01 листопада 2022 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду ОСОБА_1 , вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року,
Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року затверджено угоду про визнання винуватості від 27 січня 2022 року, укладену між прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_2 у присутності захисника ОСОБА_4 , та визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами покарання у виді громадських робіт на строк 160 годин.
На вказане рішення суду обвинуваченим ОСОБА_2 подана апеляційна скарга, в якій він, вважаючи вирок суду незаконним через не дотримання судом вимог, встановлених ч.ч. 4, 6, 7 ст. 474 КПК України, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК України, просить його скасувати та закрити кримінальне провадження.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд зобов'язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ні ті, що передбачені в угоді та відмовляє у затвердженні угоди, якщо, зокрема: умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обгрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися. В даному ж випадку, при його затриманні йому не надали можливості зателефонувати адвокату та близьким, не повідомили його рідних про його затримання, протримали його три дні тимчасово ув'язненим без рішення суду та без висунення йому обвинувачення, навмисностворюючи йому умови для того, щоб він нервувався та підписав все, що йому надають на підпис, не особливо задумуючись від фізичного та емоційного виснаження, та до кінця не розуміючи змісту того, що викладено в документах, оскільки не має відповідної
юридичної освіти, таким чином на нього здійснювався тиск, щоб швиденько __________________________________________
Справа №11-кп/824/4090/2022 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_5
Категорія: ч. 2 ст. 263 КК України Доповідач ОСОБА_1
підписати угоду. Тому угода, при вчиненні на нього подібного тиску, стає такою, що отримана під тиском, а отже незаконним доказом, на підставі якого не можна формувати обвинувачення та ухвалювати вирок суду.
При цьому вказує і на відсутність складу злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 263 КК України (об'єктивної сторони, прямого умислу носіння), що характеризують дане кримінальне правопорушення.
Також вважає, що відсутня така характеристика, як тяжкість кримінального правопорушення, оскільки у нього випадково опинилась річ (кастет), він не мав наміру його застосовувати для спричинення фізичної шкоди іншій особі, не приймав участі у будь-яких бійках та не застосовував кастет за належністю, при цьому від того, що кастет опинився в його кармані, нікому ніякої шкоди не було.
Окрім цього, вказує і на упереджене ставлення до нього головуючого судді у кримінальному провадженні, небажання застосовувати за його клопотанням ст. 47 КК України, а саме звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею його на поруки.
Зазначає й про те, що, оскільки після 13 січня 2022 року він змінився, влаштувався офіційно на постійну роботу, має дружні стосунки з колективом, обстановка навколо нього змінилася, а також тривають воєнні дії в України, то по відношенню до нього можна було застосувати ст. 48 КК України, з огляду на те, що він не несе загрози для суспільства, а його діяння втратило суспільну небезпечність з огляду на об'єктивні обставини і події в країні, але суд цих положень не застосував, чим також проявив до нього упереджене відношення.
Крім того, зазначає, що об'єктивна сторона злочину за ч. 2 ст. 263 КК України полягає у носінні холодної зброї без передбаченого законом дозволу, що передбачає наявність (існування) закону, яким передбачено надання такого дозволу, але слідчий та прокурор не зазначили в обвинувальному акті та угоді, на підставі якого Закону України обвинувачений мав отримати дозвіл для носіння холодної зброї, а наявність підзаконних актів з цього приводу не може свідчити про існування Закону України, яким передбачено порядок носіння холодної зброї як такого.
Окрім цього, зазначає, що у його діях відсутній прямий умисел, що є основною характеристикою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України.
Тому, провівши всебічний, повний та об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, можна дійти висновку про відсутність події кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України.
Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність вимогам закону, вважаю, що у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 необхідно відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Зазначений перелік меж і підстав, з яких вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено - є вичерпним.
Разом з тим, як вбачається з апеляційної скарги обвинуваченого, він не погоджується з вироком суду першої інстанції щодо нього з тих підстав, з яких він не може бути оскаржений, згідно з положеннями статті 394 КПК України.
Так, з матеріалів кримінального провадження та змісту оскаржуваного вироку видно, що 27 січня 2022 року між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , якій на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12022100070000072 від 13 січня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, та обвинуваченим ОСОБА_2 , у присутності захисника - адвоката ОСОБА_4 , укладена угода про визнання винуватості, яка була передана суду для затвердження.
Згідно з вказаною угодою ОСОБА_2 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, в обсязі пред'явленого йому обвинувачення.
Також вказаною угодою сторони погодили покарання у виді 160 годин громадських робіт.
Крім того, зі змісту вироку встановлено, що під час затвердження судом першої інстанції угоди між прокурором і обвинуваченим про визнання винуватості, на виконання вимог ст. 474 КПК України, судом з'ясовано обставини, які дають змогу впевнитися в тому, що обвинувачений цілком розуміє, що має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують; наслідки укладення та затвердження угоди; характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, а також вид покарання, яке буде застосовано до нього у разі затвердження угоди судом. Крім цього, суд переконався, що угода укладена добровільно, без застосування будь-якого насильства, примусу, погроз, умови угоди не суперечать КПК України та закону, не порушують права, свободи чи інтереси сторін та інших осіб, відсутні обставини, які вказують на неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань.
Вказані обставини підтверджуються угодою про визнання винуватості від 27 січня 2022 року (а.п. 14-17), журналом судового засідання від 03 серпня 2022 року і його звукозаписом (а.п. 64-65) та вироком Подільського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року (а.п. 68-70).
З огляду на наведене, доводи в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_2 щодо процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції при затвердженні угоди від 27 січня 2022 року про визнання винуватості між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 та ним, - жодним чином не доводять його право на оскарження такого вироку з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України.
Така позиція апеляційного суду відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 523/13129/17, відповідно до якого - імперативна вказівка у цій процесуальній нормі щодо виключного визначення підстав для оскарження відповідного судового рішення узгоджується із положеннями ч. 2 ст. 473 КПК України. Так, наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їхнього права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України. Таким чином законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового розгляду, які з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження на підставі угоди.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 399 КПК України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
З огляду на викладене, вважаю, що у відкритті провадження, відповідно до положень ст. 399 КПК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 слід відмовити, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону, у тому числі й таким загальним засадам кримінального провадження як верховенство права та законність, а також не призводить до порушення конституційних прав та свобод осіб у кримінальному провадженні.
На підставі викладеного та керуючись ст. 349, 394, 399 КПК України, суддя-доповідач
відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 03 серпня 2022 року стосовно нього за ч. 2 ст. 263 КК України.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надіслати обвинуваченому ОСОБА_2 разом з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на підставі ч. 6 ст. 399 КПК України.
Суддя
Київського апеляційного суду ОСОБА_1