ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 червня 2019 року № 826/20138/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Міністерства доходів і зборів України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державна податкова служба України в особі Голови комісії з проведення реорганізації Ноняка Михайла Васильовича про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФСУ), Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів і зборів України) та з урахуванням поданої 10 травня 2019 року заяви про збільшення позовних вимог остаточно просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Голови ДФСУ щодо не переведення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до новоутвореної установи (правонаступників Державної податкової служби України);
- визнати протиправною бездіяльність ДФСУ, пов'язану з не розглядом рапорту ОСОБА_1 від 03 листопада 2014 року;
- зобов'язати ДФСУ розглянути рапорт ОСОБА_1 від 03 листопада 2014 року та надати відповідь на нього в строк не пізніше десяти робочих днів з дати набрання законної сили судовим рішенням у даній справі;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової служби України від 09 квітня 2015 року №28-0 щодо звільнення з посади та податкової міліції у запас Збройних сил ОСОБА_1 в повному обсязі;
- поновити ОСОБА_1 на службі в органах податкової міліції на посаді першого заступника начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової служби України з 09 квітня 2015 року;
- зобов'язати Голову ДФСУ (Голову комісії з припинення) Міндоходів і зборів України в строк не пізніше десяти робочих днів з дати набрання законної сили рішенням у даній справі призначити ОСОБА_1 за переведенням до Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФСУ на посаду начальника Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України або на іншу посаду, рівнозначну посаді Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової служби України;
- зобов'язати ДФСУ в строк не пізніше десяти робочих днів з дати набрання законної сили судовим рішенням у даній справі повідомити Міністерство юстиції України шляхом направлення відповідного листа щодо скасування повідомлення про звільнення ОСОБА_1 та виключення (відкликання) з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», інформації стосовно звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»;
- стягнути з ДФСУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 квітня 2015 року про дату винесення судового рішення у справі;
- зобов'язати ДФСУ в строк не пізніше десяти робочих днів з дати набрання законної сили судовим рішенням у даній справі зарахувати ОСОБА_1 весь час вимушеного прогулу з 09 квітня 2015 року до вислуги років, строків трудового та страхового стажу;
- встановити судовий контроль за виконання рішення у справі;
- судові витрати покласти на відповідачів.
Позов обґрунтовано тим, що позивач обіймає посаду першого заступника начальника Головного управління податкової міліції ДПС України на підставі наказу ДПС України від 11 листопада 2011 року та має спеціальне звання - генерал-майор податкової міліції.
У зв'язку з реорганізацією ДПС України в Міндоходів України, а надалі - у ДФС України та відповідних реорганізаційних змін підрозділів податкової міліції, позивач звернувся до голови ДФС України та голови комісії з проведення реорганізації Міндоходів України з рапортом від 03 листопада 2014 року, в якому просив: 1) перевести його для подальшого проходження служби до ДФС України з призначенням на посаду начальника Головного управління фінансових розслідувань ДФС України; 2) з посади начальника Головного управління фінансових розслідувань ДФС України надати соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, передбачену частиною третьою статті 18 Закону України "Про відпустки".
Позивач зазначає, що відповідачі його рапорт не розглянули, дій по переведенню на рівнозначну посаду до ДФС України не вчинили, що порушує його трудові права та суперечить приписам Кодексу законів про працю України та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.
Також позивач зазначає, що на нього не поширюються заборони, передбачені Законом України "Про очищення влади».
Під час розгляду справи позивач дізнався про існування наказів Державної податкової служби України №28-о від 09 квітня 2015 року про його звільнення з посади та з органів податкової міліції, а також №1886-о від 25 червня 2015 року про прийняття його на службу до податкової міліції ДФСУ з одночасним звільненням у запас Збройних сил, які виносилися на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року.
В цій частині позивач зазначає, що копії наказів йому не вручалися, порядок прийняття на роботу та звільнення відповідачами не дотримано, окрім того оскільки оскаржувані накази виносилися на виконання судових рішень, для врегулювання ситуації, то, на думку позивача, вони напряму пов'язані з предметом поданого позову, через що, не змінюючи підстав позову, у позивача виникла необхідність у збільшенні позовних вимог.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо не розгляду рапорту та зобов'язано ДФСУ розглянути рапорт позивача від 03 листопада 2014 року та надати на нього відповідь; визнано протиправною бездіяльність ДФСУ щодо не переведення позивача на рівнозначну посаду до новоутвореної установи; зобов'язано ДФСУ призначити позивача на посаду в ДФСУ, рівнозначну посаді першого заступника начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової служби України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року касаційну скаргу ДФСУ задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 троку скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2016 року справу прийнято мною до свого провадження, призначено судове засідання, визнано явку уповноважених представників сторін обов'язковою, відповідачам та третій особі запропоновано надати письмові пояснення по суті спору.
Протоколом автоматичного визначення від 13 травня 2016 року визначено склад колегії суддів для розгляду справи: Келеберда В.І. - головуючий суддя, судді - Данилишин В.М., Качур І.А.
У судовому засіданні 18 травня 2016 року оголошено перерву за клопотанням позивача, засідання 08 червня 2016 року не відбулося за закінченням робочого часу суду.
Ухвалою суду від 20 липня 2016 року зупинено провадження у справі №826/20138/14 до вирішення Конституційним Судом України об'єднаної справи за поданнями: Верховного суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7,8,9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади»; сорока семи народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади»; Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2,13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його у новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою суду від 07 травня 2019 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 про поновлення провадження у даній справі, поновлено провадження у справі №826/20138/14, визначено подальший розгляд справи здійснювати суддею одноособово у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
05.06.2019 року на адресу суду від представника ДФС України надійшов відзив, в якому викладені заперечення щодо вимог позивача з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Просить залишити позов без задоволення. Стверджує, що позивача звільнено правомірно, оскільки за результатами перевірки було встановлено факт належності ОСОБА_1 до переліку осіб, до яких застосовується заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» на основі критерію, визначеного п.7 ч. 1 ст. 3 Закону. Вказує, що згідно із постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року №21-42А трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відтак, вважає, що звільнення з підстав, передбачених вказаним Законом, як в розумінні Кодексу законів про працю України, так і самого Закону України «Про очищення влади», за своєю правовою природою не є звільненням з ініціативи власника, а є окремим видом припинення трудових відносин, передбачених спеціальним законом.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 Указу Президента України «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» №760/96 від 22.08.1996 року, утворено на базі Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах, що ліквідуються, Державну податкову адміністрацію України та відповідно державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» №981 від 21.09.2011 року, утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши шляхом злиття, перетворення і приєднання державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у районах, містах (крім мм. Києва та Севастополя), районах у містах, спеціалізовані державні податкові інспекції, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції, за переліком згідно з додатками 1 - 3.
Відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» №726/2012 від 24.12.2012, утворено Міністерство доходів і зборів України, шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1076-р від 26.12.2012 року «Про утворення комісій з проведення реорганізації деяких центральних органів виконавчої влади» у Державній податковій службі утворена комісія з проведення її реорганізації, головою комісії обрано заступника Міндоходів України Ноняк М.В. на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №613-р від 02.07.2014 року.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» № 229 від 20 березня 2013 року утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів; реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби; визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів» №67 від 01.03.2014 року ліквідовано Міністерство доходів і зборів; припинено здійснення заходів щодо реорганізації Державної податкової служби та Державної митної служби, що розпочаті відповідно до Указу Президента України від 24 грудня 2012 року №726 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», та відновлено діяльність Державної податкової служби та Державної митної служби.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної фіскальної служби» №160 від 21.05.2014 року, вирішено утворити Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про утворення комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів» №630-р від 09.07.2014 року утворено комісію з реорганізації Міністерства доходів і зборів та затверджено головою комісії Голову Державної фіскальної служби.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної фіскальної служби» №651-р від 17.07.2014 року, відповідно до частини сьомої статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» підтримано пропозицію Голови Державної фіскальної служби про завершення здійснення заходів з утворення зазначеної Служби та можливість виконання нею функцій і повноважень Міністерства доходів і зборів, що припиняється.
На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року №160 «Про утворення Державної фіскальної служби України» та Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року № 236, наказом Державної фіскальної служби України №1 від 09.07.2014 року «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної фіскальної служби України», введено у дію і затверджені Головою Державної фіскальної служби України та погоджені Міністром фінансів України 08.07.2014 року структуру Державної фіскальної служби України та штатний розпис Державної фіскальної служби України, а також наказано забезпечити функціонування у складі Державної фіскальної служби України на правах департаментів підрозділів податкової міліції: Головного слідчого управління фінансових розслідувань, Головного оперативного управління та Головного управління внутрішньої безпеки.
З наведеного вбачається, що система органів податкової служби неодноразово реорганізовувалась. Наразі процес реорганізації органів ДПС України та Міндоходів України завершено, а ДФС України, є правонаступником усіх прав та обов'язків її попередників, зокрема ДПС України та Міндоходів України, у складі якої діють органи податкової міліції.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Державної податкової адміністрації України № 363-о від 31 березня 2010 року, Позивача призначено на посаду Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції в системі Державної податкової адміністрації України.
У 2011 році Державна податкова адміністрація України реорганізовано у Державну податкову службу України.
Наказом Державної податкової служби України номер 370-о від 11 листопада 2011 року ОСОБА_1 призначено на посаду Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової служби України.
У зв'язку з реорганізацією ДПС України в Міндоходів України, а останнього - в ДФС України та відповідних реорганізаційних змін підрозділів податкової міліції, позивач звернувся до голови ДФС України та голови комісії з проведення реорганізації Міндоходів України з рапортом від 03 листопада 2014 року, в якому просив: 1) перевести його для подальшого проходження служби до ДФС України з призначенням на посаду начальника Головного управління фінансових розслідувань ДФС України; 2) з посади начальника Головного управління фінансових розслідувань ДФС України надати соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, передбачену частиною третьою статті 18 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 36 Кодексу законів про працю України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.
У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частина друга статті 40 Кодексу законів про працю України передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Таким чином, встановлена законодавцем можливість ліквідації установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження установи, що ліквідується, передбачає обов'язок роботодавця по переведенню працівників ліквідованої установи на іншу посаду до новоствореного органу.
Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення).
Пунктом 42 Положення визначено, переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу провадиться: а) на вищі посади - в порядку просування по службі; б) на рівнозначні посади - у разі службової необхідності, проведення планової заміни в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, а також для доцільнішого використання з урахуванням їх ділових і особистих якостей, стану здоров'я, віку та підготовки за новою спеціальністю; в) у зв'язку з початком навчання у закладах Міністерства внутрішніх справ - при звільненні зі штатної посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання; г) на нижчі посади - за підставами, передбаченими пунктом 45 цього Положення.
Відповідно до пункту 45 Положення переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі провадиться: а) при скороченні штатів; б) за станом здоров'я згідно з висновком військово-лікарської комісії; в) за особистим проханням; г) за службовою невідповідністю, виходячи з професійних моральних і особистих якостей; д) у порядку дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ або за клопотанням товариського суду честі середнього і старшого начальницького складу.
Застосовуючи зазначені норми Кодексу законів про працю України та Положення до спірних правовідносин, у процесі реорганізації органів ДПС, суд приходить до висновку, що позивач, як працівник установи, що ліквідується, та співробітник податкової міліції, у зв'язку із службовою необхідністю має бути переведений на рівнозначну посаду до новоствореного органу, або переведений на нижчу посаду до новоствореного органу, однак лише за наявності підстав, встановлених у пункті 45 Положення.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що ДФС України, як кінцевий правонаступник реорганізованих органів державної податкової служби та органів доходів і зборів, розглянуто рапорт позивача та переміщено його, у зв'язку із ліквідацією ДПС України, на посаду в структурі ДФС України рівнозначну займаній - першого заступника начальника Головного управління податкової міліції ДПС України.
Відповідачами також не надано доказів, що підтверджують наявність підстав для переміщення позивача на нижчу посаду, або доказів відмови позивачу від призначення на рівнозначну посаду в новій структурі ДФС України при скороченні штату.
Суд не приймає до уваги доводи Відповідача-1 про розгляд рапорту Позивача від 03 листопада 2014 року та посилання на листи ДФС України від 21 листопада 2014 року №3398/А/99-99-04-01-014 та від 03 грудня 2014 року №3756/А/99-99-04-01-14, оскільки належних доказів, які б підтверджували направлення чи вручення таких листів позивачу матеріали справи не містять; надані Відповідачем-1 роздрукований витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції не підтверджує відправлення вказаних листів на адресу позивача, а лише фіксують реєстрацію таких листів. Крім того, суд звертає увагу на неможливість встановлення дійсної дати реєстрації листів від 21 листопада 2014 року №3398/А/99-99-04-01-014 та від 03 грудня 2014 року №3756/А/99-99-04-01-14.
Суд враховує, що за відсутності законодавчо встановлених строків розгляду рапортів щодо переміщення по службі, за аналогією закону слід керуватися нормами Закону України "Про звернення громадян".
Так, відповідно до статті 20 Закону України "Про звернення громадян" за загальним правилом звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.
Не відповідають обставинам справи доводи Відповідача-1 про неподання позивачем заяви для проведення перевірки на підставі норм Закону України "Про очищення влади", так як в матеріалах справи містяться докази, а саме: копії описів вкладення у цінний лист та фіскальних чеків відділу зв'язку УДППЗ "Укрпошта", які підтверджують, що позивач надіслав на адресу голови комісії з проведення реорганізації ДПС України Ноняка М.В. та ДВС України заяви про надання згоди на проходження перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" та оприлюднення відомостей, зазначених у заяві.
Таким чином бездіяльність ДФС України, як кінцевого правонаступника, щодо нерозгляду рапорту позивача від 03 листопада 2014 року та щодо непереведення позивача на рівнозначну посаду до новоутвореної установи є протиправною, що, у свою чергу, є підставою для зобов'язання ДФС України розглянути рапорт позивача від 03 листопада 2014 року, надати відповідь на нього та призначити позивача на посаду в структурі ДФС України, рівнозначну посаді першого заступника начальника Головного управління податкової міліції ДПС України.
При цьому, зобов'язуючи призначити позивача на рівнозначну посаду ДФС України, суд виходить з того, що саме ДФС України станом на дату винесення рішення у справі є кінцевим правонаступником реорганізованих органів податкової служби та органів доходів і зборів та в силу положень пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074, саме до ДФС України переходять права та обов'язки реорганізованих ДПС України та Міндоходів України.
Крім того, як вже було встановлено, після прийняття Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 року органом податкової служби ДПС України прийнято Наказ про звільнення Позивача з посади та податкової міліції.
Відповідно до тексту такого Наказу - звільнення з посади та податкової міліції обґрунтовується порушенням вимог Закону України «Про очищення влади» відносно даної категорії посадовців.
Пізніше на виконання Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 року, залишеної без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 року Відповідачем-1 видано Наказ № 1886-о від 25.06.2015 року, яким прийнято на службу в податкову міліцію Державної фіскальної служби України ОСОБА_1 .
Цим же Наказом генерал-майора податкової міліції ОСОБА_1 звільнено з податкової міліції у запас Збройних Сил.
Обґрунтування даного Наказу ґрунтується на опрацюванні матеріалів особової справи Позивача та застосування до нього приписів Закону України «Про очищення влади».
Здійснюючи новий розгляд справи, суд вважає, що відповідачем безпідставно застосовані до позивача положення Закону України «Про очищення влади», а вказані Накази про звільнення з підстав застосування приписів такого Закону - є незаконними, з наступних підстав.
Законом України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади», який набрав чинності 16 жовтня 2014 року (далі Закон № 1682-VII) визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1682-VII, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Частиною п'ятою статті 1 Закону № 1682-VII встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.
Відповідно до частини 2 статті 1 № 1682-VII даного Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їx здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.
Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації), передбачає перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з люстрацїі.
Для застосування заборони передбаченої частиною третьою статті 1 Закону "Про очищення влади" щодо посад в податковій міліції, статтею 3 Закону передбачені два критерії здійснення люстрації щодо осіб, які: 1) обіймали сукупно не менше одного року посаду в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року (перебування на посаді Президента України ОСОБА_5 ); 2) Обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади за власним бажанням (події на Майдані).
При цьому, посада, яку Позивач обіймав станом на дату подання позову, не входить до посад, вказаних у частині першій та другій статті 3 Закону, обіймання яких, упродовж визначеного періоду, має бути підставою для звільнення впродовж 10 днів з дня набрання чинності Законом.
Законом України «Про очищення влади» передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.
За приписами даного Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
За приписами статті 1 Закону України "Про державну податкову службу" від 4 грудня 1990 року (в редакції чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду) до системи органів державної податкової служби належала Державна податкова адміністрація України, а податкова міліція мала статус спеціального підрозділу по боротьбі з податковими правопорушеннями у складі органів державної податкової служби.
В свою чергу відповідно до статті 4 вказаного Закону центральним органом виконавчої влади була саме Державна податкова адміністрація. А отже, структурно податкова міліція не входила саме до складу органу, який здійснює державну податкову політику.
Зовсім інший підхід застосовано при створенні ДФС, до складу якої структурно відносилася податкова міліція. Відповідно статті 1 Постанови КМУ від 21 травня 2014 року "Про Державну фіскальну службу" Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. В свою чергу згідно зі статтею 7 вказаної Постанови податкова міліція є підрозділом Державної фіскальної служби та її територіальних органів.
За приписами статті 3 Постанови КМУ від 21 травня 2014 року "Про Державну фіскальну службу" та з урахуванням Постанови КМУ від 1 березня 2014 року "Про ліквідацію міністерства доходів і зборів" - до повноважень Державної фіскальної служби належить реалізація податкової політики, оскільки її формування належить до повноважень Міністерства фінансів України, а не Міністерства доходів і зборів України.
Таким чином Законом «Про очищення влади» розмежовано категорію осіб з числа начальницького складу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику та категорію осіб з числа начальницького складу податкової міліції.
І до осіб, які працювали у структурі податкової поліції, якщо їх посада не підпадає під категорію, вказану у вищевказаному Законі, не може бути субсидіарно або окремо та безвідносно до займаної посади в структурі органів податкової міліції застосовано відповідальність як до осіб з числа начальницького складу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.
Як вказано вище - заборона обіймати посаду у даному випадку поширюється на керівника та заступника керівника самостійного структурного підрозділу податкової міліції. Враховуючи, що Законом щодо інших органів розмежовуються посади першого заступника та заступника, вони є різними й для інших органів, прямо передбачених в пунктах статей Закону.
Суд зазначає, що в законі відсутня пряма вказівка на можливість люстрації Першого заступника структурного підрозділу органу податкової міліції, таким чином, саме до Першого заступника структурного підрозділу органу податкової міліції не може застосовано приписи Закону України «Про очищення влади».
Відповідно й заборони, передбачені п.3. ч.2 ст. № Закону України «Про очищення влади» так само не поширюються на посаду Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової служби України в тому числі і з тих підстав, що податкова міліція у розумінні частини 2 статті З Закону України «Про очищення влади» - це податкова міліція саме в системі Міністерства доходів і зборів України.
Суд звертаю увагу, що в період з 21 листопада 201З року по 22 лютого 2014 року функціонувало саме Міністерство доходів і зборів України, а ДПС України на підставі Розпорядження КМУ від 20.03.2013 року № 166 перебувало у стадії ліквідації.
Натомість Позивач був призначений на посаду до Головного управління податкової міліції, що входила саме до Державної податкової служби. Враховуючи, що процедура реорганізації є громіздким процесом та не передбачає автоматичного переходу працівників з одного органу в інший, Позивач як посадова особа ДПС до нової структури переведений не був, відтак завдання податкової міліції не виконував.
Отже, діяльність ДПС України та податкової міліції, яка існувала в ДПС України не стосується періоду з 21.11.2013 року по 22.02.2014 року. Так, застосування санкцій вищевказаного Закону можливо лише відносно податкової міліції, яка існувала у структурі Міністерства доходів та зборів України, відповідно до Положення про Міністерство доходів і зборів України від 18.03.2013 року.
Вказане положення затверджено Указом Президента України від 18.03.2013 року № 141/2013. Даним Указом також визначено, що у складі Міністерства доходів і зборів України та його територіальних органів утворюються та діють підрозділи податкової міліції. А також, що за посадовими особами органів державної податкової та митної служб та особами рядового і начальницького складу податкової міліції, які переходять на службу до Міністерства доходів і зборів України та його територіальних органів, членами їх сімей зберігаються умови оплати праці та матеріального забезпечення, пільги та інші соціальні гарантії (у тому числі медичне обслуговування, санаторно-курортне та пенсійне забезпечення), встановлені відповідно до законодавства для посадових осіб органів державної податкової та митної служб та осіб рядового і начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей.
Даним Указом розмежовано структурно податкову міліцію у складі ДПС України, яка припиняє свою діяльність та податкову міліцію у складі створюваного Міндоходів. Відповідно, оскільки Позивач не перейшов на службу у Міндоходів неможливо застосовувати до нього приписи Закону, що поширюються тільки на працівників підрозділів даного міністерства.
Відтак, правовою підставою для застосування/звільнення особи в порядку Закону № 1682-VII за п. 8 ч. 1 ст. 3 є одночасна сукупність наступних умов: 1) перебування на посаді не менше року у період з 25.02.10 р. по 22.02.14 р.; 2) займана посада належить до переліку, визначеного вказаною нормою, зокрема, у центральному органі виконавчої влади, що забезпечує одночасне забезпечує формування та реалізовує державну податкову та/або митну політику, керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Судом встановлено, що відповідно до частин 1, 2 ст. 349 Податкового кодексу України (в редакції статті до 11.08.2013 року) до складу податкової міліції належать: головні управління (управління, відділи, сектори) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику; управління (відділи, сектори) податкової міліції відповідних державних податкових служб в Автономній Республіці Крим, областях, округах (на два і більше регіони), містах Києві та Севастополі.
Відповідно до Положення про Державну податкову службу України, затвердженого Указом Президента України від 12 травня 2011 року N 584/2011 ДПС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр).
ДПС України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.
Отже, ДПС України як центральний орган виконавчої влади не був наділений повноваженнями та завданнями щодо формування податкової політики, а лише здійснювали її реалізацію.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 349 Податкового кодексу України (в редакції статті із змінами згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 року № 404-VII, що набрав чинності 11.08.2013 року) до складу податкової міліції належать: головні управління (управління, відділи, відділення, сектори) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику; управління (відділи, відділення, сектори) податкової міліції відповідних контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, областях, округах (на два і більше регіони), містах Києві та Севастополі.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013, Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань: забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики.
З аналізу вказаних норм вбачається різниця у правових статусах у відповідних на той час податкових органах, до складу яких входило Головне управління податкової поліції. Тобто ДПС не здійснювало одночасно забезпечення формування та реалізую державної податкової політики, а отже не підпадає під визначення положень ст. 3 Закону України «Про очищення влади». В той же час саме Міндоходів України та ДФС були такими центральними органами виконавчої влади, що забезпечували формування та реалізую державної податкової політики.
Таким чином, Головне управління податкової міліції ДПС України не підпадає під визначення надане Законом, а саме щодо «податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополя», що вбачається з ч. 2 ст. 349 Податкового кодексу України та лише з 11.08.2013 року у складі Міндоходів України стало структурним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику.
Між тим матеріали справи не містять доказів того, що позивач був переведений з посади Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової служби України на, аналогічну посаду в Міндоходів України та/або в ДФС України в період до 22.02.2014 року.
Вказане свідчить, що Позивач не перебував на посаді, яка підпадала під дію пункту статті 3 Закону № 1682-VII, отже положення цього Закону не можуть бути застосовані до Позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що застосування до Позивача визначених, Законом України "Про очищення влади", є безпідставним, оскільки Позивач не підпадає під дію цього Закону.
Таким чином, Наказ ДПС України № 28-о від 09.04.2015 року в повному обсязі та Наказ ДФС України 1886-о від 25.06.2015 року у частині звільнення з посади та служби Позивача є незаконними та мають бути скасовані, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на те, що вказані Накази є незаконними, обґрунтованою є вимога Позивача про поновлення на службі в органах податкової міліції, з урахуванням наступних обставин справи, які виникли в тому числі після подання позовної заяви.
Вирішуючи питання про поновлення Позивача на посаді суд визначає, що станом на дату винесення рішення у справі юридична особа - ДПС України є припиненою, відповідно здійснити фактичне поновлення на посаді в органах податкової міліції ДПС України є неможливим, з огляду на те, що передача повноважень від даного органу відбулася до Державної Фіскальної служби.
Відповідно до даних ЄДРЮОФОПГФ юридична особа з кодом 37472277 - Державна податкова служба України припинена з 24.06.2015 року, номер запису 10741450000038934.
Згідно ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Державної Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
За ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ст. 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Згідно зі ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Фактична неможливість виконання рішення суду у даній справі відносно поновлення Позивача на посаді в органі, який припинено, та фактична неможливість забезпечення належного та ефективного засобу захисту порушеного права Позивача, з огляду на припинення державного органу, яким було здійснено первісне порушення прав, зумовлює необхідність встановлення способу і порядку виконання рішення щодо поновлення на посаді, з урахуванням обставин справи та специфіки правонаступництва державних органів у даній галузі.
Суд зазначає, що належним способом захисту права Позивача від незаконного звільнення та способом, який може забезпечити фактичне виконання рішення суду у даній справі є поновлення Позивача саме на рівнозначній посаді у органах Державної фіскальної служби України, якою, станом на поточний момент, є посада Начальника Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України, або ж на іншій рівнозначній посаді.
Вищевказані факти та доводи обумовлюють необхідність встановлення судом способу та порядку виконання рішення у даній справі відносно поновлення на посаді Позивача, з урахуванням приписів ст. 371 КАС України щодо негайного виконання рішення.
Ст. 371 КАС України визначає, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, за наявності встановленого способу і порядку виконання рішення у частині поновлення Позивача на посаді шляхом призначення ОСОБА_1 на посаду Начальника Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України або на іншу рівнозначну посаду, виконання рішення у такій частині має бути здійснено негайно, у відповідності до ст. 371 КАС України як належний та обґрунтований спосіб захисту прав Позивача у відносинах публічної служби.
А отже, до негайного виконання рішення суду у даній справі має бути допущено рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді шляхом призначення на посаду Начальника Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України або на іншу рівнозначну посаду.
При цьому суд вважає безпідставними доводи Відповідачів відносно відсутності порушень при застосуванні до Позивача люстраційної процедури, виходячи з наступного.
Закон України "Про очищення влади" передбачає можливість звільнення із посади, а не зі служби взагалі, проте, оскаржуваними наказами ОСОБА_1 звільнено не з посади, а зі служби в органах податкової міліції, що суперечить приписам вказаного Закону.
Статтею 5 Закону передбачене проведення перевірки осіб, зазначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону.
Водночас, не зважаючи на те, що посада на якій перебував Позивач не входить до посад, вказаних у частині першій та другій статті 3 Закону, обіймання яких, упродовж визначеного періоду, має бути підставою для звільнення службовця з займаної посади, 22 жовтня 2014 року Позивач звернувся з заявою про надання згоди на проходження перевірки, зазначивши при цьому про відсутність заборон, визначених частині З статті 1 Закону.
Разом з тим, в порушення статті 5 Закону така заява лишається нереалізованою.
Безпідставними є й доводи Відповідача-1 про неподання позивачем заяви для проведення перевірки на підставі норм Закону України "Про очищення влади". При цьому в матеріалах справи містяться докази, а саме: копії описів вкладення у цінний лист та фіскальних чеків відділу зв'язку УДППЗ "Укрпошта", які підтверджують, що ОСОБА_1 надіслав на адресу голови комісії з проведення реорганізації ДПС України Ноняка М.В. та ДФС України заяви про надання згоди на проходження перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" та оприлюднення відомостей, зазначених у заяві (а.с.16, 17, 18).
Доказів наявності будь-яких перешкод у призначенні позивача на рівнозначну посаду у структурі ДФС України відповідачами до суду не надано.
Таким чином, суд доходить висновку, що розгляд заяви Позивача про проведення люстраційної перевірки не було здійснено належним чином.
Матеріали справи містять довідку про результати перевірки відомостей відносно Позивача, інформація щодо якої не надавалася Позивачу. У даній довідці зафіксовано, що в період з 31.03.2010 року по 11.11.2011 року Позивач перебував на посаді Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції в системі Державної податкової адміністрації України. Дана посада не дає можливості застосування санкцій, передбачених Законом України «Про очищення влади». В даній довідці зафіксовано, що в період з 11.11.2011 року по дату виготовлення довідки Позивач перебував на посаді Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції ДПС України. Дана посада так само не передбачає можливості застосування санкцій, передбачених Законом України «Про очищення влади».
Відповідно до п. 14 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", затвердженого Постановою КМУ від 16 жовтня 2014 р. № 563 «Деякі питання реалізації Закону України "Про очищення влади" у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктами 1 - 8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону.
Отже, даним порядком передбачений спеціальний порядок перевірки відносно осіб, які перебували на відповідних посадах в органах влади станом на момент такої перевірки. Така перевірка здійснюється за матеріалами особової справи. І саме подібний порядок, за даними, що були надані Відповідачем-1, було застосовано при розгляді рапорту Позивача від 03.11.2014 року та його заяви про проведення люстраційної перевірки.
За п. 49 вищевказаного Порядку у разі призначення особи на іншу посаду в межах одного органу державної влади (у тому числі в разі призначення особи з територіального органу в апарат центрального органу виконавчої влади і навпаки) чи органу місцевого самоврядування, призначення в порядку переведення на посаду з одного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування до іншого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, призначення в порядку переведення особи, яка перебуває на посаді в органі державної влади, що припиняється, на посаду до іншого органу державної влади, до якого переходять повноваження та функції органу державної влади, що припиняється, проводиться перевірка у строки та в порядку, визначені пунктами 41 - 47 цього Порядку.
За п. 41-42 такої Постанови особа, яка претендує на зайняття посади, передбаченої підпунктами 1 - 10 пункту 2 цього Порядку (крім особи, яка виявила бажання стати суддею) (далі - особа, яка претендує на зайняття посади), разом з документами, необхідними для її призначення на посаду, подає до відповідного органу власноручно написану заяву за формою згідно з додатком 1.
Відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка претендує на зайняття посади, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві такої особи, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою, пунктами 1 - 8 частини другої та пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону.
Таким чином, Позивачем своєчасно та за належною адресою надав заяву, яка мала бути розглянута у порядку, вказаному у п 41 - 47 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", затвердженого Постановою КМУ від 16 жовтня 2014 року № 563 «Деякі питання реалізації Закону України "Про очищення влади" КМУ від 16 жовтня 2014 року № 563 «Деякі питання реалізації Закону України "Про очищення влади", з огляду на те, що Позивач станом на дату подання такої заяви мав бути переведений з органу влади, що ліквідується до новоутвореного органу влади.
Проте, ДФС України порушило порядок проведення перевірки, здійснило перевірку без врахування зазначених особливостей. При цьому, хоча й органом, який здійснив перевірку, були зафіксовані фактичні обставини, які унеможливлюють застосування приписів ЗУ «Про очищення влади», проте здійснено помилковий висновок щодо можливості застосування відповідної заборони.
Такі обставини свідчать про порушення Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" що мало наслідком непереведення Позивача на рівнозначну посаду до ДФС України.
Додатково судом взято до уваги, що матеріали справи не містять інформацію про будь-які судові рішення, матеріали службового розслідування або будь-які інші докази, що за час роботи на державній службі Позивачем допускалися випадки порушення вимог Конституції України, Законів України, прав чи свобод інших громадян, жодного разу не ставилося питання притягнення його до дисциплінарної відповідальності. При цьому Позивач неодноразово заохочувався.
Крім цього, за інформацією Позивача 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року Позивач фактично не здійснював службових обов'язків, перебуваючи на проміжному етапі переведення з органу, який ліквідовується - Державної податкової служби України.
Дані обставини визнаються Відповідачами та вже були встановлені при первісному розгляду справи та не заперечувалися судом касаційної інстанції.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 8 Конституції України закріплює принцип верховенства права, як такий, що Конституція України має найвищу юридичну силу і закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби.
Окрім того, положення статті 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативноправові акти не мають зворотної дії в часу, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Статтею 64 Конституції України, передбачено, що конституційні права громадянина не можуть бути обмежені.
Так, у 1996 році Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію N2 1096 "Про заходи про позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", якою надала державам членам Ради Європи рекомендації яких слід дотримуватись при запровадженні люстраційних заходів. У цьому документі з-поміж іншого вказано, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави. Якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведеною в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду (пункти 12, 13).
Установлені згаданою Резолюцією N2 1096 підходи до проведення люстрації знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) (статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що українські суди застосовують при розгляді справі практику Європейського суду з прав людини як джерело права), який уже неодноразово розглядав справи за схожих обставин в інших державах, наприклад рішення від 14 лютого 2006 року в справі "Турек проти Словачини", від 24 квітня 2007 року в справі "Матиєк проти Польщі", від 17 липня 2007 року "Бобек проти Польщі", від 15 січня 2008 року в справі "Любох проти Польщі".
Рішенням Європейського суд з прав людини "Матиєк проти Польщі" визначено, що "загалом заходи з очищення влади (люстрації) можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованою на верховенстві права, якщо вони відповідають кільком критеріям. По-перше, в кожному окремому випадку має бути продемонстровано відчуття провини, індивідуальне, а не колективне і це підкреслює необхідність індивідуального, а не колективного застосування законів про люстрацію ..."
Так у рішенні "Любох проти Польщі" ЄСПЛ наголошує, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеженні мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).
Необхідність доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, європейським стандартами визначено як один із ключових критеріїв, що стосуються процедури люстрації, на чому наголошує Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у висновку від 14-15 грудня 2012 року N2 CDL-AD(2012)028 щодо "Закону про люстрацію" колишньої югославської республіки Македонія (пункт 7).
Таким чином, установлені пунктом 3, 7, 8 частини 1 статті 3 та пунктом 1, 3, 4 частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади" для представників центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, заборони протягом десяти років з дня набрання чинності Законом України "Про очищення влади" обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади , і виникнення у зв'язку з цим підстави для звільнення цих осіб із займаних ними в органах державної влади посад суперечить принципу індивідуального підходу при виникненні юридичної відповідальності, передбаченого частиною 2 статті 61 Конституції України.
Виходячи з приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 1 Закону передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_8, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
верховенства права та законності;
відкритості, прозорості та публічності;
презумпції невинуватості;
індивідуальної відповідальності;
гарантування права на захист.
Така мета Закону є правомірною та відповідає інтересам суспільства в тому випадку, коли відповідна заборона сприяє дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і прав людини.
В Остаточному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 19-20 червня 2015 року Венеціанської комісії зазначено, що питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Резолюція наголошує, що люстраційні заходи «можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв» (пункт 12). Цими критеріями є: провина, саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості та право на судовий перегляд ухваленого рішення; різні функції та цілі люстрації, а саме захист новоствореної демократії, і кримінальне право, тобто покарання осіб, які вважаються винними, повинні дотримуватися; також люстрація повинна мати жорсткі обмеження у часі, як у період її застосування, так і в період, впродовж якого здійснюється перевірка. Більш детально критерії роз'яснені у доповіді, що додається до резолюції 1096 (1996), яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенстві права (далі - Керівні принципи 1996 року). Ці Керівні принципи були прийняті для формування політики, спрямованої на ліквідацію спадщини комуністичного періоду, який закінчився в 1991 році.
Однак, врахуванню підлягає те, що у Проміжному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 12-13 грудня 2014 року Венеціанська комісія вказала, що Керівні принципи передбачають, що люстрація «може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб'єкт люстрації, створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб'єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації» (пункт 29).
У пункті 65 остаточного висновку Венеціанська комісія вказала, що оскільки «метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, … а захист нової демократії» (преамбула до Керівних принципів), зміни в особистій позиції є тим фактором, який слід ураховувати щодо всіх категорій осіб.
Закон забороняє певним категоріям осіб обіймати певні державні посади. Венеціанська комісія наголошує на тому, що відповідно до концепції «демократії, здатної захистити себе», держава має право відстороняти від доступу до зайняття державних посад осіб, які можуть становити загрозу демократичній системі та/або показали себе негідними служити суспільству. Водночас Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Жданока», що «щоразу, коли держава має намір покладатися на принцип «демократії, здатної захистити себе» для виправдання втручання у права особистості, вона повинна ретельно оцінювати масштаби та наслідки цього заходу, щоб переконатися у тому, що / ... / рівновагу буде досягнуто». Таким чином, правова норма, яка накладає обмеження на доступ до державних посад, має бути чіткою й обґрунтованою за характером та повинна дотримуватися принципу пропорційності.
Люстрація може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб'єкт люстрації, створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб'єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації.
Однак, з матеріалів справи не вбачається, а Відповідачами не доведено, що Позивачем вчинялися дії, які були б спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини (як зазначено в Законі України «Про очищення влади»).
Суд, враховуючи попередні висновки, також погоджується із позовними вимогами позивача про зобов'язання Відповідача-1 повідомити Міністерство юстиції України щодо внесення змін до даних відповідного Реєстру, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 за №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 року за №1280/26057, затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (надалі - Положення), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
Пунктом 9 вказаного Положення передбачено, що держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно з п. 4 Положення держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель)
Відповідно до п. 5 розділу ХХ Положення підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.
Виходячи з того, що, як встановлено вище, позивач не підпадає під дію Закону України «Про очищення влади», у зв'язку з чим наказ Державної податкової служби України від 09 квітня 2015 року № 28-о щодо звільнення позивача на підставі Закону України «Про очищення влади» також є протиправним, а тому відомості у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відносно позивача підлягають виключенню.
Таким чином, є правомірною вимога позивача, про зобов'язання Державної фіскальної служби України повідомити Міністерство юстиції України про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.
З огляду на задоволення вимоги про поновлення на посаді з дати незаконного звільнення, задоволенню підлягають і похідні вимоги відносно виплати суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також вимога відносно зарахування Позивачеві весь час вимушеного прогулу з 09 квітня 2015 року до вислуги років, строків трудового та страхового стажу.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки судом встановлено протиправність Наказу Державної податкової служби України від 09 квітня 2015 року № 28-о про звільнення ОСОБА_1 , зазначені обставини прямо вказують на наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі на посаді Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової служби України з 09 квітня 2015 року та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 8, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 8, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 09 квітня 2015 року по день ухвалення рішення, отже, не виходячи за межі позовних вимог, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу починаючи з 09 квітня 2015 року і по день ухвалення рішення становить 1044 дні.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що на користь позивача має бути стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу, у розмірі визначеному за результатами розрахунку проведеному у відповідності до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 8, за 1044 дні. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, відповідно до редакції позовних вимог, викладених у відповідній Заяві про збільшення позовних вимог.
Згідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.
Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що суд приходить до висновку, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, під час прийняття постанови у справі, є правом, а не обов'язком суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження наміру відповідача ухилятись від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, відтак дана вимога є передчасною й відповідно у задоволенні такої вимоги позивача слід відмовити.
Також, у відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом з тим, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
За таких обставин, підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 371 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Голови Державної фіскальної служби України щодо не переведення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до новоутвореної установи (правонаступників Державної податкової служби України).
Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04655, м. Київ, Львівська пл., 8) пов'язану з не розглядом рапорту ОСОБА_1 від 03 листопада 2014 року.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Державної податкової служби України від 09 квітня 2015 року № 28-о щодо звільнення з посади та податкової міліції у запас Збройних сил ОСОБА_1 в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Державної фіскальної служби України від 25 червня 2015 року № 1886-о в частині звільнення з податкової міліції у запас Збройних сил ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на службі в органах податкової міліції на посаді Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової служби України з 09 квітня 2015 року.
Зобов'язати Державну фіскальну службу України (04053, місто Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ: 39292197) вжити заходів щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 03 листопада 2014 року у встановлений законом спосіб та надати відповідь на нього.
Зобов'язати Голову Державної фіскальної служби України розглянути у встановленому законом порядку рапорт ОСОБА_1 від 03 листопада 2014 року про переведення до Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України на посаду Начальника Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України або на іншу рівнозначну посаду.
Зобов'язати Державну фіскальну службу України (код ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04655, м. Київ, Львівська пл., 8) повідомити Міністерство юстиції України, шляхом направлення відповідного листа, щодо скасування Повідомлення про звільнення ОСОБА_1 та виключення (відкликання) із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», інформації стосовно звільнення ОСОБА_1 з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади».
Стягнути з Державної фіскальної служби України (04053, місто Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ: 39292197) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 квітня 2015 року по 14.06.2019 року.
Зобов'язати Державну фіскальну службу України (04053, місто Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ: 39292197) зарахувати ОСОБА_1 весь час вимушеного прогулу з 09 квітня 2015 року до вислуги років, строків трудового та страхового стажу.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Першого заступника начальника Головного управління податкової міліції Державної податкової служби України або на іншу рівнозначну посаду.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні вимоги щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовити.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда