Справа № 638/14775/17 Номер провадження 22-ц/814/2292/22Головуючий у 1-й інстанції Подус Г.С. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
08 листопада 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Бродській В.О., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року (ухвалене суддею Подус Г.С.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки, -
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, ОСОБА_3 , який за життя 02 червня 2010 року уклав з відповідачем договір позики у простій письмовій формі, відповідно до умов якого позичив ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 792 510,00 грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США. Зазначену суму відповідач зобов'язалась повернути в строк до 02 червня 2011 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 02 червня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області посвідчено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горша О. А. 17 жовтня 2008 року за реєстровим № 2400.
Вказувала, що про існування оригіналу договору позики вона дізналась у липні 2017 року в процесі підготовки до продажу квартири АДРЕСА_2 , яка була їх спільною з чоловіком сумісною власністю, право власності на яку вона оформила в порядку спадкування після його смерті.
Посилаючись на те, що у порушення умов договору взятих на себе зобов'язань відповідач не виконала, не повернула її чоловікові за життя суму боргу, як і не повернула грошові кошти їй, як спадкоємцю, просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 02 червня 2010 року стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму боргу з урахуванням 3 % річних у розмірі 119 250 доларів США та 1 320 грн судового збору; в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 61,3 кв.м, житловою площею 35,6 кв.м, шляхом надання їй права продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на її власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року позов ОСОБА_2 - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 02 червня 2010 року у сумі, еквівалентній 100 тис. доларів США, 3 % річних у розмірі 19 250 доларів США, всього в сумі, еквівалентній 119 250 доларів США, що на час пред?явлення позову складало 3 209 446 грн.
В рахунок погашення заборгованості за договором позики від 02 червня 2010 року у сумі, еквівалентній 100 тис. доларів США, 3 % річних у розмірі 19 250 доларів США, всього в сумі, еквівалентній 119 250 доларів США, що на час пред?явлення позову складало 3 209 446 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 61,3 кв.м, житловою площею 35,6 кв.м, яка розташована на першому поверсі п'ятиповерхового будинку, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_2 права продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на її власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення ОСОБА_2 всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки.
Вжито заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки шляхом передачі його в управління ОСОБА_2 на період до його реалізації.
Встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому 800 тис. грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що отримання ОСОБА_1 02 червня 2010 року від ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , 792 510 грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США, в борг з зобов'язанням повернути гроші до 02 червня 2011 року підтверджено оригіналом розписки, яка приєднана до матеріалів справи. Оскільки борг позивачу не повернуто, позов пред'явлено спадкоємцем померлого в межах строку позовної давності та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2018 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року відмовлено.
24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд розглянув справу за її відсутності, у зв'язку з чим вона була позбавлена можливості надати докази щодо безпідставності вимог про стягнення боргу за договором позики. Факт виконання боргових зобов'язань підтверджується угодою про припинення зобов'язань від 15 липня 2010 року, яка судом першої інстанції досліджена не була. В період з 05 грудня 2017 року по 13 грудня 2017 року вона перебувала на амбулаторному лікуванні з діагнозом ГРВІ, гострий бронхіт, що є поважною причиною неявки в судове засідання. Крім того, вона повідомляла суд про те, що угода з представником ОСОБА_5 про надання правничої допомоги розірвана і їй необхідний час для укладення такої угоди з іншим представником.
06 грудня 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтвердженими наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Оскаржуване судове рішення вже переглядалося судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Так, постановою Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Тобто, предметом апеляційного перегляду є заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. В іншій частині рішення суду першої інстанції згідно постанови Верховного Суду від 08 січня 2020 року апеляційним судом не переглядається.
З матеріалів справи вбачається, що вказана справа перебувала на розгляді в Харківському апеляційному суді, проте згідно розпорядження Верховного Суду від 25.03.2022 року №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні представники сторін, інші особи будучи завчасно та належним чином повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 02 червня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали в простій письмовій формі договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняла грошові кошти в розмірі 792 510 грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США. Зазначену суму відповідач зобов'язалась повернути в строк до 02 червня 2011 року (а.с. 11, 12, т.1).
Позивач ОСОБА_2 - дружина ОСОБА_3 надала згоду на передачу грошових коштів в позику та на отримання в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , про що свідчить її письмова згода, посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчою Г.М. за реєстровим № 2436 (а.с.178, т.1).
З метою забезпечення виконання зобов?язань за договором позики 02 червня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області посвідчено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горша О.А. 17 жовтня 2008 року за реєстровим № 2400. Пунктом 4.6. договору передбачено способи позасудового та судового звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 13-14, 15, 16, т.1).
У пункті 4.6.3. договору іпотеки сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодеражателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 10, т.1).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначила зазначала, що після смерті чоловіка вона отримала, зокрема, право кредитора за договором позики від 02 червня 2010 року, та посилалась на те, що у порушення умов договору взятих на себе зобов'язань відповідач не виконала, не повернула її чоловікові за життя суму боргу у розмірі 792 510 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 100 тис. доларів США, як і не повернула грошові кошти їй, як спадкоємцю.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення боргу за договором позики суд першої інстанції виходив з того, що прийняті за договором позики зобов'язання відповідач не виконала у строки, обумовлені цим договором, отримані у борг грошові кошти не повернула, тому зобов'язана сплатити позивачу суму боргу з урахуванням трьох процентів річних згідно зі статтею 625 ЦК України.
Проте, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такий висновок суду викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, які у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, факт укладення між позикодавцем та відповідачем договору позики підтверджується розпискою та договором позики від 02 червня 2010 року.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , як спадкоємець померлого чоловіка ОСОБА_3 , отримала, зокрема, право кредитора за договором позики від 02 червня 2010 року та право вимоги.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1219 ЦК України не входить до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: право на аліменти , пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Згідно зі статтею 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який пережив його.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_1 боргу за договором позики з урахуванням трьох процентів річних відповідно до вимог статті 625 ЦК України, суд першої інстанції зазначив, що оскільки прийняті за договором позики зобов'язання відповідач не виконала у строки, обумовлені цим договором, отримані у борг грошові кошти не повернула, тому вимоги позивача є законними та обґрунтованими.
Проте, з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, провадження № 14-308цс18).
Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Подібні вимоги містяться у статті 81 чинного ЦПК України.
За змістом частини першої статті 64 ЦПК України, 2004 року, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 чинного ЦПК України).
Відповідно до статті 77 чинного ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 77 чинного ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надала угоду від 15 липня 2010 року, укладену з ОСОБА_6 про припинення зобов'язань за договором позики від 02 червня 2010 року у зв'язку з повним виконанням позичальником зобов'язань за цим договором.
За клопотанням позивача, з метою спростування вказаного доказу, судом апеляційної інстанції призначено по справі судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизи.
Згідно висновку експерта Київського Науково-дослідного інституту судових експертиз - Олени Малєй від 09.06.2022 №24529/20-34/15224?15229/22-34, встановлено, що в досліджуваній угоді датованій 15.07.2010, спочатку надрукований текст документа, після чого у відповідні графи вносилися підписи від імені позикодавця « ОСОБА_7 », позичальника « ОСОБА_8 », свідків « ОСОБА_9 » та « ОСОБА_10 ».
Встановити послідовність виконання підпису від імені позикодавця « ОСОБА_7 » з підписом від імені позичальника «А.В. Богомол» в досліджуваній угоді, датованій 15.07.2010, не видається можливим через малу кількість барвної речовини та слабкий рельєф від вузла пишучого приладу в штрихах підпису від імені позичальника «А.В. Богомол».
Встановити послідовність виконання інших підписів відносно один одного в досліджуваній угоді, датованій 15.07.2010 не видається можливим через відсутність місць їх взаємного перетину.
Інших доказів, які б спростовували факт виконання зобовязання за договором позики та факт укладання угоди від 15.07.2010 року позивачем не надано.
Надавши оцінку наданим по справі доказам, на думку колегії суддів, доводи відповідача про виконання зобовязання за договором позики від 02.06.2010 року, що підтверджуються угодою від 15.70.2010 року, є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може вважатись законним й обґрунтованим в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем по справі доведено факт виконання зобовязання за договором позики.
Доводи позивача, щодо наявності у неї оригіналу розписки, не впливає на висновки суду, оскільки сторони договору позики на свій розсуд, вирішили дане питання в угоді від 15.07.2010 року, вказавши про втрату сили розпискою, та підтвердивши факт повернення позики.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на стадії апеляційного розгляду справи звернулась із заявою про застосування строку позовної давності (а.с. 102-104, т. 3).
Надаючи оцінку заяві ОСОБА_1 щодо застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції, виходе з наступного.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Вказане наведене у правових висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики саме у зв'язку з його необґрунтованістю.
Таким чином апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року рішення в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України: у разі задоволення позову покладаються на відповідача; у разі відмови в позову - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, при подачі позову до суду ОСОБА_2 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 8000,00 грн (згідно ставок судового збору, які діяли у 2017 році), проте нею було сплачено лише 1000 грн. Ухвалою Дзержинського районного суду від 04.10.2017 року клопотання ОСОБА_2 про розстрочення сплати судового збору задоволено, до ухвалення судом рішення у справі.
Відповідачем ОСОБА_1 при розгляді вказаної справи сплачувався судовий збір у таких розмірах: 352,40 грн; 352, 40 грн; 12960, 00 грн, 15000,00 грн. В загальній сумі: 28664,80 грн.
Оскільки даною постановою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено тому судові витрати підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 7000 грн
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у загальному розмірі 28664,80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 09 листопада 2022року.
Головуючий суддя : _______________ Г.Л. Карпушин
Судді: _______________ О.Ю. Кузнєцова ______________ Л.М. Хіль