вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
10.11.2022 Справа № 917/1080/22
Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І.,
при секретарі судового засідання Дерій Ю.В.,
розглянувши матеріали за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК «СКАЙ ПОЛІМЕР», код ЄДРПОУ 43897066 (вул. Трускавецька, 2 А, приміщення 7, м. Київ, 02095)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «РОНДО», код ЄДРПОУ 38023485 (вул. Чураївни, 2 В, офіс 6, м. Полтава, 36004)
про стягнення 269 787,72 грн
Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до cт. 247 ГПК України.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВК «СКАЙ ПОЛІМЕР» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «РОНДО» про стягнення 269 787,72 грн заборгованості за договором поставки № 133-26.02.2021 від 26.02.2021, з яких: 174625,01 грн основного боргу, 20093,84 грн пені; 43230,45 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 31838,42 грн інфляційних втрат.
Ухвалою від 12.09.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, задовольнив клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, запропонував відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали надати суду відзив на позов.
22.09.2022 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він позовні вимоги на суму основного боргу (174 625,01 грн) визнає, проти стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та інфляційних втрат на загальну суму 95162,71 грн заперечує посилаючись, що на даний час товариство опинилося в скрутному фінансовому становищі через невиконання договірних зобов'язань з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРЬЕР-ПАК", а також Державного підприємства "АРТЕМСІЛЬ", яке знаходиться в переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим Наказом міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25 квітня 2022 року, що спричинило фінансові збитки відповідачеві на суму 1 692 768, 38грн.
Крім цього, відповідач вважає, що форс-мажорні обставини є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язання (зокрема, від неустойки та відшкодування збитків).
Зокрема, відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до пункту 8.1. Договору поставки №133-26.02.2021 від 26.02.2021, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за даним договором, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору в результаті подій надзвичайного характеру (форс мажор), які Сторона не змогла ні передбачити, ні запобігти. Перелік обстави непереборної сили (форс-мажору), які Сторони використовують для цілей даного Договору, встановлений нормами чинного законодавства України.
Відповідач посилається на пункт 8.3. Договору, відповідно до якого факт наявності форс-мажорних обстави і термін їх дії підтверджується довідками уповноважених органів державної влади або Торгово-промислової палати. Дія форс-мажорних обставин в Україні підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 в зв'язку із введенням в Україні воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 на 30 діб та подальшого його продовження.
У відповіді на відзив від 26.10.2022 позивач зазначив, що скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб'єкта господарювання, і тому не є підставами для звільнення від виконання зобов'язання, а також не є підставами для звільнення від відповідальності за невиконання/неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків. Позивач також звернув увагу на те, що відповідач отримав товар до введення на території України воєнного стану та вважає, що мав його оплатити до 22.12.2021.
Розглянувши матеріали справи, суд, встановив наступні обставини.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВК «СКАЙ ПОЛІМЕР» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «РОНДО» (Покупець) було укладено Договір поставки №133-26.02.2021 від 26.02.2021 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується протягом строку дії даного Договору поставити і передати у власність Покупця Товар виробничо-технічного призначення, в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (за наявності у Специфікаціях), які є невід'ємними додатками до цього договору, а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його на умовах, передбачених Договором.
Видаткова накладна та товарно-транспортна накладна повинні відповідати замовленню наданому Покупцем та рахунку Постачальника, що надається Покупцю (п. 1.3. Договору).
Розрахунок за товар здійснюється шляхом передоплати 100% (сто відсотків) вартості товару у безготівковому порядку на банківський рахунок Постачальника (п. 5.1. Договору).
Покупець здійснює оплату за товар протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання рахунку на оплату від Постачальника (п. 5.4. Договору).
На виконання договору період з березня 2021 по грудень 2021 позивач передав відповідачу у власність товар на загальну суму 2167875,06 грн.
Передача товару підтверджується наявними у справі видатковими накладними, а також товарно-транспортними накладними (а.с. 30-50) та визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву.
За розрахунком позивача відповідач частково оплатив отриманий товар на суму 1993250,05 грн, різниця між поставленим та неоплаченим товаром станом на момент подачі позову складає 174625,01 грн. Це заборгованість за товар, переданий відповідачу згідно з видатковою накладною №2265 від 21.12.2021 (а.с. 49).
Таким чином, Постачальник належним чином виконав своє зобов'язання з поставки та передачі Товару, а Покупець отримав та прийняв Товар.
Суд при вирішенні спору враховує наступне.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.
Згідно з ч.1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 663, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктом 1 ст.691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджується, а саме, видатковою накладною №2265 від 21.12.2021 (а.с. 49), в якій сторонами узгоджена ціна та кількість товару, а також товарно-транспортною накладною (а.с. 50), яка свідчить про поставку позивачем товару відповідачу на суму 174625,01 грн.
Відповідачем даний факт визнається у відзиві на позовну заяву.
Проте, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів оплати поставленого товару за видатковою накладною №2265 від 21.12.2021.
Стосовно строків оплати товару судом враховуються наступні обставини.
П.5.1. Договору передбачена 100% передоплата вартості товару, проте товар був поставлений позивачем без попередньої оплати.
За ч.1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Сторонами у Договорі був встановлений строк оплати товару в тому разі, якщо не здійснена попередня оплата, а саме - протягом 3 робочих днів з моменту отримання рахунку на оплату (п. 5.4. Договору). Однак, докази направлення (вручення) рахунку про оплату позивачем надані не були.
Отже, при визначенні строків оплати товару, поставленого згідно з видатковою накладною №2265 від 21.12.2021 судом застосується норма ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
08.06.2022 позивач направив відповідачу претензію щодо сплати заборгованості за поставлений товар за вих. №27/05/2022 від 27.05.2022 цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення (а.с. 64-67).
Відповідно до трекінгу відстеження відправлення сайту Укрпошти (штрихкодовий ідентифікатор 3600401010040), претензія отримана відповідачем 15.06.2022.
Таким чином, з урахуванням норм ч. 2 ст. 530 ЦК України та виходячи із загальних правил визначення строків, встановлених статтями 253-255 ЦК України, з 16.06.2022 почав перебіг семиденний строк для виконання зобов'язання, а з 23.06.2022 відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання перед позивачем.
Відтак суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 174625,01 грн основного боргу є обґрунтованою.
Також позивачем заявлено до стягнення 20093,84 грн пені, яка нарахована на суму основного боргу (174625,01 грн) за період з 22.12.2021 по 22.06.2022; 36% річних за період з 22.12.2021 по 22.06.2022 за розрахунком позивача складають 43230,45 грн; інфляційних втрат за січень - липень 2022 заявлено 31838,42 грн.
При вирішенні позову в цій частині вимог судом враховуються такі обставини.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до приписів ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з п.п.1, 2, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання Покупцем зобов'язання по оплаті за отриманий товар, згідно умов даного Договору, Постачальник на власний розсуд може застосувати до Покупця відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення оплати за товар, від вартості неоплаченого в строк товару за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати, а також Постачальник на власний розсуд може застосувати до Покупця відповідальність по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати В разі прострочення сплати більш ніж на 3 (три) календарних дня Постачальник може на власний розсуд застосувати до Покупця відповідальність по сплаті Постачальнику процентів за користування чужими грошовими коштами розмірі 36 % (тридцять шість відсотків) річних від вартості неоплаченого в строк товару з дня настання терміну оплати товару до дня його фактичної оплати. Документами, що підтверджують поточну заборгованість Покупця по оплаті Постачальнику за відповідну партію поставки товару є довідка з банку щодо надходження коштів від Покупця за відповідний період по конкретній поставці партії товару Бухгалтерська довідка Постачальника, тощо.
Як встановлено судом, товар за видатковою накладною № 2265 від 21.12.2021 був поставлений без попередньої оплати, як передбачено п. 5.1. Договору. За відсутності доказів направлення (вручення) відповідачу рахунку на оплату за вказаною накладною пункт 5.4. Договору до визначення строків оплати отриманого товару також не може бути застосований судом. Отже, відповідно до норм ст. 530 ЦК України прострочка відповідача та строк для нарахування пені почали свій перебіг з 23.06.2022.
Таким чином, умова Договору (п. 7.1.) про застосування пені та 36 % річних за порушення строку оплати не може бути застосована за період з 22.12.2021 по 22.06.2022, визначений позивачем в позовній заяві, оскільки кредиторські вимоги про сплату боргу на той момент ще не настали.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Ч.2 ст. 625 ЦК України передбачає обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Отже, вимоги про сплату інфляційних витрат та річних кредитор вправі заявити з моменту виникнення права на позов про повернення боргу. Оскільки прострочка відповідача розпочалася з 23.06.2022, строк, за який просить позивач стягнути інфляцію є необґрунтованим, бо кредиторські вимоги про сплату боргу на той момент ще не настали. У зв'язку з чим безпідставно нараховані інфляційні з січня 2022 по червень 2022.
За здійсненим судом розрахунком, нарахування інфляційних є правомірним на суму 1222,38 грн за липень 2022. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині вимоги про стягнення 36% річних та інфляційних відхиляються за їх безпідставністю.
Перевірка правильності розрахунків пені, інфляційних витрат та річних проводилась за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «ЛІГА 360».
Щодо тверджень відповідача про наявність підстав для звільнення від сплати ним річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 617 ЦК України форс-мажор (він же - обставини непереборної сили) звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язань. Платежі, встановлені у ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як, наприклад, статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п. 27, 28 постанови від 12.02.2020 по справі №917/1421/18 зробив висновок про те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а становлять спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу належить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ними утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За таких обставин, річні та інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, тому не підлягають зменшенню, а твердження відповідача є необґрунтованими.
Крім того, на думку суду, стягувана з відповідача інфляція, розмір якої складає 0,7 % від суми несвоєчасно виконаного основного зобов'язання, не є надмірним тягарем для відповідача і не може суттєво вплинути на його фінансовий стан.
Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Ч. 1 ст. 79 ГПК України передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в частині оплати переданого позивачем товару, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача. З урахуванням встановлених судом обставин, позовні вимоги задовольняються частково.
Витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «РОНДО», код ЄДРПОУ 38023485 (вул. Чураївни, 2 В, офіс 6, м. Полтава, 36004) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК «СКАЙ ПОЛІМЕР», код ЄДРПОУ 43897066 (вул. Трускавецька, 2 А, приміщення 7, м. Київ, 02095) 174625,01 грн - основного боргу; 1222,38 грн інфляційних втрат; 2637,72 грн відшкодування витрат з оплати судового збору.
3. В іншій частині вимог в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2022.
Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя І.І. Пушко