Постанова
Іменем України
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 761/3933/19
провадження № 61-11042св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чмирук Олександр Валерійович,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у складі судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чмирука Олександра Валерійовича, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправними дій та скасування рішень про реєстрацію права власності.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Михайленка С. А., приватного нотаріуса КМНО Чмирука О. В., третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправними дій та скасування рішень про реєстрацію права власності.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 15 вересня 2011 року з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань перед публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (далі - ПАТ «КБ «Даніель», банк) за кредитним договором від 15 вересня 2011 року № 1612-04-КЗЖ-Т між ОСОБА_4 та банком укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з договором про відступлення права вимоги від 29 грудня 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» (далі - ТОВ «Кредекс Фінанс», товариство) набуло від ПАТ «КБ «Даніель» права вимоги за кредитним договором від 15 вересня 2011 року № 1612-04-КЗЖ-Т та за договором іпотеки від 15 вересня 2011 року, які 14 січня 2016 року товариство відступило ОСОБА_2 на підставі відповідних договорів про відступлення права вимоги.
23 лютого 2016 року приватний нотаріус КМНО Михайленко С. А. прийняв рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 15 вересня 2011 року та договору про відступлення прав вимоги від 14 січня 2016 року.
16 листопада 2016 року приватний нотаріус КМНО Чмирук О. В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2016 року.
Позивач зазначав, що зазначені дії щодо реєстрації права власності на квартиру є протиправними, оскільки у порушення вимог Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_2 не було надіслано вимогу про усунення порушення вимог договору іпотеки, а між сторонами не погоджено розмір заборгованості за кредитним договором.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд:
визнати протиправними дії ОСОБА_2 та приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. щодо позбавлення права власності ОСОБА_4 , які здійснені 19 лютого 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 червня 1995 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-2521;
скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. від 23 лютого 2016 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Чмирука О. В. від 16 листопада 2016 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника позивача - ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій та скасування рішення про реєстрацію права власності на квартиру, що є предметом іпотеки, за ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій виходили із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з дотриманням процедури, визначеної положеннями законодавства України.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Чмирук О. В. про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій виходили із того, що належним відповідачем за цією позовною вимогою є ОСОБА_3 , за якою зареєстровано речове право на нерухоме майно, проте вона залучена до участь у справі як третя особа.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
05 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), ОСОБА_6, Литвиненко І. В.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_5 , та витребувано її з Шевченківського районного суду міста Києва.
У зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_6 06 вересня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справуколегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 27 жовтня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Мартєв С. Ю., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 727/849/17, від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , зазначає, що іпотекодержатель не надіслав іпотекодавцю вимогу про усунення порушень за кредитним договором та договором іпотеки.
Вартість об'єкта нерухомості при будь-якій формі реалізації заставного майна повинна бути погоджена з іпотекодавцем та відповідати середній ринковій ціні. Погодження розміру заборгованості позичальника та визнання розміру заборгованості позивачем/скаржником не відбувалось.
Суди встановили обставини, що мають суттєве значення для справи на підставі недопустимих доказів.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_8 , який діє від імені ОСОБА_3 , подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 15 вересня 2011 року з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 перед ПАТ «КБ «Даніель» за кредитним договором від 15 вересня 2011 року № 1612-04-КЗЖ-Т, між ОСОБА_4 та ПАТ «КБ «Даніель» укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 12, 13 т. 1).
Згідно із договорами про відступлення права вимоги від 29 грудня 2015 року ТОВ «Кредекс Фінанс» набуло від ПАТ «КБ «Даніель» права вимоги за кредитним договором від 15 вересня 2011 року № 1612-04-КЗЖ-Т та договором іпотеки від 15 вересня 2011 року (а. с. 16, 17 т.1).
Згідно з договором про відступлення права вимоги від 14 січня 2016 року № 53 ТОВ «Кредекс Фінанс» відступило ОСОБА_2 права вимоги за договором іпотеки від 15 вересня 2011 року, укладеним між ОСОБА_4 та ПАТ «КБ «Даніель» (а. с. 18, 19 т.1).
23 лютого 2016 року приватний нотаріус КМНО Михайленко С. А. за заявою ОСОБА_2 прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28393778 від 23 лютого 2016 року; підстави виникнення права власності: іпотечний договір, серія та номер 3915, виданий 15 вересня 2011 року, видавник: приватний нотаріус КМНО Пономарьова В. Ю.; договір про відступлення права вимоги, серія та номер: 584, виданий 29 грудня 2015 року, видавник: приватний нотаріус КМНО Гембарська С. І.; договір відступлення права вимоги, серія та номер: 53, виданий 14 січня 2016 року, видавник: приватний нотаріус КМНО Гембарська С. І.; вимога-повідомлення про порушення основного зобов'язання, серія та номер: б/н, виданий 14 січня 2016 року, видавник: ОСОБА_2 ; форма власності: приватна; власник: ОСОБА_2 (а. с. 20 т. 1).
16 листопада 2016 року ОСОБА_2 , від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_9 , продала вказана квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Чмируком О. В. і зареєстрованим в реєстрі за № 2000 (а. с. 23, 24 т. 1).
16 листопада 2016 року приватний нотаріус КМНО Чмирук О. В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32390188, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 856982780391, квартира, загальна площа (кв. м): 116,9, житлова площа (кв. м): 79, за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2016 року (а. с. 22 т. 1).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій та скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. від 23 лютого 2016 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
За змістом частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Аналіз статей 36 та 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що застереження в іпотечному договорі також вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, законодавець визначив як спосіб позасудового врегулювання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.
Згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору іпотеки від 15 вересня 2011 року іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього та умов кредитного договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється на розсуд іпотекодержателя або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін про задоволення вимог іпотекодержателя (угода про задоволення вимог іпотекодержателя) та будь-яким іншим чином відповідно до законодавства України, чинного на дату звернення стягнення.
У пункті 6.2.1 іпотечного договору від 15 вересня 2011 року сторони погодили, що підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність. Іпотекодавець підписанням цього договору засвідчує, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору, за письмового рішення іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки, для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається. Право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя з дати прийняття ним письмового рішення про придбання предмета іпотеки у власність.
Таким чином, сторони у договорі іпотеки від 15 вересня 2011 року передбачили право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У наведеній правовій нормі визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що іпотекодержатель не надіслав йому вимогу про усунення порушень.
Такі доводи позивача є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Так, судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 14 січня 2016 року ОСОБА_2 надіслала на адресу ОСОБА_4 вимогу-повідомлення про порушення основного зобов'язання за кредитним договором від 15 вересня 2011 року № 1612-04-КЗЖ-Т та іпотечного зобов'язання за договором іпотеки від 15 вересня 2011 року, яка отримана ОСОБА_4 19 січня 2016 року, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 139 т. 1). У вказаній вимозі-повідомлення зазначено стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Спростовуючи доводи позивача про необхідність погодження із ОСОБА_4 розміру заборгованості за кредитним договором, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що законодавством не передбачено вчинення таких дій, тоді як самим позивачем не спростовано факт невиконання умов кредитного договору та наявності кредитної заборгованості. Невиконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором та наявність заборгованості за кредитним договором встановлені також рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року у справі № 761/26545/13-ц.
Належним чином оцінивши надані сторонами докази та встановивши, що іпотекодержателем дотримана процедура звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, із висновками якого погодися й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із відсутності правових підстав для визнання протиправними дій приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. та скасування рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру, що є предметом іпотеки.
Щодо позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Чмирука О. В. від 16 листопада 2016 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 .
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.
При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
У цій справі встановлено, що ОСОБА_2 звернула стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом реєстрації за собою права власності, після чого відчужила вказану квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу.
За таких обставин, належним способом захисту прав позивача, який вважає, що його права як власника порушені, є позов про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.
Такий позов ОСОБА_1 не заявляв, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини третьої статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Крім того, звертаючись до суду, позивач заявив позовні вимоги до приватного нотаріуса КМНО Чмирука О. В. про скасування рішення від 16 листопада 2016 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Спір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).
Отже, позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
З огляду на те, що особа, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, - ОСОБА_3 залучена до участі справи як третя особа, тоді як позивач заявив позовні вимоги до неналежного співвідповідача - приватного нотаріуса, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні таких позовних вимог є обґрунтованими.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Зазначаючи у касаційній скарзі про те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення для справи на підставі недопустимих доказів, заявник не вказує, які саме докази є недопустимими.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Пророк