справа №752/23755/21 Головуючий у 1 інстанції: Мазур Ю.Ю.
провадження №22-ц/824/9582/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
08 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 квітня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-
У вересні 2021 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що 14.06.2002 року між нею та відповідачем у справі було зареєстровано шлюб.
У спільному шлюбі у сторін народилась дитина: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У квітні 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Вказувала, що зараз дитина є повнолітньою та навчається у Київському національному університеті будівництва і архітектури на денній формі навчання.
Так, плата за навчання становить 17 200 грн. за один навчальний рік.
Крім цього, син потребує кошти на проїзд, придбання навчально-методичних посібників, підручників тощо, проте у зв'язку з навчанням не має змоги влаштуватись на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток.
Зазначала, що відповідач працює та одержує заробітну плату, тобто має змогу надавати матеріальну допомогу сину, однак добровільно цього не робить.
Тому, просила стягнути з відповідача на свою користь (позивачки) аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову і до припинення навчання або до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , двадцяти трьох років.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 квітня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму, починаючи від 29.09.2021 року і до закінчення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчання, але не довше, ніж до досягнення ним 23 років.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 908 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/10 частнини усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно і до закінчення терміну навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років.
Скарга обґрунтована тим, що в позовній заяві відсутнє обґрунтування розміру витрат, які необхідні для забезпечення сина на період навчання.
Також позивачка не обґрунтувала свої вимоги про стягнення з відповідача саме 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходів).
Вказує, що на всі ці недоліки суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку, що відповідач має можливість надати матеріальну допомогу у визначеному позивачкою розмірі, та що саме такий розмір допомоги є необхідним для забезпечення навчання сина.
Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував розрахунок, який був наданий відповідачем щодо стягнення з нього аліментів у розмірі 1/10 від усіх видів заробітку (доходу), яких буде достатньо для компенсації вартості навчання у розмірі 17 200 грн.
Таким чином, під час розгляду справи судом першої інстанції були взяті за основу лише доводи позивачки у справі, при цьому заперечення та доводи відповідача у справі були залишені судом поза увагою.
Вважає, що саме на позивачку покладається обов'язок по доведенню реальних витрат, які стосуються навчання повнолітньої дитини.
Жодних доказів, які б підтверджували розмір витрат на проїзд до навчального закладу, придбання навчально-методичних посібників, підручників, одягу, харчування, тощо, матеріали справи не містять.
Вважає, що стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходів) призведе до невиправданого перекладення одноособово на відповідача спільних обов'язків батьків щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання та порушить принцип пропорційності, відповідно до якого обов'язок щодо утримання повнолітньої дитини покладається законом на обох батьків рівною мірою.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що що спільна дитина сторін проживає разом з позивачкою, а відповідач є працездатним та має можливість отримувати дохід, інших дітей та непрацездатних осіб на утримані не має.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 14.06.2002 року зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві 14.06.2002 року, про що зроблено відповідний актовий запис №418.
Від шлюбу сторони мають дитину: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , відділом реєстрації актів громадянського стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві 25.01.2003 року, про що зроблено відповідний актовий запис №109.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30.04.2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Також встановлено, що ОСОБА_3 навчається на другому курсі денної форми навчання будівельно-технічного факультету Київського національного університету будівництва і архітектури, що підтверджується довідкою, виданою 13.09.2021 року Київським національним університетом будівництва і архітектури №236. Також зазначено, що навчання закінчується 30.06.2024 року.
Загальна вартість навчання за один навчальний рік становить 17 200 грн., що підтверджується укладеним 02.09.2020 року між ОСОБА_3 та Київським національним університетом будівництва і архітектури, в особі ректора ОСОБА_5 , договором № Маркет-1617.
ОСОБА_1 працює у Клінічній лікарні «Феофанія» Державного управління справами і за період від липня 2021 року до грудня 2021 року отримав заробітну плату з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору у загальному розмірі 97 905 грн 80 коп., що підтверджується виданою 31.01.2022 року Клінічною лікарнею «Феофанія» Державного управління справами довідкою про доходи №15.
За ст.51 Конституції України, ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 1 ст.183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ст.199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно зі ст.200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дочки, сина, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків.
За ст.182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, наявність у платника аліментів рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; докази про витрати платника аліментів, що перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, а також наявність інших обставин, що мають істотне значення.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) батька дитини визначається судом.
Судом першої інстанції встановлено, що спільна дитина сторін проживає разом з позивачкою, а відповідач є працездатним та має можливість отримувати дохід, інших дітей та непрацездатних осіб на утримані не має.
За пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України» при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів визначено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності дійшов вірного висновку про те, що заявлені позовні вимоги були обґрунтованими та підлягали до задоволення.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и ва :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: