Провадження № 22-ц/803/6510/22 Справа № 191/2151/20 Суддя у 1-й інстанції - Твердохліб А. В. Доповідач - Макаров М. О.
08 листопада 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -
У липні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, за яким останній отримав грошові кошти в сумі 773000,00 грн., які зобов'язався повернути в строк до 15 листопада 2018 року, що підтверджено відповідним договором. Даний договір позики був безвідсотковим. На час подання позову до суду, відповідач має заборгованість у сумі 703000,00 грн., оскільки за квитанцією КБ ПриватБанк від 18 лютого 2020 року ОСОБА_1 здійснив часткове виконання зобов'язання за договором позики у сумі 70000,00 грн..
Оскільки вся сума позики відповідачем не повернута, позивач нарахував відповідачу ОСОБА_1 . індекс інфляції, в період з 16 листопада 2018 року до 18 лютого 2020 року, за грудень 2018 року - у сумі 100,80 грн.; за січень 2019 року - у сумі 101,00 грн.; за лютий 2019 року - у сумі 100,50 грн.; за березень 2019 року - у сумі 100,90 грн.; за квітень 2019 року - у сумі 101,00 грн.; за травень 2019 року - у сумі 100,70 грн.; за червень 2019 року - у сумі 99,50 грн.; за липень 2019 року - у сумі 99,40 грн.; за серпень 2019 року - у сумі 99,70 грн.; за вересень 2019 року - у сумі 100,70 грн.; за жовтень 2019 року - у сумі 100,70 грн.; за листопад 2019 року - у сумі 100,10 грн.; за грудень 2019 року - у сумі 99,80 грн.; за січень 2020 року - у сумі 100,20 грн.; за лютий 2020 року - у сумі 99,70 грн.. Тобто, інфляційне збільшення становить: 773 000,00 х 1.04780639 - 773 000,00 = 36954,34 грн.. В період з 18 лютого 2020 року до 20 липня 2020 року: за березень 2020 року - у сумі 100,80 грн.; за квітень 2020 року - у сумі 100,80 грн.; за травень 2020 року - у сумі 100,30 грн.; за червень 2020 року - у сумі 100,20 грн..Тобто, інфляційне збільшення становить: 703000,00 х 1.02115042 - 703 000,00 = 14 868,74 грн.. Загальна сума інфляційного збільшення визначена у сумі 51823,08 грн. Також позивачем нараховано 3% річних за період з 16 листопада 2018 року до 31 грудня 2019 року, виходячи з розрахунку: 773000 грн. 00 коп.х3%х411:365:100= 26112,58 грн.. За період з 01 січня 2020 року до 18 лютого 2020 року, виходячи з розрахунку 773000,00 х 3 % х 49 : 366 : 100 = 3104,67 грн.. За період з 18 лютого 2020 року до 20 липня 2020 року, виходячи з розрахунку 703000,00 х 3 % х 154 : 366 : 100 = 8873,93 грн. Загальна сума штрафних санкцій становить 38091,18 грн..
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 загальну суму боргу у розмірі 792914,26 грн., яка складається із: суми боргу за договором позики в сумі 703000,00 грн.; три відсотки річних у сумі 38091,18 грн.; індексу інфляції, в порядку ст. 625 ЦК України в сумі 51823,08 грн..
Заочним рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2022 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач не отримував від позивача жодних грошових коштів за договором від 20 липня 2018 року. Крім того, апелянт вказує, що договір позики від 20 липня 2018 року є неукладеним, у його сторін не виникло будь-яких зобов'язань щодо його виконання.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 20 липня 2018 року між ОСОБА_3 з однієї сторони (позикодавець) та ОСОБА_1 , з іншої сторони (позичальник) укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 773000,00 грн. (п.1), яку зобов'язався повернути до 15 листопада 2018 року (п.2), а у випадку несвоєчасного повернення коштів - сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п.8).
Оскільки сторони дійшли спільної згоди про те, що грошові кошти будуть перебувати у користуванні відповідача визначений період часу і встановили строк їх повернення, про що склали відповідний письмовий договір, зазначене підтверджує факт укладення договору позики між ними та умови її повернення.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Статтею 1047 ЦК України передбачена письмова форма укладення договору позики.
Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Олійник С.В., ОСОБА_3 , третя особа: Синельниківський міськрайонний відділ ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, вчиненого 11 грудня 2019 року, яким звернуто стягнення на майно ОСОБА_1 , а саме нежитлову господарську будівлю Б-1 за номером АДРЕСА_1 , площею 348 кв.м., за рахунок якого було забезпечено виконання умов договору позики від 20. липня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2022 року закрито апеляційне провадження, у зв'язку із відмовою ОСОБА_3 від апеляційного скарги.
Встановлено, що взяті на себе зобов'язання за договором позики відповідач в повному обсязі не виконав, не повернутою залишилась сума позики у розмірі 703000,00 грн..
З дублікату квитанції від 18 лютого 2020 року вбачається переведення ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 платежу у сумі 70000,00 грн. на погашення заборгованості за договором позики.
Встановивши факт неналежного виконання відповідачем умов договору, зокрема не повернення взятої суми позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача 703000,00 грн., з урахуванням часткового погашення, оскільки зобов'язання має виконуватися належним чином.
При цьому, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд вірно виходив з наступного.
У п. 8 зазначеного договору сторони дійшли згоди, що позичальник у разі своєчасного неповернення суми боргу зобов'язався сплатити інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів погоджується з розрахунком індексу інфляції та трьох відсотків річних, які здійснені відповідно до закону та договору позики, а тому сума інфляційного збільшення становить в розмірі 51823,08 грн. та сума трьох відсотків річних в розмірі 38091,18 грн. є правильними.
Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.
Доводи апелянта в скарзі про те, що відповідач не отримував від позивача жодних грошових коштів за договором від 20 липня 2018 року, договір позики є неукладеним, у його сторін не виникло будь-яких зобов'язань щодо його виконання, - колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Відповідач на спростування заявлених позовних вимог не дав жодного допустимого доказу, а тому вказані твердження апелянта є лише його припущеннями, тоді як законне та обґрунтоване рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.
Крім цього встановлено, що відповідач частково погасив заборгованість за вказаним договором в розмірі 70000 грн., а відповідач ці обставини не спростував.
Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко