печерський районний суд міста києва
Справа № 757/16966/22-ц
08 листопада 2022 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Рябошапко М.О.
за участю:
представника позивача - Фабро Є.А.
представника відповідача - Державного бюро розслідувань - Рудої О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
У липні 2022 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24 грудня 2021 року він направив до відповідача ДБР заяву про вчинення кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 зауважує, що ДБР всупереч ч. 1 ст. 214 КПК України відомості про кримінальне правопорушення не були внесені до ЄРДР, досудове розслідування не було розпочате, чим було допущено протиправну бездіяльність, яку ним оскаржено до суду.
Також позивач зазначає, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року в справі № 761/4920/22 його скаргу на бездіяльність уповноважених осіб ДБР щодо невнесення відомостей до ЄРДР задоволено та зобов'язано посадову особу відповідача ДБР внести відомості до ЄРДР за його заявою, датованою 24 грудня 2021 року про вчинення кримінального правопорушення, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Посилаючись на викладене, а також те, що вказана протиправна бездіяльність, що встановлена судовим рішенням, спричинила йому моральну шкоду, яка полягає в унеможливленні встановлення його непричетності до інкримінованих злочинів, викликали у нього дискомфорт та почуття несправедливості, він змушений в судовому порядку захищати свої права, що забирає багато часу, завдає шкоди здоров'ю, а також постійно перебуває в напруженому психологічному стані, та в нього з'явилися почуття постійної тривоги, хвилювання, нервові розлади, безсоння, внаслідок незаконного тримання стався розлад у його сім'ї, просить стягнутиз Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України 1 000 000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди.
Ухвалою судді від 14 липня 2022 року відкрито провадження в указаній цивільній справі для розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
09 серпня 2022 року до суду від представника відповідача ДБР надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що ухвала суду за заявою позивача від 24 грудня 2021 року виконана 30 травня 2022 року територіальним управлінням ДБР у м. Полтаві, та реалізація особою права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого є достатньою справедливим задоволенням його вимог з відшкодування шкоди; позивачем не зазначено та необґрунтовано в чому полягає завдана йому моральна шкода та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір.
Ухвалою суду від 11 серпня 2022 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
25 серпня 2022 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на вказану позовну заяву, з якої вбачається, що в результаті тривалої бездіяльності слідчих, ОСОБА_1 був позбавлений можливості захистити свої порушені права, так як звертаючись до уповноваженого органу, сподівався на встановлення винної особи або закриття кримінального провадження в разі невстановлення такої особи.
Крім того, представник позивача посилається на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року в справі № 761/48422/18, де зазначено, що якщо досудове розслідування не досягло своєї мети з причини бездіяльності органів досудового розслідування, то за таку бездіяльність має нести відповідальність держава, оскільки така бездіяльність зумовила незахищеність прав потерпілого, який потребував такого захисту, а, відтак, у свою чергу, порушили його права.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, який просив задовольнити, з наведених у ньому та відповіді на відзив підстав.
В судовому засіданні представник відповідача - ДБР проти позову заперечила, який просила залишити без задоволення, посилаючись на заперечення, викладені у відзиві на вказану позовну заяву.
Представник відповідача Державної казначейської служби України, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явився. Відзиву на позовну заяву від нього до суду не надходило.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника ДБР, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 24 грудня 2021 року позивачем подано до ДБР заяву про вчинення кримінального правопорушення.
В порушення вимог ст. 214 КПК України відомості із вказаної заяви ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення уповноваженою особою ДБР не були внесені до ЄРДР та досудове розслідування не розпочато.
Вказані обставини підтверджуються ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року в справі № 761/4920/22.
Цим же судовим рішенням зобов'язано уповноважену особу ДБР невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання копії ухвали слідчого судді, внестидо ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 24 грудня 2021 року, яку було отримано відповідною особою органу досудового розслідування не пізніше 11 січня 2022 року, розпочати розслідування та надати заявнику витяг з ЄРДР.
Судом з'ясовано та сторонами визнається і не заперечується, що 30 травня 2022 року уповноваженою особою територіального управління ДБР у м. Полтаві внесені відповідні відомості до ЄРДР за № 62022170010000055.
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що його заяву про злочин не було внесено до ЄРДР, у зв'язку із чим,він змушений звертатися із скаргою до суду, однак і судове рішення протягом тривалого часу не виконувалося та відповідні процесуальні рішення ДБР не приймались.
Позивач, вважає, що внаслідок неправомірних дій та бездіяльності ДБР він зазнав моральних страждань, у зв'язку з чим, звернувся до суду за відшкодуванням моральної шкоди через спричиненням йому душевних та фізичних страждань, які просить стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача ДБР, що в силу вимог ст. 81 ЦПК України є процесуальним обов'язком останнього.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст. 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
За правилом ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність хоча б однієї із складових цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
Таким чином, оскарження позивачем бездіяльності ДБРпід час досудового розслідування в межах кримінального провадження є механізмом реалізації права на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні та визнання незаконною бездіяльність органів досудового слідства в судовому порядку, та не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 243/9826/16-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 233/4186/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 614/2328/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, ОСОБА_3 не надає жодного судового рішення, в тому числі й слідчих суддів, прийнятих на користь позивача за наслідками розгляду в кримінальному чи іншому провадженнях та саме про визнання незаконною бездіяльності ДБР в судовому порядку.
Суд зазначає, що позивачем також не надано належних і допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди внаслідок бездіяльності ДБР та розміру такої шкоди (1 000 000,00 грн) матеріали справи не містять.
За викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю ДБРі шкодою, завданою невиконанням судового рішення, про яке заявляє позивач.
Отже, викладені ОСОБА_3 у позовній заяві заперечування процесуальної діяльності ДБРне є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1176 ЦПК.
Виходячи з позиції, викладеної Верховним Судом в постанові від 30 січня 2019 року в справі №199/1478/17, сам по собі факт існування ухвали суду про зобов'язання відповідачів внести відповідні відомості до ЄРДР за заявою позивача, не свідчить про протиправність дійДБР та завдання моральної шкоди останньому, ураховуючи, що таким чином права та інтереси ОСОБА_1 були поновлені.
Лише незгода позивача з терміном прийняттяуповноваженою особою ДБР процесуального рішення не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.
Також суд зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази незаконної діяльності ДБР, факти порушення встановленого законодавством порядку розгляду (заяв) скарг посадовими особами, уповноваженими особами ДБР, притягнення їх до дисциплінарної чи іншої відповідальності.
Таким чином, посилання позивача на те, що бездіяльністю ДБР йому завдано моральної шкоди ґрунтується лише на самих твердженнях останнього, однак за змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, при цьому докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Отже, суд зазначає про недоведеність позивачем протиправної поведінки ДБР та, відповідно, про відсутність складу цивільного правопорушення та правових підстав для задоволення позову.
Що ж стосується посилання представника позивача на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року в справі № 761/48422/18, то відсутні правові підстави для її врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, оскількивказане судове рішення не є постановою суду касаційної інстанції (ч. 4 ст. 263 ЦПК України), а постанова Верховного Суду в указаній справі не приймалася, крім того, обставини в цій справі, не є аналогічними обставинам, встановленим у справі № 761/48422/18, оскільки стосувалися надмірної тривалості кримінального провадження (майже п'ять років), а не щодо внесення відповідних відомостей до ЄРДР і початку досудового розслідування.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що підстави для відшкодування моральної шкоди позивачу відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1167, 1173,1174, 1190 Цивільного кодексу України, ст. ст. 303, 307 КПК України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 09 листопада 2022 року.
Суддя: О.Л. Бусик