смт Новомиколаївка
Іменем України
08 листопада 2022 року Справа № 322/540/22 (Провадження № 3/322/412/22)
Суддя Новомиколаївського районного суду Запорізької області Губанов Р.О., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла до суду 29.08.2022 з відділення поліції №3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області, за ч.1 ст.130 КУпАП щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
встановив:
згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №106402 від 15.08.2022 ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: «15.08.2022 о 09 год. 45 хв. на 58 км + 800 м автодороги Запоріжжя-Донецьк, керував автомобілем ВАЗ 21063 д/н НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме зіниці ока не реагують на світло, порушення мови, координаціі рухів почервоніння очей, від проходження огляду на встановлення наркотичного сп'яніння в м. Запоріжжя по вул. Садова, буд. 31 в наркотичному диспансері відмовився в категоричній формі, від керування автомобілем відсторонений, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
При вирішенні питання щодо розгляду справи у відсутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суддя виходив із наступного.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року в справі "Пономарьов проти України" наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.
Завданнями Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст.1 КУпАП).
Враховуючи принцип судочинства, закріплений в практиці Європейського суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, враховуючи те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, була достовірно обізнана про розгляд її справи в суді, при цьому, за період перебування справи на розгляді, не скористалася правами, наданими їй чинним законодавством, зокрема статтею 268 КУпАП, не надала пояснення щодо вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення обставин справи та докази на їх підтвердження, у разі неможливості особисто брати участь в судових засіданнях не забезпечила присутність свого захисника, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, не віднесено до таких, які підлягають розгляду за обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суддя розглянув справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Вирішуючи питання про наявність підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 130 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п.2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Порядок проведення огляду особи, яка керувала транспортним засобом, визначено положеннями ст.266 КУАП.
Відповідно до ч.2 цієї статті огляд особи, яка керувала транспортним засобом, на стан наркотичного сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.
Положеннями ч.3 вказаної статті визначено, що у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Згідно з п.2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 №1452/735 (далі Інструкція) огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно п.3 цього ж розділу Інструкції ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота);звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
В пункті 7 розділу І Інструкції зазначається, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Аналіз згаданих положень КУпАП, ПДР і Інструкції дає підстави стверджувати, що водій, або особа, яка керувала транспортним засобом, в разі наявності у нього ознак наркотичного сп'яніння повинен пройти у встановленому законом порядку огляд на стан сп'яніння. Водночас, поліцейські не мають права примусово проводити такий огляд, тому в разі відмови особи від його проходження на неї складається протокол за відповідною частиною ст.130 КУпАП.
На першому відеозаписі (09:59:41 - 10:08:57), зафіксовано розмову екіпажу СРПП ( ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 на місці події, потім поліцейський ОСОБА_3 пропонує ОСОБА_1 присісти в службовий автомобіль. У автомобілі між останніми відбувається розмова, в ході розмови поліцейський ОСОБА_3 наводить ознаки наркотичного сп'яніння та пропонує пройти огляд на стан сп'яніння, на що ОСОБА_1 погоджується та вказує, що «не вживав ані спиртних напоїв ані наркотичних засобів». Далі поліцейським ОСОБА_3 проводиться візуальний огляд на виявлення ознак наркотичного сп'яніння. Незабаром в автомобіль сідає поліцейський ОСОБА_2 запитує «Коли вживав наркотичні засоби?», ОСОБА_1 відповідає, що «давненько, приблизно місяць тому назад», потім ОСОБА_2 прохає ОСОБА_3 вимкнути камеру для якихось роз'яснень, і останній виконує прохання і вимикає камеру.
На другому (10:10:56 - 10:18:59) поліцейський ОСОБА_3 знов пропонує пройти огляд на встановлення стану сп'яніння, на що ОСОБА_1 відмовляється. Також на відеозаписі зафіксовано факт роз'яснення інспектором Белименком Д.Ю. прав ОСОБА_1 , а також факт складання протоколу про адміністративне правопорушення.
На третьому (10:50:30 - 10:53:51) зафіксовано проголошення поліцейським Белименком Д.Ю. протоколу про адміністративне правопорушення та підписання ОСОБА_1 вказаного протоколу та інших документів наданих поліцейським.
Відповідно до ст.9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Україна, давши згоду на обов'язковість міжнародного договору, зобов'язується діяти таким чином, щоб не позбавити його мети та не зробити його неможливим для виконання. Тому і ратифікована Конвенція і практика ЄСПЛ відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» для України є джерелами права і обов'язковими до застосування.
Згідно з практикою ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп.52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia).
У справі «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява №16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.51 КпАП України стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».
Тим більше «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати справу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, санкція якої передбачає стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік (тоді як за КК України мінімальний штраф становить тридцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
ЄСПЛ у справі «AllenetdeRibemont v. France» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
ЄСПЛ під провокацією (поліцейською) розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб'єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто, отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).
Даючи оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суддя вважає, що дії працівників поліції, які виразились, зокрема у тому, що вони не виконали покладений на них обов'язок щодо доставлення особи до закладу охорони здоров'я для проведення огляду особи на стан наркотичного сп'яніння після того, як той фактично погодився на проходження огляду на стан сп'яніння і подальші дії у виді спілкування одного поліцейського з ОСОБА_1 поза відеофіксацією носять ознаки провокації, по своїй суті вчинені виключно з метою спонукання ОСОБА_1 до висловлення відмови від проходження огляду.
Враховуючи встановленні обставини суддя дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст.221, 247, 283-285, 294 КУпАП, суддя
постановив:
справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , за ч.1 ст.130 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Новомиколаївський районний суд Запорізької області, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Р.О. Губанов