Справа № 554/9359/21 Номер провадження 22-ц/814/2409/22Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
03 листопада 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М., при секретарі: Бродській В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,-
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради, в якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка, ОСОБА_2 , яка була власником зазначеної квартири.
З жовтня 1999 року позивач разом із дружиною, ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 проживає у вказаній вище квартирі. На виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03.04.2001 року, 28 лютого 2002 року між позивачем та ГЖЕД-1 м. Полтави укладено договір найму квартири АДРЕСА_1 та прописано позивача та його сім'ю у зазначеній квартирі.
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавської міської ради з заявою про приватизацію вказаної квартири, однак отримав відмову, оскільки дана квартира у 1998 році передана у приватну власність шляхом приватизації та на даний час у комунальній власності Полтавської міської територіальної громади не перебуває.
Тому, позивач вважає, що не зважаючи на те, що з 1999 року він фактично проживає у вказаній квартирі, а з травня 2002 року і зареєстрований у ній разом із сім'єю, відкрито нею володіє, утримує та сплачує всі комунальні послуги, він позбавлений можливості у повній мірі реалізувати своє право власності на дану квартиру. Вважає, що він добросовісно заволодів спірною квартирою, тому набув право власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 червня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю задовольнити.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. На підтвердження своєї позиції посилається на те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано, що на момент смерті попереднього власника квартири - ОСОБА_2 20.01.2000 року, та на момент прийняття Октябрським районним судом м. Полтави рішення від 03.04.2001 року по справі №2-1062/2001, яким було зобов'язано ГЖЕД-1 в м. Полтаві укласти з ОСОБА_1 договір найму вказаної квартири, діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року.
Згідно ж з ст.555 ЦК УРСР, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування; 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
Так, апелянт стверджує, що враховуючи те, що ОСОБА_1 будучи племінником ОСОБА_2 , згідно із ст.ст.529, 530 ЦК УРСР не входив до жодної черги спадкоємців, а спадкоємці першої та другої черги були відсутні, 03.04.2001 року Октябрським районним судом м. Полтави було ухвалено рішення по справі №2-1062/2001, яким зобов'язано ГЖЕД-1 м. Полтави укласти договір найму квартири, яка раніше належала ОСОБА_2 , з ОСОБА_1 .
Апелянт вважає, що зазначене рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03.04.2001 року ухвалювалося зважаючи на факт відсутності спадкоємців у ОСОБА_2 , та перехід права власності на квартиру до держави в особі органу місцевого самоврядування.
Враховуючи зазначені аргументи, апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції щодо звернення з позовом до неналежного відповідача, належності квартири покійній ОСОБА_2 та ненадання доказів відсутності спадкоємців є помилковими.
Відповідач у справі - Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради - подав відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що твердження апелянта щодо переходу права власності на спірну квартиру до держави в особі органу місцевого самоврядування є необґрунтованим, адже є помилковим ототожнення органів державної влади, в особі яких діє держава, та органів місцевого самоврядування, в особі яких діє територіальна громада.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 належала АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданим відділом приватизації житла 21.12.1998 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Згідно із рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03.04.2001 року, ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 починаючи з жовтня 1999 року проживали в квартирі АДРЕСА_1 та після смерті ОСОБА_2 було зобов'язано ГЖЕД-1 в м. Полтаві укласти з ОСОБА_1 договір найму квартири ОСОБА_2 .
Позивач зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 1999 року разом зі своєю родиною, відкрито нею користується.
28 лютого 2002 року між ГЖЕД-1 та ОСОБА_1 укладено типовий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з листом №Г01-05/01.1-12/317-263 від 14.07.2021 Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради ОСОБА_1 , квартира АДРЕСА_1 у комунальній власності Полтавської міської територіальної громади не перебуває.
Районний суд, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що зазначена вище квартира у комунальній власності не перебуває, отже Управління майном комунальної власності Полтавської міської ради не є належним відповідачем. Крім того, суд посилався на те, що позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Однак, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять років з часу сплину позовної давності. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
Аналіз наведеної вище норми дозволяє дійти висновку, що право власності за набувальною давністю може бути набутим тільки за сукупності наступних обставин: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Згідно із п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 року при вирішення спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, те, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли у 1999-2002 роках, вони регулюються положенням Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст.555 ЦК УРСР 1963 року, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовилися від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування; 5 ) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
Аналіз норми ст.555 ЦК УРСР 1963 року дозволяє дійти висновку, що у випадку, коли у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, його спадкове майно автоматично переходить до держави.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_2 , та відповідно до норм цивільного законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, не входив до жодної черги спадкоємців, а спадкоємці ОСОБА_2 першої та другої черги відсутні, квартира ОСОБА_2 автоматично перейшла до держави.
Отже, зважаючи на вищенаведене, після укладення договору найму ОСОБА_1 заволодів майном, що вже перебувало не у приватній власності, нового власника майна він не знав, оскільки з даного питання до нього будь-які уповноваженні органи не зверталися, та вимог з приводу спірного майна не висловлювали. Вказана ситуація та зміст договору найму, виключали факт усвідомлення позивачем того, що у нього та членів його сім'ї відсутні підстави для набуття права власності на вказане майно.
Зважаючи на вищенаведене, майно ОСОБА_2 після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , перейшло до держави. Тому, висновок суду першої інстанції щодо того, що позивач на надав жодних доказів на підтвердження, що спірна квартира після смерті ОСОБА_2 не має іншого власника, в тому числі спадкоємців, не є вірним, адже дане твердження спростовується матеріалами справи та наведеними вище нормами закону.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 починаючи з 2002 року добросовісно заволодів квартирою АДРЕСА_1 , адже із матеріалів справи вбачається, що при заволодінні зазначеним майном він не знав та не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності.
Згідно із п.13 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Як вбачається із вищенаведеного, Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради є належним відповідачем у даній справі.
Крім того, той факт, що державний орган або орган місцевого самоврядування не зареєстрував своє право власності на зазначене майно не може бути підставою для відмови особі, що добросовісно та відкрито користувалася даним майном, у набутті права власності на це майно за набувальною давністю.
Так, враховуючи, що ОСОБА_1 володіє квартирою АДРЕСА_1 фактично більше двадцяти років, у силу положень ст.344 ЦК України, він може набути право власності на це майно.
Таким чином, ухвалюючи рішення у даній справі суд першої інстанції не дав належну оцінку обставинам справи та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог позивача про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю слід задовольнити.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 червня 2022 року - скасувати.
Постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.
Повний текст постанови суду виготовлено 03 листопада 2022 року.
Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин
Судді: __________________ О.Ю. Кузнєцова ___________________ Л.М. Хіль