Справа № 754/7526/21 Головуючий у суді І інстанції Галась І.А.
Провадження № 22-ц/824/8115/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
3 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністраціїна рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 рокуу справі за позовом Органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав,
У травні 2021 року Орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністраціїзвернувся до суду з позовом в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.
На обґрунтування позову зазначено, що з 24 лютого 2021 року на обліку Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації перебувають малолітні діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які постраждали від жорстокого поводження матері - ОСОБА_3 . Батько дітей - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
29 вересня 2020 року до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло повідомлення школи І-III ступенів № 300 Деснянського району міста Києва про те, що малолітня дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відвідує навчальний заклад. За інформацією школи до них із заявою звернулася мати ОСОБА_3 , в якій зазначає, що вона спільно з дитиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходять лікувальну комісію. Але адміністрація освітнього закладу занепокоєна щодо правдивості факту проходження лікувальної комісії, оскільки ОСОБА_1 з молодшим братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пішли з дому та розшукувалися поліцією.
Спеціалістами Служби та залученими спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) неодноразово було проведено інспектування родини відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , проте жодного разу застати родину вдома не вдалося. Телефонний номер матері ОСОБА_3 , який був наданий адміністрацією навчального закладу, постійно вимкнутий і на запрошення до Служби відповідач не з'являлася.
12 жовтня 2020 року Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було надіслано лист до сектору ювенальної превенції Деснянського управління поліції ГУ НП України у місті Києві щодо притягнення матері дитини до адміністративної та/або кримінальної відповідальності, відділу охорони здоров'я про надання інформації про стан здоров'я малолітніх дітей та до Деснянського районного у місті Києві центру соціальних Служб щодо проведення роботи в межах їх компетенції.
14 грудня 2020 року до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з'явилася мати малолітньої та надала письмові пояснення, що її донька ОСОБА_1 відповідно до заяви була переведена на сімейну форму навчання. Мати вказала, що з класним керівником регулярно підтримує зв'язок.
З матір'ю дівчинки спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї було проведено профілактично - роз'яснювальну бесіду щодо належного виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини. Під час бесіди матір була попереджена про відповідальність батьків за утримання, виховання та навчання дітей та попереджена про адміністративну та кримінальну відповідальність згідно чинного законодавства.
23 лютого 2021 року під час повторного відвідування родини залученими спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було виявлено на обличчі дитини (під очима) синці та в телефонному режимі було повідомлено Службу у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про факт виявлення ймовірного жорстокого поводження матір'ю з дитиною. З метою визначення ймовірних ризиків для життя і здоров'я дітей при проведені оцінки рівня їх безпеки, спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації спільно з представниками сектору ювенальної превенції Деснянського управління поліції ГУ НП у місті Києві було прийнято рішення про вилучення дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з жорстоким поводженням, а також загрозою життю та здоров'ю дітей. Згідно акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку сектором ювенальної превенції Деснянського управління поліції діти були доставлені до КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» для проходження медичного обстеження.
Згідно отриманої довідки КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» від 17 березня 2021 року № 061/121-317/01 зазначається про те, що на тілі ОСОБА_1 виявлені пара орбітальні гематоми з обох сторін. Множинні гематоми, садна. Перелом внутрішньої кісточки лівої гомілки без зміщення. Додатковим листом зазначається, що мати дітей ОСОБА_3 заважала лікувальному процесу шляхом налаштування дітей на відмову від лікування по телефону, а також приносила харчі, які не відповідали якості із сумнівними термінами придатності.
24 лютого 2021 року було проведено судово-медичну експертизу, а у провадженні відділу дізнання Деснянського управління поліції ГУ НП у місті Києві перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25 лютого 2021 року на ОСОБА_3 за ознаками кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України.
Відповідно до листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» Деснянського району міста Києва від 20 квітня 2021 року № 536 зазначається про те, що відповідач жодного разу не зверталась за наданням медичної допомоги її дітям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до медичної установи. На ініціативні дії лікаря загальної практики сімейної медицини, з яким укладено декларацію щодо відвідування та огляду дітей, ОСОБА_3 завжди реагувала жорстко з образливими словами та не надавала можливості приблизитись до її дітей. Такі дії свідчать про психічну неврівноваженість та асоціальну поведінку відповідача.
З 18 березня 2021 року за клопотанням Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та направленням Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 20-В/З від 17 березня 2021 року малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було тимчасово влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
Спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було надано вичерпну консультацію ОСОБА_3 щодо підстав та порядку повернення дітей до біологічної родини. Дозвіл на відвідування дітей не надавався, оскільки діти потребують соціально - психологічної реабілітації. До проходження курсу реабілітації спілкування з матір'ю ОСОБА_3 є недоцільним та таким, що негативно впливає на дітей.
23 квітня 2021 року дітей було переведено до Центру захисту дітей «Наші діти» Німецько-Польсько-Українського товариства за адресою: м. Київ, пр. Павла Тичини, 28-Б. Із 21 березня 2019 року сім'я ОСОБА_1 була поставлена на облік Деснянським районним в місті Києві центром соціальних служб у зв'язку із неналежним виконанням нею батьківських обов'язків по відношенню до дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які були знайдені на вулиці без нагляду дорослих. За час роботи із сім'єю відповідач відмовлялась співпрацювати, заперечувала наявність проблем, під час відвідувань її сім'ї спеціалістами не відчиняла двері та не виходила на зв'язок.
Управлінням соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 9 березня 2021 року було прийнято рішення про надання соціальних послуг на підставі особистої заяви ОСОБА_3 та висновку оцінки потреб сім'ї, проведеної спеціалістами центру. Причиною звернення стало відібрання у ОСОБА_3 дітей у зв'язку із наявністю загрози їх здоров'ю та безпеці. В рамках соціального супроводу відповідачу рекомендовано відвідати психолога та курси з підвищення батьківського потенціалу.
18 березня 2021 року Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на комісії з питань захисту прав дитини було порушено питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За заявою матері дітей у зв'язку з її хворобою розгляд питання був перенесений.
13 травня 2021 року вищевказане питання було повторно розглянуто на засіданні комісії за присутності матері дітей ОСОБА_3 , яка повідомила, що курси з підвищення батьківського потенціалу та програму для кривдників не пройшла, зауважила, що графік роботи з психологом буде узгоджувати відповідно до своєї зайнятості.
Зазначені факти, на переконання позивача, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей матір'ю, свідомого нехтування нею своїх обов'язків, що підтверджує відсутність серйозного ставлення матері до своїх батьківських обов'язків. Орган опіки та піклування дійшов висновку, що мати свідомо нехтує своїми обов'язками, ухиляється від виховання та навчання дітей, не проявляє щодо них батьківської турботи, не цікавиться їх життям та здоров'ям, не утримує матеріально.
Враховуючи інтереси дітей, керуючись статтею 164 СК України, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини від 14 травня 2021 року (протокол № 9), Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно її малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника за довіреністю - начальника відділу правового захисту дітей Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Кваснюк Н.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване судове рішення суперечить інтересам малолітніх дітей, на захист прав яких було пред'явлено позов про позбавлення батьківських прав їх матері з огляду на обставини, що зазначені у позовній заяві. На сьогодні відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їхнє навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує дітям необхідного медичного догляду та лікування, не забезпечує харчуванням. Відповідно до психологічного висновку щодо доцільності спілкування та повернення дітей до матері від 11 лютого 2022 року № 28, проведеного Центром захисту дітей «Наші діти», за увесь час перебування дітей у вищевказаному центрі відповідач відвідувала дітей один раз та чотири рази телефонувала для спілкування з дітьми. За результатом такого спілкування у поведінці дітей спостерігаються негативні зміни, ОСОБА_1 не хоче спілкуватися з матір'ю, а тим більше повертатися до неї, боїться зустрічатися з матір'ю і віддає перевагу перебуванню в Центрі . Щодо бажання повернутися додому ОСОБА_2 не дає чіткої відповіді, йому подобається жити в Центрі , ходити до школи, гратися, але виявляє бажання спілкуватися з матір'ю. Оскільки мати не хоче спілкуватися та розуміти ОСОБА_1 , проявляє відкриту словесну агресію на адресу дитини, відмову від неї як від доньки, відсутність розуміння процесу спілкування та виховання ОСОБА_2 , не зважаючи на те, що вона хоче повернути сина додому, психолог Центру переконана в недоцільності повернення дітей до матері. При вирішенні даного спору судом не було вислухано думку малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушено вимоги статей 1, 4, 9 Закону України «Про охорону дитинства», частини першої статті 171 СК України та статті 12 Конвенції про права дитини. Відповідно до інформації старшого слідчого Деснянського УП ГУ НП у місті Києві від 12 січня 2022 року та від 9 лютого 2022 року відносно відповідача триває досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021105030000489 від 25 лютого 2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 125, статтею 166 КК України. Фактично за увесь час перебування дітей в Центрі «Наші діти» відповідач до Служби не з'явилася та не вчинила заходів щодо повернення їй малолітніх дітей, що у відповідності до статті 164 СК України є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, натомість відповідач надіслала на електронну адресу суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме: копії постанови Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю складу правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП; копії звернення до Президента України від 15 вересня 2022 року з додатками; копії листа-повідомлення Департаменту з питань звернень громадян Офісу Президента України 23 вересня 2022 року.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасника справи, що з'явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , які із 5 червня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер.
Згідно із актом органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 23лютого 2021 року, у цей день о 16 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 була виявлена дитина ОСОБА_1 , на тілі якої виявлені синці, сліди від уколів на руках, синці під очима.
В акті проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 23 лютого 2021 року комісією зазначено про наявність фізичних та поведінкових ознак, що можуть свідчити про жорстоке поводження з дитиною, яка має синці, гематоми, порізи, подряпини.
24 лютого 2021 року КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» складено повідомлення про дитину - ОСОБА_1 , яка постраждала від жорстокого поводження або стосовно якої існує загроза його вчинення № 061/121-230/01.
Відповідно до висновку експертного дослідження № 041-370-2021 від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 на час проведення дослідження мала тілесні ушкодження віднесені до легкого тілесного ушкодження.
Актом органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 23 лютого 2021 року, засвідчено, що 23 лютого 2021 року о 16 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 була виявлена дитина ОСОБА_2 із задовільним станом здоров'я.
Згідно акту проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 23 лютого 2021 року комісією зазначено про неможливість визначення наявності фізичних та поведінкових ознак, що можуть свідчити про жорстоке поводження з дитиною.
Наказом Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві адміністрації № 7 від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поставлено на облік, як дітей які опинились в складних життєвих умовах - постраждали від жорстокого поводження кривдника - матері ОСОБА_3 .
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 25 лютого 2021 року було внесено до реєстру за № 12021105030000489 повідомлення про те, що 23 лютого 2021 року о 14 годині 00 хвилин по АДРЕСА_1 , матір ОСОБА_3 нанесла тілесні ушкодження своїй малолітній доньці ОСОБА_1 .
За висновком Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 102/02/38-2993 від 17 травня 2021 року адміністрація дійшла висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно її малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у справі № 754/6614/21 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року, якою ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП та накладено стягнення, скасовано, а провадження по справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.
Ухвалюючи рішення про залишення без задоволення позовних вимог Органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками, проте протягом судового розгляду позивачем не було доведено достатню необхідність застосування до відповідача позбавлення батьківських прав щодо двох малолітніх дітей як санкції за протиправну винну поведінку матері по відношенню до своїх дітей, тому, поставивши на перше місце «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, суд дійшов висновку про відсутність передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для розриву сімейних зв'язків дітей з матір'ю.
Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї; ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
У відповідності до частини третьої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька та/або матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Мати проти позбавлення батьківських прав заперечувала, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
Крім того, суд вірно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим. Так, зазначений висновок, який має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини п'ята, шоста статті 19 СК України), Орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністраціїґрунтував виключно зі своєї позиції як позивача, без належного з'ясування всіх обставин, які мають значення при вирішенні питання про позбавлення відповідача батьківських прав, він є недостатньо обґрунтованим та не містить достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав щодо її малолітніх дітей.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що на сьогодні відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їхнє навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує дітям необхідного медичного догляду та лікування, не забезпечує харчуванням є необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать про те, що 23 лютого 2021 року діти були відібрані у відповідача, а з 23 квітня 2021 року перебувають у Центрі захисту дітей «Наші діти» з обмеженням можливості відвідування дітей та їх повноцінного спілкування з матір'ю.
В ході розгляду справи не виявлено з боку ОСОБА_3 ознак байдужості до долі дітей, навпаки, встановлено, що відповідач вживала заходів з метою відвідування дітей у Центрі, неодноразово була ініціатором її телефонних розмов з дітьми та в законний спосіб бажала їх повернути, а діти у свою чергу тим чи іншим чином проявляли бажання повернутися до матері.
За змістом статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).
У цьому рішенні Європейського суду зазначено, «що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини».
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 2 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 2 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
За обставин недоведеності свідомого нехтування матір'ю своїми батьківськими обов'язками, враховуючи позицію відповідача, яка заперечила проти позову і підтримує зв'язок з дітьми, які в неї були відібрані та наразі у зв'язку з військовими діями на території України тимчасово перебувають у Республіці Польща, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.
Колегія суддів вважає непереконливими доводи позивача про те, що рішення суду першої інстанції порушує права дітей, оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б свідчили про порушення інтересів дітей відповідачем. Фактів винної поведінки та злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків апеляційним переглядом оскаржуваного рішення не встановлено, як і обставин вчинення дій, які шкодять дітям.
Слід також врахувати, що як підстави позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав СК України передбачає їхню винну протиправну поведінку, що виражається в різних формах, вичерпний перелік яких міститься в частині першій статті 164 цього Кодексу. До них, зокрема, належать:
- жорстоке поводження з дитиною (пункт 3), яке проявляється у будь-яких формах фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо;
- засудження за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункт 6). До умисних злочинів щодо дитини можна віднести замах на вбивство, намагання довести або доведення до самогубства, нанесення тілесних ушкоджень, побої, катування, зараження венеричною хворобою, зґвалтування, залишення в небезпеці тощо. По даній формі винної поведінки батьків необхідно враховувати такі обставини. По-перше, підстави для позбавлення батьківських прав відсутні при здійсненні злочину батьками через необережність (наприклад, випадкове заподіяння шкоди здоров'ю дитини під час гри, при домашніх роботах тощо). Тому вкрай важлива кваліфікація скоєного. По-друге, слід мати на увазі, що згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тобто особа, що вчинила такого роду злочини, не може бути носієм батьківських прав та обов'язків, захищати права своїх дітей, представляти їх інтереси. Однак позбавлення батьківських прав на цій підставі можливе лише після вступу в силу відповідного судового вироку. І по-третє, винність батьків (одного з батьків) у вчиненні злочину не відносно дітей не може бути підставою для позбавлення їх (його) батьківських прав.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції не встановив підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження жорстокого поводження з обома дітьми саме з боку матері.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року провадження у справі щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП, а саме за фактом вчинення домашнього насильства (психологічного, фізичного) 23 лютого 2021 року відносно дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрито у зв'язку з відсутністю складу інкримінованого відповідачу адміністративного правопорушення.
Сама по собі наявність у Деснянському УП ГУ НП у місті Києві кримінального провадження № 12021105030000489, порушеного 25 лютого 2021 року відносно ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 125, статтею 166 КК України, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки позбавлення батьківських прав за пунктом 6 частини першої статті 164 СК України можливе лише після вступу в законну силу обвинувального вироку суду. Разом з тим у випадку виникнення вказаних обставин після набрання судовим рішенням законної сили позивач не позбавлений права пред'явити у встановленому законом порядку новий позов до відповідача з наданням необхідних доказів на підтвердження своїх вимог.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного судув постанові від 26 жовтня 2022 рокуу справі № 308/13654/21 (провадження № 61-8193св22).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні даного спору судом не було вислухано думку малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є безпідставними, адже озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам та може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що незаслуховування судом першої інстанції думки малолітніх дітей відповідача щодо позбавлення їх матері батьківських прав є виправданим з огляду на їх вік та тривалу відсутність спілкування з матір'ю і впливом позиції дорослого оточення працівників Центру, де тривалий час перебувають діти.
Разом з тим, розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Судом першої інстанції на перше місце постановлено «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав матері як єдиного із живих батьків щодо малолітніх дітей є крайнім заходом впливу.
Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Згідно статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Тобто, при розгляді даної справи суд першої інстанції, крім іншого, також мав враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішення «справедливого балансу» сторін, обов'язково враховуючи найвищі інтереси дитини.
Таким чином, зважаючи на встановлені належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, а також враховуючи принципи диспозитивності, змагальності та пропорційності, а також зважаючи на найкращі інтереси дитини, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позову Органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав у зв'язку із його необгрунтованістю.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача.
За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на те, що на підставі пункту 14 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справлявся з позивача, судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: М.В. Мережко
С.І. Савченко