Провадження № 22-ц/803/5885/22 Справа № 183/657/21 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
09 листопада 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2022 року, -
05 лютого 2021 року АТ КБ “ПриватБанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування якого посилалося на те, що 27 лютого 2012 року між Банком і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н., на підставі якого Банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 8000,00 грн., з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зі своєї сторони, Банк виконав всі умови підписаного договору, надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, своєчасно не сплачував кредит та відсотки за користування кредитом, в результаті чого станом на 20 січня 2021 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 10 349,52 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 295,77 грн. в т.ч. заборгованості за поточним тілом кредиту в розмірі 0,00 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 8 295,77 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 0,00 грн.; заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 2 053,75 грн.; заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 0,00 грн.; пені в розмірі 0,00 грн.; комісії в розмірі 0,00 грн. Зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 2 270,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь (а.с.2-4).
Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2022 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено (а.с.75-78).
Не погодившись із вказаним рішенням суду, АТ КБ “ПриватБанк” звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги АТ КБ “ПриватБанк” в повному обсязі (а.с.81-86).
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 27 вересня 2012 року відповідач ОСОБА_1 підписала заяву № б/н на отримання кредитної карти «Пенсійна». Проте, в заяві відсутні відомості про встановлений розмір кредитного ліміту на картку, а також розмір базової процентної ставки по кредиту. Крім того, заява не містить розміру пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штрафу за порушення строків платежів, а також нарахування відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна CONTRACT» «Універсальна GOLD», які відповідачем не підписані.
На підтвердження своїх позовних вимог Банк надав суду в якості доказу розрахунки заборгованості за кредитним договором № б/н. від 27 лютого 2012 року, проведені позивачем станом на 31 травня 2015 року, станом на 30 червня 2019 року та станом на 20 січня 2021 року.
В той же час, згідно розрахунків, заборгованість за кредитом проведена за період, починаючи з 23 січня 2013 року по 20 січня 2021 року, не охоплюючи період з 27 лютого 2012 року.
Крім того, з до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідки про видані кредитні картки та їх перевипуск, а також виписки за договором вбачається, що 23 січня 2013 року ОСОБА_1 відкрито стартовий картковий рахунок № НОМЕР_1 (кредитна кратка), зі строком дії - до 08/16, яка 21 листопада 2018 року була перевипущена на картку № НОМЕР_2 , зі строком дії - до 08/22.
При цьому, початковий кредитний ліміт в сумі 8 000,00 грн. Банком встановлений саме 23 січня 2013 року на стартовий картковий рахунок № НОМЕР_1 (кредитну кратку), який неодноразово то зменшувався, то збільшувався, 07 вересня 2020 року вже становив 0,00 грн.
Зазначене повністю узгоджується з випискою по картковому рахунку відповідача ОСОБА_1 та ніяким чином не відноситься до кредитного договору № б/н. від 27 лютого 2012 року.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд 1 інстанції виходив із їх недоведеності та безпідставності.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як встановлено вище, 27 вересня 2012 року відповідач ОСОБА_1 підписала заяву № б/н на отримання кредитної карти «Пенсійна». Проте, в заяві відсутні відомості про встановлений розмір кредитного ліміту на картку, а також розмір базової процентної ставки по кредиту. Крім того, заява не містить розміру пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штрафу за порушення строків платежів, а також нарахування відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
На підтвердження своїх позовних вимог Банк надав суду в якості доказу розрахунки заборгованості за кредитним договором № б/н. від 27 лютого 2012 року, проведені позивачем станом на 31 травня 2015 року, станом на 30 червня 2019 року та станом на 20 січня 2021 року.
В той же час, суд звертає увагу, що згідно розрахунків, заборгованість за кредитом проведена за період, починаючи з 23 січня 2013 року по 20 січня 2021 року, не охоплюючи період з 27 лютого 2012 року.
Крім того, з до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідки про видані кредитні картки та їх перевипуск, а також виписки за договором вбачається, що 23 січня 2013 року ОСОБА_1 відкрито стартовий картковий рахунок № НОМЕР_1 (кредитна кратка), зі строком дії - до 08/16, яка 21 листопада 2018 року була перевипущена на картку № НОМЕР_2 , зі строком дії - до 08/22.
При цьому, початковий кредитний ліміт в сумі 8 000,00 грн. Банком встановлений саме 23 січня 2013 року на стартовий картковий рахунок № НОМЕР_1 (кредитну кратку), який неодноразово то зменшувався, то збільшувався, 07 вересня 2020 року вже становив 0,00 грн.
Зазначене повністю узгоджується з випискою по картковому рахунку відповідача ОСОБА_1 та ніяким чином не відноситься до кредитного договору № б/н. від 27 лютого 2012 року.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 27 лютого 2012 року, в той час як на підтвердження своїх позовних вимог посилається на докази, які підтверджують наявність заборгованості у відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 23 січня 2013року, при цьому суд зауважує, що заява-анкета підписана позичальником не 27 лютого 2012 року, а 27 вересня 2012 року.
За таких обставин, суд 1 інстанції дійшов обґрунтованого висновку висновку, що позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 27 лютого 2012 року необґрунтовані, належними доказами не підтверджені, а тому задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги щодо визнання умов угоди відповідачем у зв'язку з користуванням картковим рахунком та використанням кредитних коштів, з посиланням на довідку про видані картки, виписку по особовому рахунку та довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, не спростовують наведених вище висновків суду та не доводять факту отримання відповідачем кредиту у будь-якому розмірі.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів про відмову у задоволенні вимог банку в частині залишених без задоволення позовних вимог, у зв'язку з їх недоведеністю.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду, є безпідставними щодо доведеності позовних вимог банку спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: