03 листопада 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 674/363/22
Провадження № 11-кп/4820/731/22
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Хмельницького апеляційного суду
в складі: головуючої - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
представника потерпілих - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому в режимі відеоконференції з ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» та Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 грудня 2021 року за № 12021240000000602 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України, за апеляційною скаргою останнього на вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 4 серпня 2022 року, -
Цим вироком
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Морозів, Дунаєвецького району Хмельницької області, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, особи з інвалідністю 3 групи, який працює водієм у ТОВ «Хмельницьке таксі», неодруженого, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 6 (шість) років.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту затримання ОСОБА_6 з 06.12.2021 року.
Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишено попередній - тримання під вартою.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 9129 (дев'ять тисяч сто двадцять дев'ять) гривень 80 (вісімдесят) копійок процесуальних витрат на залучення експертів.
Цивільні позови ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна», ОСОБА_6 задоволено частково.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_9 відшкодування знищеного транспортного засобу в сумі 67354 (шістдесят сім тисяч триста п'ятдесят чотири) гривні 60 (шістдесят) копійок, відшкодування витрат пов'язаних з похованням потерпілої в сумі 15010 (п'ятнадцять тисяч десять) гривень 00 копійок та відшкодування витрат пов'язаних з лікуванням в сумі 1725 (одна тисяча сімсот двадцять п'ять) гривень 00 копійок.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_9 , ОСОБА_10 відшкодування моральної шкоди в сумі по 39 000 (тридцять дев'ять тисяч) гривень 00 копійок кожному.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 , ОСОБА_10 відшкодування моральної шкоди в сумі по 361 000 (триста шістдесят одній тисячі) гривень 00 копійок кожному.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалено скасувати арешт, накладений ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08.12.2021 року (справа №686/29285/21) в частині щодо автомобіля HAZ 33021 SPN р.н. НОМЕР_1 , бежевого кольору, 2002 року випуску, відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 , виданого 15.09.2009 ТСЦ 4-м ВРЕР УДАІ м. Кам'янця-Подільського УМВС в Хмельницькій області, що належить ОСОБА_9 , після набрання вироком законної сили.
Арешт, накладений згідно ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.02.2022 року (справа №686/29285/21) залишено в силі.
Долю речових доказів по справі вирішено в порядку ст. 100 КПК України.
За вироком суду, 06 грудня 2021 року близько 14 години 05 хвилин на 239 км+914,8 м автодороги Н-03 «Житомир-Чернівці», поблизу с. Міцівці Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, ОСОБА_6 , нехтуючи вимогами пункту 2.9 а) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), керуючи автомобілем «Mercedes-Benz Vito», р.н. НОМЕР_3 , в стані алкогольного сп'яніння, рухаючись по напрямку від с. Міцівці Новодунаєвецької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області в напрямку м. Дунаївці Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, в порушення вимог п. 2.3 (б), п. 13.1. ПДР, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримав безпечної дистанції та допустив зіткнення із автомобілем «HAZ 33021 SPH», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_9 , який рухався попереду в попутному напрямку, внаслідок чого автомобіль «HAZ 33021 SPH» виїхав за межі проїзної частини автодороги з правого боку, втративши стійкість, що призвело до перекидання цього автомобіля на правий бік та випаданням із салону вказаного автомобіля пасажира ОСОБА_11 .
ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітини: двобічних переломів ребер, крововиливів в проекції переломів, перелому хребта на рівні 4 грудного хребця; закритого косого перелому лівої плечової кістки в середній третині, закритого багатоуламкового перелому обох кісток лівої гомілки, крововиливів в м'які тканини в проекції переломів, двадцяти чотирьох саден м'яких тканин - в лобній ділянці голови (3), в ділянці спинки носа (2), в ділянці лівої щоки (2), по лівій боковій поверхні живота (7), по передній поверхні живота (6), по передній поверхні лівої гомілки в верхній третині (4) відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як такі, що спричинили смерть.
Причиною смерті ОСОБА_11 стала поєднана травма голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, яка ускладнилась розвитком травматичного шоку.
Крім того, водій автомобіля «HAZ 33021 SPH» ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді забою грудної клітини, забою правого плечового суглобу, крововиливів по зовнішній поверхні лівого плеча в верхній третині (2), по задній поверхні грудної клітки справа (4) та зліва (3), які по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.
Своїми діями ОСОБА_6 порушив вимоги наступних положень ПДР:
п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху»;
п. 2.9. Водієві забороняється:
а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
п. 13.1. Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
Порушення вимог п. 13.1 ПДР України водієм автомобіля «Mercedes-Benz Vito» р.н. НОМЕР_3 , ОСОБА_6 знаходяться в прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками - спричинення смерті ОСОБА_11 .
Не погоджуючись з вироком суду в частині призначеного покарання та вирішення цивільних позовів в частині моральної шкоди, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок змінити, пом'якшивши призначене йому покарання, а також зменшити суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь потерпілих - цивільних позивачів.
Вирок у вказаних частинах вважає незаконним та необґрунтованим.
Призначене покарання, на його думку, є надто суворим, таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Суд першої інстанції не навів мотивів з яких виходив, визначаючи розмір покарання.
Не в повній мірі врахував обставини, що пом'якшують його покарання, а саме: злочин вчинено з необережності, до кримінальної відповідальності він притягується вперше, є особою з інвалідністю ІІІ групи, позитивно характеризується, здійснює догляд за батьками, які є інвалідами ІІІ групи, вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно частково відшкодував потерпілим моральну шкоду, просив у них вибачення.
Не взято до уваги і відомості із досудової доповіді органу пробації, з яких вбачається, що рівень вчинення ним повторного кримінального правопорушення є низьким та його виправлення без ізоляції від суспільства є можливим.
Наведені обставини, на його думку, є такими, що істотно знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого та дають можливість застосувати ст. 69 КК України під час призначення йому покарання.
Помилковим є висновок суду про те, що потерпілі наполягали на суворому покаранні, в той час як останні щодо виду та розміру покарання поклались на розсуд суду.
Що стосується цивільних позовів, то рішення суду в частині стягнення моральної шкоди вважає незаконним, оскільки її розмір є завищеним.
Суд не врахував, що він є особою з інвалідністю, здійснює догляд за своїми батьками, а також, в матеріалах справи відсутні висновки експертів про значний вплив психотравмуючих факторів на здоров'я цивільних позивачів та докази на підтвердження глибини та тривалості їх душевних страждань.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, прокурора та представника потерпілих, які заперечили проти такої, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Апеляційний перегляд оскаржуваного вироку здійснюється у відповідності до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в межах поданої обвинуваченим апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, зазначених у вироку та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 2861 КК України в поданій апеляційній скарзі не оспорюються, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про небхідність призначення йому більш м'якого покарання не знайшли свого підтвердження в апеляційному суді.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як самим засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з положень ст.65 КК України, а також роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні суворо додержуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізується принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останні), а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання та особу винного.
У ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 2861 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до десяти років.
Факт порушення Правил дорожнього руху України вказує на істотну суспільну небезпечність дій водія ОСОБА_6 та недотримання ним вимог у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху України.
Місцевий суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, характер допущених порушень правил безпеки дорожнього руху, внаслідок яких настала смерть потерпілої.
Враховано, що вказане кримінальне правопорушення є тяжким.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , є визнання ним вини, щире каяття та часткове відшкодування моральної шкоди.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Як особа, обвинувачений вперше притягається до кримінальної відповідальності, офіційно працює водієм у ТОВ «Хмельницьке таксі», є особою з інвалідністю 3 групи, неодружений, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, здійснював побутовий догляд за батьками, які є інвалідами 3 групи і потребували такого догляду, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Взято до уваги і дані досудової доповіді органу пробації від 26.05.2022 року, з яких вбачається, що рівень вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення оцінюється як низький, виправлення його без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе.
Враховано і думку потерпілих, один з яких, а саме: потерпілий ОСОБА_9 , просив призначити ОСОБА_6 найвищу міру покарання, а ОСОБА_10 поклалась на розсуд суду.
Разом з тим, взято до уваги і те, що ОСОБА_6 на момент вчинення дорожньо - транспортної пригоди керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, здійснив зіткнення із дорожнім знаком, після чого продовжив рух, про що не заперечував у судовому засіданні, грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, створивши загрозу життю і здоров'ю для його учасників. Його протиправні дії призвели до тяжких непоправних наслідків у вигляді смерті людини, тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей, однак, обвинувачений знехтував такими цінностями.
Враховуючи наведене, характер і мотиви допущених порушень правил безпеки дорожнього руху, наслідків, які настали, колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, з призначенням покарання у виді позбавлення волі. Разом з тим, з урахуванням ряду пом'якшуючих обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про необхідність призначення такого у розмірі, наближеному до мінімального, встановленого санкцією ч. 3 ст. 2861 КК України.
Окрім того, при призначенні обвинуваченому покарання, місцевий суд правильно призначив обвинуваченому і додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Колегія суддів вважає, що як основне покарання, так і додаткове покарання призначені з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України, постанови Пленуму Верховного суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року та п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті».
Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Посилання обвинуваченого на те, що суд не врахував обставини, які пом'якшують його покарання, а саме: визнання вини, щире каяття, часткове відшкодування потерпілим моральної шкоди, притягується до кримінальної відповідальності вперше, характеризується позитивно, є особою з інвалідністю ІІІ групи, здійснює догляд за батьками, які також є особами з інвалідністю ІІІ групи, апеляційний суд до уваги не бере, оскільки спростовуються змістом оскаржуваного рішення, з якого вбачається, що вказані обставини були в повній мірі враховані місцевим судом при призначенні обвинуваченому покарання.
Разом з тим, були враховані і відомості із досудової доповіді органу пробації, з яких вбачається, що рівень вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення є низьким та його виправлення без ізоляції від суспільства є можливим. Однак, такі відомості не є визначальними для призначення обвинуваченому більш мякого покарання та застосування ст. 69 КК України, оскільки обставини справи враховуються в сукупності.
Що стосується посилання обвинуваченого на наявність такої пом'якшуючої його покарання обставини як активне сприяння розкриттю злочину, то апеляційний суд виходить з наступного.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 7 квітня 2021 р. у справі № 263/15605/17 вказав, що активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином, зокрема таким, як повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. Визнання засудженим своєї вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину.
Із матеріалів справи, а саме: даних рапорту інспектора поліції Кам'янець - Подільського РУП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_12 від 06.12.2021 року, вбачається, що повідомлення правоохоронним органам про виникнення даної дорожньо - транспортної пригоди надійшло від органів охорони здоров'я, а не від ОСОБА_6 , який під час ДТП тілесних ушкоджень не отримав, тобто мав реальну можливість повідомити працівників поліції, однак, цього не зробив (а.с. 10, Т. 1).
В ході досудового розслідування ОСОБА_6 відмовився надавати пояснення в поряду ст. 63 Конституції України, що підтверджується даними протоколу допиту підозрюваного від 06.12.2021 року (а.с. 89-91). Надав показання лище наприкінці досудового розслідування, коли ознайомився із матеріалами справи, зокрема із висновками експертиз.
Отже, будь - якого ініціативного, тобто, активного сприяння розкриттю злочину в діях обвинуваченого не було.
Визнання ним своєї вини та надання у суді правдивих показань не свідчать про активне сприяння розкриття злочину, що узгоджується із позицією, викладеною у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 7 квітня 2021 р.
Оскільки в діях обвинуваченого не встановлено активного сприяння розкриттю злочину, тому дана обставина обґрунтовано не була врахована місцевим судом під час призначення йому покарання.
Твердження про те, що суд не врахував, що злочин вчинено з необережності, на увагу суду не заслуговують, враховуючи наступне.
Так, кримінальне правопорушеня, передбачене ч. 3 ст. 2861 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , належить до таких, що вчиненні з необережності. Однак у даному випадку така проявилась у злочинній недбалості. Тобто, ОСОБА_6 , грубо порушуючи правила дорожнього руху, а саме: керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, не стежив за дорожньою обстановкою, не був уважним, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з автомобілем «HAZ 33021 SPH», який рухався попереду в попутному напрямку, що призвело до його перекидання, повинен був і міг передбачити можливе настання суспільно небезпечних наслідків, чого не зробив.
Доводи про те, що потерпілі щодо виду та розміру призначеного обвинуваченому покарання поклались на розсуд суду, чого суд до уваги не взяв, є безпідставними, враховуючи наступне.
Так, у судовому засіданні місцевого суду 02.08.2022 року потерпілий ОСОБА_9 просив призначити ОСОБА_6 найвищу міру покарання, а потерпіла ОСОБА_10 - поклалась на розсуд суду, що підтверджується даними технічного запису судового засідання. Із мотивувальної частини вироку вбачається, що така позиція потерпілих, зокрема, ОСОБА_9 , була в повній мірі була врахована під час постановлення оскаржуваного рішення.
Доводи обвинуваченого про необхідність застосування вимог ст. 69 КК України під час призначення йому покарання не знайшли свого підтвердження в апеляційному суді.
Відповідно до вимог ст. 69 за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш мякого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Так, дійсно, місцевим судом встановлені обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 : визнання вини, щире каяття та часткове відшкодування моральної шкоди.
Однак, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, характер вчинених ним порушень Правил дорожнього руху, що стали причиною дорожньо - транспортної пригоди, в тому числі керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, а також тяжкі наслідки, які настали у вигляді смерті людини, наведені пом'якшуючі покарання обставини не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Отже, підстав для призначення останньому покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України немає, про що правильно зазначив місцевий суд у своєму рішенні.
З таким висновком погоджується апеляційний суд.
А тому, доводи сторони захисту про суворість призначеного обвинуваченому покарання не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні апеляційного суду.
Що стосується цивільних позовів, то відповідно до вимог ст. 404 КПК України вирок перевіряється лише в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 моральної шкоди, а саме: її розміру.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У даному кримінальному провадженні заявлені цивільні позови (уточнені) ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про стягнення з нього на їх користь моральної шкоди, заданої смертю потерпілої, яка є їх матір'ю та дружиною, в розмірі по 561 000 грн. кожному.
ОСОБА_9 в обґрунтуванні заявлених вимог посилається на те, що загинула дружина, що викликало у нього душевні страждання та нервові переживання. Позивач в момент ДТП пережив сильний емоційний стрес та переніс сильний фізичний біль у зв'язку із ушкодженням свого здоров'я, а відчуття втрати рідної людини є непоправною та буде відчуватися все його життя.
ОСОБА_10 в обгрунтуванні заявлених вимог посилається на те, що загинула мати, що спричинило у неї душевні та моральні страждання, оскільки втрата близької людини є непоправною, від чого вона страждає морально.
Задовольняючи частково вказані цивільні позови та стягуючи з ОСОБА_6 на їх користь по 361 000 грн. моральної шкоди, суд врахував: характер та обставини кримінального правопорушення, глибину душевних страждань чоловіка та доньки, заподіяних смертю близької їм людини - ОСОБА_11 , ступінь вини водія ОСОБА_6 у заподіянні моральної шкоди, який порушуючи правила дорожнього руху, керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння та позбавив життя людини. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості місцевий суд прийшов до правильного висновку про те, що достатньою грошовою компенсацією моральної шкоди кожному позивачу буде сума в розмірі по 400 000 грн. без врахування виплачених ним коштів.
Разом з тим, враховано і розмір страховї виплати щодо кожного позивача, яка становить 39 000 грн.
А тому, суд прийшов до правильного висновку про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по 361 000 грн. відповідно (400000-39000).
З урахуванням наведеного, доводи ОСОБА_6 про те, що сума моральної шкоди є надмірною на увагу суду не заслуговують.
Що стосується того, що розмір моральної шкоди не підтверджений позивачами відповідними доказами, то слід зазначити, що в цій ситуації завдання значної моральної шкоди є очевидним, оскільки така завдана смертю близької людини.
Враховуючи викладене, колегія суддів ввважає, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та вмотивованим, порушень норм закону, які могли б стати підставою для його скасування чи зміни, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 4 серпня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а його апеляційну скаргу- без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного Кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуюча: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_2