Дата документу 09.11.2022 Справа № 334/9564/13-ц
Єдиний унікальний №334/9564/13 Головуючий у 1 інстанції Нікітенко Н.П.
Провадження № 22-ц/807/1954/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
09 листопада 2022 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2013 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У жовтні 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 19.06.2006 року ОСОБА_1 26.06.2006 року отримала кредит у розмірі 2000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та Банком договір, підтверджується підписом у заяві.
При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін.
У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала.28 746,36 грн., яка складається з наступного: 7108,57 грн. - заборгованість за кредитом; 19792,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1345,06 грн. - штраф (процентна складова).
У добровільному порядку заборгованість відповідачем на цей час не погашена.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2013 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 746,36 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 287,46 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 08.09.2022 року подала апеляційну скаргу в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення і ухвалити у відповідній частині нове рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК суд підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що що 26.06.2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, відповідно до укладеного договору № б/н від 16.06.2006 року.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та Банком договір, підтверджується підписом у заяві.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» суд виходив з того, що факт наявності заборгованості відповідача перед банком підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовані відповідачем.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладення кредитного договору з відповідачем AT КБ «ПРИВАТБАНК» надало підписану відповідачем копію Заяви від 19.06.2016 року.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно ч.1 ст.626 ЦК України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ч.1ст.638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано того, що позивачем до матеріалів справи не надано доказів отримання позичальником Умов надання банківських послуг, Пам'ятки клієнта і Тарифів банку, які в сукупності із заявою позичальника свідчили б про укладення між сторонами договору про надання банківських послуг та його умов.
З Заяви від 19.06.2006 року не вбачається можливим встановити, що сторони досягли згоди щодо розміру підвищених відсотків, які підлягають сплаті у випадку неналежного виконання позичальником умов кредитного договору та іншу відповідальність.
Посилання AT КБ «ПРИВАТБАНК» на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами надання банківських послуг, є безпідставними, оскільки зазначені Умови надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме їх мав на увазі відповідач, підписуючи заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.
Аналогічна правова позиція сформована у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
AT КБ «ПРИВАТБАНК» не надало належних та допустимих доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, доказів зарахування кредитних коштів.
Наданий банком розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача, позивачем не надано.
Таким чином, оскільки позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо умов, викладених в Умовах надання банківських послуг, не доведено факту надання кредиту на підставі Заяви вважаємо, що наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову AT КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості у зв'язку з його недоведеністю.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про укладення сторонами кредитного договору та досягнення ними згоди щодо усіх його істотних умов зроблений з порушенням вимог ст.ст. 12,13, 76, 77, 81 ЦПК України, оскільки вказаний висновок не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та фактично ґрунтується на припущеннях.
Вирішуючи питання про стягнення процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів виходить з наступного.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Умови та Правила надання банківських послуг AT КБ «ПРИВАТБАНК», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-13 цс 19).
Наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить в собі жодних відомостей про розміри та дати погашення кредитної заборгованості.
Складення розрахунку у такий спосіб унеможливлює здійснення перевірки його на правильність визначення суми основного боргу.
Якщо виходити з наявних в матеріалах справи доказів, то вбачається, що базова ставка за кредитним лімітом на момент підписання Договору 3% на місяць з розрахунку 360 у році.
Встановлення інших процентів за користування кредитними коштами матеріалами справи не підтверджується.
Разом з тим, з розрахунку вбачається, що при його виконанні Банком застосовувалась процентна ставка у розмірі 72% річних.
Судом першої інстанції не було враховано того, що матеріали справи не містять жодних доказів досягнення сторонами згоди щодо застосування процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі 72% річних.
Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Розрахунок кредитної заборгованості, який долучено позивачем до позову, не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.
Отже, матеріали справи не містять письмових доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів та погодження сторонами умови щодо сплати процентів за користування коштами.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, перевірити розмір нарахованої суми боргу не є можливим.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч. 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати у цій справі підлягають перерозподілу.
Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, з АТ КБ «ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 431,19 грн. та судовий збір за подання до суду першої інстанції заяви про перегляд заочного рішення в розмірі 496,20 грн.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2013 року у цій справі у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 927 гривень 39 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 09 листопада 2022 року.
Головуючий
Судді: