про поділ приміщень житлового булинку літ.А-1 на дві окремі квартири з визначенням відповідного реквізиту адреси «номер окремої частини об'єкта» - відсутні.
Основними засобами за адресою: АДРЕСА_3 , що протягом 2011 - 2014 р.р. приймались - передавались з балансу на баланс комунальними підприємствами Дніпропетровської міської ради, є житловий будинок АДРЕСА_4 , а не окремі його квартири.
Викладені обставини підтверджуються копіями письмових доказів: 1) виписки з облікової книги про реєстрацію багатоквартирного будинку від 04 листопада 2009 р.; 2) рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від № 1125 від 10 серпня 2011 р. з додатком № 2; 3) авізо № 18 від 01 жовтня 2014 р.
Існуючий фактичний поділ житлового будинку літ.А-1 на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 85.4 кв.м. і житловою площею 49.4 кв.м. (знаходиться у фактичному користуванні відповідального наймача ОСОБА_4 та членів його сім'ї) та 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 75.2 кв.м. та житловою площею 38.0 кв.м. (знаходиться у фактичному користуванні відповідального наймача ОСОБА_1 та членів його сім'ї) встановлений 04 серпня 2008 р. технічною інвентаризацією садибного (індивідуального житлового) будинку за адресою: АДРЕСА_3 , проведеною комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» на замовлення балансоутримувача «Енергетична компанія «Дніпрообленерго».
Викладені обставини підтверджуються копіями письмових доказів: 1) виготовленого комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» станом на 04 серпня 2008 р. технічного паспорту на будинок за адресою: АДРЕСА_7 ; 2) довідки комунального підприємства «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради № 13902 від 23 листопада 2020 р.; 3) довідки комунального підприємства «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради № 15232 від 22 грудня 2020 р.
Однак, протягом 2001 - 2007 р.р. нумерування службових квартир у житловому будинку літ.А-1 за адресою: АДРЕСА_7 було іншим: у фактичному користуванні позивача ОСОБА_1 та членів його сім'ї знаходилась квартира АДРЕСА_5 , а у фактичному користуванні відповідального наймача ОСОБА_3 та членів його сім'ї - квартира АДРЕСА_6 .
Зазначена обставина підтверджується записами №№ 31, 32, 33, 34, 41, 42, 43, 44, 45, 46 у розпочатій 20 травня 1999 р. будинковій книзі для прописки громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_7 , АНД відділ міліції (а.с.68-71).
Станом на 04 серпня 2008 р. технічною інвентаризацією садибного (індивідуального житлового) будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_7 встановлено здійснене відповідальними наймачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 самовільне перепланування зі зміною площі та геометричної конфігурації квартир АДРЕСА_8 у складі житлового будинку літ.А-1, а також самовільне будівництво господарських будівель, що підлягає введенню в експлуатацію та узаконенню.
На даний час право власності на житловий будинок літ.А-1 за адресою: АДРЕСА_7 зареєстровано за ВАТ «ЕК «Днігірообленерго», а квартири АДРЕСА_8 у складі вищезазначеного будинку як окремі об'єкти права не сформовані.
Як вбачається з вищевикладених обставин справи, на момент подання позовної заяви, житловий будинок літ.А-1 загальною площею 160,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7 як головна річ є самовільно перепланованим зі зміною площі та геометричної конфігурації приміщень квартир АДРЕСА_8 , а господарські будівлі літньої кухні літ.Б (1997 рік побудови), гаражу з погрібом літ.К (2004 рік побудови), сараю літ.Л (2002 рік побудови) як приналежності до головної речі - самовільно збудованими.
Правовий статус зазначеного об'єкту нерухомості є невизначеним, оскільки його титульним власником є Відкрите акціонерне товариство «Енергетична компанія «Дніпрообленерго», а балансоутримувачем - територіальна громада в особі Дніпровської міської ради.
Колегія судддів не приймає доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачем права користування спірною квартирою, оскільки існуючі на момент подання позовної заяви перешкоди у реалізації права позивача на приватизацію житла виникли за незалежних від волі відповідачки обставин та не можуть бути усунені шляхом вчинення відповідачкою певних дій.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява N 22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004у справі N 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі N 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Такі правові позиції Верховний Суд виклав в постановах від 22 травня 2019 року у справі № 310/7353/13-ц та від 17 березня 2020 року у справі № 274/4841/17.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Судом встановлено, що за записами №№ 31, 32, 33, 34, 41, 44, 45 у будинковій книзі для прописки громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_7 , АНД відділ міліції, розпочатої 20 травня 1999 р., станом на 2001 - 2008 р.р. адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_2 (з 18 лютого 1986 р.), а також адресою реєстрації місця проживання інших членів сім'ї ОСОБА_3 була квартира АДРЕСА_1 , а позивач та член його сім'ї ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_9 ).
Згідно доданої до позовної заяви довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №4672 від 08 червня 2021 р., відділом обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради до складу осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_10 входять: наймач ОСОБА_1 , зареєстрований з 15.05.2001 р., ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_1 , зареєстрований з 29.08.2019 р., ІНФОРМАЦІЯ_3 ; донька ОСОБА_6 , зареєстрована з 29.08.2019 р., ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , зареєстрована з 18.02.1986 р., ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до виданої відповідальному наймачу ОСОБА_3 відділом обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 10716 від 17 листопада 2021 р., до складу зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_7 входять: наймач ОСОБА_3 , зареєстрований з 18.01.1968 р., ІНФОРМАЦІЯ_5 ; син ОСОБА_7 , зареєстрований з 16.02.1992 р., ІНФОРМАЦІЯ_6 ; онука ОСОБА_8 , зареєстрована з 29.11.2007 р., ІНФОРМАЦІЯ_7 ; онука ОСОБА_9 , зареєстрована з 27.03.2014 р., ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Враховуючи вимоги ст.5 ЦК України 2003 р. щодо дії актів цивільного законодавства у часі, на момент оформлення 18 лютого 1986 р. права проживання ОСОБА_2 у службовому житлі за адресою: АДРЕСА_7 відносини, пов'язані з користуванням службовим житлом, регулювались нормами ст.279 ЦК УРСР 1963 р. та положеннями глави 3 розділу III чинного ЖК УРСР 1983 р. (5464-Х).
Відповідно до ч.1 ст.279 ЦК УРСР 1963 р., службові житлові приміщення надаються громадянам, які за родом своїх службових обов'язків повинні проживати за місцем роботи або в службовому будинку.
Згідно ч.1 ст.118 ЖК УРСР 1983 р., службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
За визначеним ст.121 цього Кодексу порядку надання службових жилих приміщень,службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
За приписами ч.1 ст.122 цього Кодексу, на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
Згідно визначеного ст.123 цього Кодексу порядку користування службовими жилими приміщеннями, до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених ст.ст. 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, ч. 6 ст. 101, ст.ст. 103 - 106 цього Кодексу.
Користування службовими жилими приміщеннями членами сім'ї наймача врегульовано за загальними правилами глави 2 розділу III ЖК УРСР 1983 р.
Відповідно до ст.64 ЖК УРСР 1983 р.,члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.
За нормами ст.65 цього Кодексу, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 для зняття з реєстраційного обліку є безпідставними, оскільки під час розгляду справи було достеменно встановлено та не заперечувалося сторонами, що відповідачка ніколи не вселялась у спірну квартиру, а отже ніколи не проживала та не проживає і на теперішній час у квартирі АДРЕСА_1 , тобто ніколи не набувала права користування спірним майном.
Також, колегія суддів звертає увагу, що внесення відповідних змін до реєстру територіальної громади щодо уточнення її місця проживання можливо після уточнення адреси житла, що знаходиться у користуванні відповідального наймача ОСОБА_3 та членів його сім'ї у порядку, передбаченому ст.26-3 та п.9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (№ 303 8-VI), з наступною державною реєстрацією права власності на нерухоме майно згідно вимог ст.182 ЦК України.
Чинним законодавством України передбачено інший, ніж обраний позивачем, спосіб впорядкування адреси реєстрації місця проживання сторін.
Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до органу приватизації, відмова якого може слугувати підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції також підтвердив, що офіційно позивач не звертався до органу приватизації.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
І.А. Єлізаренко